Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №296/3138/26 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 296/3138/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Житомир

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій стягувача неправомірними та припинення дій, що порушують право, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою, у якій просив визнати неправомірними дії ОСОБА_3 щодо подання заяви від 25.02.2026 про арешт майна за наявності судового спору про розмір заборгованості; зобов`язати Відповідачку утриматися від ініціювання заходів примусового виконання до моменту набрання законної сили рішеннями у справах № 296/4644/24 та № 296/4648/24 та відкликати заяву до Корольовського Відділу Державної виконавчої служби у місті Житомир про арешт майна від 25.02.2026; стягнути з відповідачки на мою користь моральну шкоду у розмірі 1 грн та зобов`язати принести публічні вибачення за приниження статусу офіцера та ветерана війни.

Дана позовна заява мотивована тим, що у провадженні Корольовського ВДВС у м. Житомирі перебувають виконавчі провадження №75741613, №76244462, №76244323 щодо стягнення з нього аліментів. Він, як офіцер - полковник запасу та ветеран війни, особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, сумлінно та добросовісно виконує свої зобов`язання. Згідно з відповіддю Корольовського ВДВС у м. Житомирі від 11.03.2026 № 3857/20.12/32-26/вх.Л-401-УГЛ-26, заборгованість зі сплати аліментів, які утримуються з його пенсії, станом на 01.03.2026 відсутня. Проте 19.02.2026 державними виконавцями було сформовано спірні розрахунки заборгованості за відновленим правом, що не охоплюється періодом аліментних зобов`язань, на кошти від ВЧ НОМЕР_1 , які наразі оскаржуються ним у судовому порядку. Факт наявності спору про право підтверджується ухвалами Корольовського районного суду м. Житомира від 09.03.2026 у справах № 296/4644/24 та № 296/4648/24. Незважаючи на відсутність боргу за основним джерелом доходу (пенсія) та відкриті судові провадження, відповідачка 25.02.2026 подала заяву про накладення арешту на все його майно та кошти.

Відтак, такі дії відповідачки він вважає неправомірними, зокрема, з огляду на те, що відповідачка, знаючи, про судовий розгляд розміру заборгованості, свідомо ініціює каральні заходи примусу; вимога арешту всього майна за відсутності боргу по пенсії є неспівмірною та спрямованою на психологічний тиск на ветерана війни та особу з інвалідністю 2-ї групи; дії відповідачки принижують його честь та гідність офіцера; моральна шкода полягає у сильних душевних хвилюваннях через загрозу безпідставного обмеження його конституційних прав.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 03.04.2026 вказана цивільна справа була направлена за підсудністю до Житомирського районного суду Житомирської області (а.с. 31).

Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 29.05.2026 цивільна справа була прийнята до розгляду; провадження відкрито в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 37).

Представник відповідачки – адвокат Янчук М.О. звернувся до суду із відзивом на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі, так як вважає заявлені вимоги недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі. Вважає, що позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження заявлених вимог, а самі вимоги зводяться до незгоди позивача із реалізацією відповідачем своїх законних прав як сторони виконавчого провадження, а також особистому тлумаченні позивачем законодавства, його суб`єктивній оцінці правової ситуації; вказує також і на неналежний спосіб захисту своїх прав як позивача (а.с. 45-53).

Позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просив заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, мотивуючи тим, що подання відповідчкою заяви про арешт усього майна та рахунків позивача за відсутності боргу по поточному доходу — це використання механізму ДВС не для захисту прав дитини, а як інструменту штучного матеріального й психологічного пресингу (зловживання правом за ст. 13 ЦК України); подання недобросовісної заяви на арешт майна є триваючим порушенням майнових прав позивача, тому вимога зобов`язати відповідача відкликати цю заяву є законним і логічним кроком для припинення дії, яка порушує право, а також єдиним ефективним способом захисту, оскільки будь-які інші шляхи змусять позивача безкінечно оскаржувати дії виконавців, що призведе до штучного розмноження судових процесів, яке ВП ВС визнає неприпустимим. Водночас, стягнення моральної шкоди є абсолютно належним і самостійним способом захисту згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а символічний розмір цієї вимоги в сумі 1 (одна) гривня є беззаперечним доказом того, що метою позову є виключно фіксація факту правопорушення, відновлення справедливості та захист честі й гідності позивача, а не отримання матеріальної вигоди (а.с. 54-57).

Суд, дослідивши матеріали справи та доводи учасників, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що в провадженні Корольовського районного суду міста Житомира перебуває скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чайковськї Ружени Анатоліївни на дії головного державного виконаця Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України під час виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (а.с. 4-6).

Крім того, в провадженні Корольовського районного суду міста Житомира перебувають скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Чайковськї Ружени Анатоліївни на дії головного державного виконаця Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України під час виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання повнолітніх доньки та сина, які продовжують навчання (а.с. 7-12).

