Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №442/3417/26 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3417/26

Провадження №2/442/1690/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді: Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання: Михавко І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, –

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

в с т а н о в и в :

До Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області звернулася ОСОБА_1 з вказаним позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області, в якому просить на підставі ст.ст. 60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України визнати за нею право власності на ідеальну частку на квартиру АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позову зазначає, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Вказує, що за час спільного подружнього життя ними за спільні кошти набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 . Зазначає, що розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

Сторони в судове засідання не з`явилися, позивач подала до суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує, просила розгляд справи проводити без її участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, у підготовчому судовому засіданні позов визнав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 17.05.2003 ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_3 , зареєстрований в с. Стар`ява Старосамбірського р-ну Львівської області, актовий запис № 7 (свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 ).

За приписами ст.ст. 60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 68 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Частиною 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до абз. 1 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21.12.2007 № 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Суд з`ясовував у сторін в підготовчому судовому засіданні можливість призначення судової будівельно-технічної експертизи, проте сторони відмовилися від неї.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 21.12.2010 ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що дана квартира придбана сторонами за час шлюбу, відповідачем не надано доказів придбання даного майна за особисті кошти відповідачем, більш того, відповідач визнав позов, а тому дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Так як позивач не заявляла вимог про поділ квартири, тому суд визначає частку позивача в цьому майні – 1/2 частині без його реального поділу.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено 5 471 грн 50 коп. судового збору, а саме: згідно із квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки 37 від 30.01.2026 – 1 331 грн, згідно із квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки 20 від 22.05.2026 – 4 140 грн 50 коп.

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України „Про судовий збір” у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Беручи до уваги вищенаведене, підлягають поверненню позивачу з державного бюджету 2 735 грн 75 коп., що дорівнює 50-ти відсоткам судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову (5 471,5х 0,5 = 2 735,75).

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 2 735 грн 75 коп. відповідно до ст. 141 ЦПК України стягуються з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 189, 197, 198, 200, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 735 (дві тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 75 коп.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 2 735 (дві тисячі сімсот тридцять п`ять) грн 75 коп. витрат зі сплати судового збору, сплаченого за подання до суду позовної заяви згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки 37 від 30.01.2026 та квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки 20 від 22.05.2026.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повний текст судового рішення складено 16.07.2026.

Суддя Ю.С. Кучаковський