Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №456/6558/25 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/609/26

Справа №456/6558/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.07.2026 м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Джуса Р.В.,

за участю: секретаря судового засідання Стемпель А.С.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу

за позовом: ОСОБА_1 ,

до відповідача: ОСОБА_2 ,

про: стягнення заборгованості,

за участю:

представник позивача: не з`явився;

відповідач: не з`явився;

Обставини справи.

ОСОБА_1 звернувся до Стрийського міськрайонного суду Львівської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 376 955,06 грн.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02.12.2025 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 передано за підсудністю до Миколаївського районного суду Львівської області.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 14.01.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні на 19.02.2026.

В підготовче засідання 19.02.2026 з`явився представник позивача. Відповідач в підготовче засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, поштове відправлення, яким суд направляв відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви із додатками, повернувся на адресу суду без вручення адресату із відміткою установи зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

У зв`язку із неявкою відповідача, підготовче засідання було відкладено на 12.03.2026.

В підготовче засідання 12.03.2026 учасники справи не з`явились. Представник позивача повідомив суд, що у зв`язку із відсутністю електроенергії в нього немає технічної можливості прийняти участі в судовому засіданні призначеному на 12.03.2026 о 12 год. 40 хв. в режимі відеоконференції. Відповідач причин неявки не повідомив.

Ухвалою від 12.03.2026 судом було продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 07.04.2026.

В підготовче засідання 07.04.2026 з`явився представник позивача. Відповідач в підготовче засідання не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із неможливістю його явки до суду за станом здоров`я, що підтвердив випискою із медичної карти амбулаторного хворого.

З наведених підстав підготовче засідання було відкладено на 12.05.2026.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні, розгляд справи 12.05.2026 не відбувся та наступне підготовче засідання було відкладено на 07.07.2026.

В підготовче засідання 07.07.2026 з`явилися представник позивача – Назаренко А.Р. та відповідач – ОСОБА_2 . Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив такі задоволити. Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, про що подав відповідне клопотання. При цьому представник позивача та відповідач просили суд ухвалити рішення за результатами підготовчого засідання.

Відповідно до положень ч.ч.3,4 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову, проводиться в порядку, встановленому статтями 206,207 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Оскільки на стадії підготовчого провадження судом проведено всі дії, передбачені ст.197 ЦПК України, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі, а відповідач позовні вимоги визнав, про що зазначив у поданій суду заяві, суд дійшов висновку, про можливість ухвалення рішення за результатами підготовчого засідання.

У відповідності до положень ч.2 ст.244 ЦПК України, після судових дебатів, ухвалення та проголошення судового рішення у справі було відкладено на 17.07.2026 о 11год. 00хв.

В судове засідання 17.07.2026, учасники справи не з`явилися.

Згідно ч.4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Правова позиція позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 28.07.2025 ОСОБА_2 складено розписку про те, що він отримав в борг від директора ТзОВ «Діо-2000» - Турко Д.А. грошові кошти в розмірі 370 000,00 грн. в еквіваленті 8850 дол. США, та зобов`язався такі повернути до 05.08.2025. Зазначив, що дана розписка складена добровільно, без морального і фізичного тиску.

Однак у встановлений строк ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання, грошові кошти не повернув.

Враховуючи зазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача в розмірі 370 000,00грн. Крім зазначеної суми заборгованості, просить стягнути 3 253,97 грн. – 3% річних та 3 701,09 грн. інфляційних витрат. Також, просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Правова позиція відповідача.

Відповідач подав 07.07.2026 клопотання, у якому позовні вимоги визнав в повному обсязі, та яке підтримав в судовому засіданні.

Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 28.07.2025 уклали договір позики на суму 370 000,00грн, що на дату його укладення в еквіваленті становило 8 850,00 доларів США, з терміном повернення до 05.08.2025 року.

На підтвердження виникнення зобов`язань за вказаним договором позики ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 власноручно написану розписку, оригінал якої долучені до матеріалів справи (а.с.8).

Зі змісту розписки вбачається, що відбулася передача грошової суми від позикодавця ОСОБА_1 до позичальника ОСОБА_2 .

У вказаний в договорі позики строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, належні позивачу грошові кошти не повернув.

У зв`язку із простроченням виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення коштів, позивач нарахував йому 3% річних за період із 05.08.2025 по 19.11.2025 в сумі 3 253,97грн, та інфляційні втрати за період серпень-жовтень 2025 в сумі 3 701,97грн.

Оцінка суду.

Між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу повернення суми позики, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу положень частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема із договорів.

Частиною 1статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У відповідності до ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Положеннями ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно положень ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд України у постанові від 11.06.2021 року в цивільній справі № 753/11670/17 вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України, викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

За приписами ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що відповідно до долученої до матеріалів справи оригіналу письмової розписки, даної відповідачем 28.07.2025 року, він отримав від позивача грошові кошти в сумі 370 000,00грн, які зобов`язався повернути в строк до 05.08.2025, однак свої зобов`язання не виконав, та грошові кошти в обумовлені строки не повернув.

Доказів повернення відповідачем позивачу коштів в сумі 370 000,00грн, сторонами суду не надано, та в ході розгляду справи відповідач визнав факт існування даної заборгованості перед позивачем і на час розгляду справи.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 370 000,00грн, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Пунктом 18 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тобто, в даному випадку законодавством звільнено позичальника від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення своїх кредитних(боргових) зобов`язань

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставною вимогу позивача в частині стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат, оскільки така суперечать положенням п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які передбачають особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань, зокрема, списання сум нарахованих згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, в період дії на території України воєнного стану з 24.02.2022 року по даний час.

Щодо визнання відповідачем позовних вимог в цій частині, то суд не приймає таке визнання відповідачем позовних вимог, оскільки воно суперечить наведеним положенням закону.

Відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, провадження № 61-39156св18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1142/20, від 30 червня 2021 року

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та підлягають до задоволення частково в сумі 370 000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Судові витрати.

Згідно прохальної частини позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Згідно з ч.1, п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, при поданні позову до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 3770,00 грн.

Враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі у розмірі 3700,44 грн.

Щодо інших витрат позивача пов`язаних із розглядом справи, то суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, позивачем не долучено до справи доказів понесення витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема відповідного договору, акту виконаних робіт, тощо. Наданий позивачем попередній (орієтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, не є належним та достатнім доказом наданих адвокатом послуг в розумінні ст. 137 ЦПК України, такий містить попередні, не остаточні розрахунки таких витрат, та спрямовний виключно на інформування суду та учасників справи, про очікувані судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10-13, 49, 76-81, 141, 142, 206, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 28 липня 2025 року в розмірі 370 000 гривень 00 копійок (триста сімдесят тисяч гривень нуль копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3700 гривень 44 копійок (три тисячі сімсот гривень сорок чотири копійки).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 17.07.2026.

Суддя Роман ДЖУС