З відповіді Корольовського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вбачається, що у відділі на виконанні перебувають три виконавчі провадження щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 на утримання дітей, а саме: виконавче провадження № 75741613 на утримання неповнолітньої дитини до її повноліття та №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 - на утримання повнолітніх дітей до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення ними 23-х річного віку. Стягнення аліментів на утримання дітей у межах виконавчих проваджень №№75741613, 76244462, 76244323 проводиться ГУ ПФУ у Житомирській області на підставі заяви платника аліментів ОСОБА_1 з його пенсії. Станом на 01.03.2026 заборгованість зі сплати аліментів, які стягуються з пенсії ОСОБА_1 , відсутня. Водночас, ів ході виконання рішень про стягнення аліментів відділом ДВС встановлено, що за період 17.05.2024 по дату надання відповіді ОСОБА_1 , окрім пенсії, отримував доходи з військових частин НОМЕР_4 , 1495 та НОМЕР_5 . Відтак, за наслідком проведених державним виконавцем дій, в межах його компетенції, була нарахована заборгованість зі сплати аліментів позивачем, згідно наданих довідок військовими частинами.

Крім того, повідомлено, що 25.02.2026 до відділу ДВС надійшло звернення стягувачки ОСОБА_2 щодо внесення ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників та накладення арешту на його майно та кошти відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Дана заява знаходиться на розгляді у державних виконавців та станом на 11.03.2026 рішення не прийнято. Рішення по суті поставленого у даній заяві питання буде прийнято державними виконавцями після прийняття судом остаточного рішення за скаргами боржника про оскарження розрахунків заборгованості (а.с. 13-17).

Згідно долученої заяви від 15.01.2026 ОСОБА_2 , вона підтверджує, що отримує аліменти на утримання трьох дітей (а.с. 18).

Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. ч. 1, 2, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд враховує посилання позивача на висновки ВП ВС у постановах від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 щодо належності способів захисту цивільних прав та визначення характеру даного правопорушення специфічним, а саме – як зловживання стягувачем своїми процесуальними правами всередині виконавчого провадження.

Однак, враховуючи обставини справи, наведені доводи сторін та досліджені докази, суд не вбачає в діях відповідачки зловживання правами, передбаченими як положеннями ЦПК України, так і ЗУ «Про виконавче провадження».

Суд погоджується із доводами представника відповідачки щодо того, що шляхом звернення до відділу ДВС щодо внесення ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників та накладення арешту на його майно та кошти відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», відповідачка реалізовує свої права, передбачені вище вказаним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень та рішень інших органів.

Разом з тим, суд звертає також увагу на відповідь Корольовського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з якої вбачається, що за фактом звернення останньої рішення не прийнято та буде прийнято державними виконавцями після прийняття судом остаточного рішення за скаргами боржника про оскарження розрахунків заборгованості.

Тобто, вказані обставини спростовують як доводи позивача щодо недобросовісності дій відповідачки та зловживанням нею процесуальних прав, так і доводи щодо нанесення такими діями позивачу моральної шкоди, яка полягає у сильних душевних хвилюваннях через загрозу безпідставного обмеження моїх конституційних прав.

Відтак, суд не вбачає підстав для визнання дій ОСОБА_3 щодо подання заяви від 25.02.2026 про арешт майна за наявності судового спору про розмір заборгованості неправомірними, та відмовляє позивачу у задоволенні вказаної вимоги.

Разом з тим, вимога щодо зобов`язання відповідачки утриматися від ініціювання заходів примусового виконання до моменту набрання законної сили рішеннями у справах № 296/4644/24 та № 296/4648/24 та відкликання заяви, поданої до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомир про арешт майна від 25.02.2026 також не підлягає задоволенню з вище викладених підстав, зокрема й з урахуванням того, що суд не в праві обмежувати відповідачку у реалізації передбачених їй законом прав, а також зважаючи на відповідь Корольовського ВДВС щодо не вчинення будь-яких дій до прийняття судом остаточного рішення за скаргами боржника.

Водночас, суд зазначає, що згідно з роз`ясненнями пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними у п. 15 постанови від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою від 03 червня 2016 року № 4), при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Тобто, у разі побоювання позивача щодо загрози безпідставного обмеження його конституційних прав у зв`язку із накладенням арешту на його майно в межах виконавчого провадження до ухвалення рішень Корольовським районним судом міста Житомира по розгляду його скарг, він в праві звернутись безпосередньо до відповідно відділу державної виконавчої служби.

Крім того, щодо спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок дій відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Разом з тим, відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із положеннями ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, доводи позивача щодо здійснення відповідачкою на нього психологічного тиску як на ветерана війни та особу з інвалідністю 2-ї групи, а також приниження його честі та гідності офіцера, спростовуються відсутністю належних та допустимих доказів щодо вчинення таких дій з боку відповідачки. Водночас дії, що описані у позовній заяві не оцінюються судом як такі, що могли б бути спрямовані на вчинення вказаних вище дій, та жодним чином не порушують права позивача.

Тобто, з зв`язку з вище викладеним, суд визнає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі та відмовляє у них.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання вказаної позовної заяви.

Відтак, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України та висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 76-81, 84, 141-142, 263-265, 273 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій стягувача неправомірними та припинення дій, що порушують право, - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя О. М. Дубовік