Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №183/6143/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6143/26

№ 2/183/6059/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року місто Самар Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Дубовенко І.Г.,

за участю секретаря судових засідань Чабаненка Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні, в залі Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

07 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, посилаючись на те, що з 16 вересня 2022 року з відповідачем перебуває у шлюбі. Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться з 12 квітня 2026 року. Причиною розпаду сім`ї є відсутність порозуміння в сімейному житті, різні погляди на сімейне життя та несумісність характерів, що призвело до втрати почуттів любові та поваги між ними. Позивач, вважає, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе, суперечить їх з відповідачем інтересам. Крім того, вказує, що дитина проживає разом з нею, та знаходиться на її утриманні. Відповідач фізично здоровий, працездатний та може сплачувати аліменти на утримання дитини. Тому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем та стягнути з відповідача на утримання неповнолітньої доньки аліменти в розмірі частини усіх доходів відповідача щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду до досягнення дитиною повноліття.

Відповідачем відзив на позов не наданий.

Ухвалою судді від 25 травня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно свідоцтва про шлюб, сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі з 16 вересня 2022 року.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про її народження, наданим суду у засвідченій позивачем копії. Відповідач записаний як батько в свідоцтві про народження дитини, запис про батьківство не оспорював.

Дитина сторін – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає разом з позивачкою ОСОБА_1 та перебуває на повному її утриманні.

Таким чином, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які детально врегульовані Сімейним кодексом України.

Згідно зі ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки та жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відмічено, що зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в ст. 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує його добровільний характер.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, коли буде встановлено, що подальше сімейне життя подружжя і зберігання шлюбу буде суперечити одному з них, інтересам їх дітей, що має суттєве значення.

Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки позивач при реєстрації шлюбу змінила прізвище, вона має право іменуватися ним після розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст.115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

В судовому засіданні встановлено, що сторони припинили сімейно-шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть, сімейні відносини не поновлювали, спорів щодо місця проживання дитини та щодо майна, що є спільною сумісною власністю – немає, а тому суд у відповідності до ст. 112 СК України, прийшов до висновку, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому вважає за можливим шлюб розірвати.

Що стосується вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які детально врегульовані Сімейним кодексом України.

Зокрема, за змістом ст.7 Кодексу сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Частинами першою та другою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

У відповідності до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями ст.181 Кодексу визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку аліменти повинні бути визначені у частці від доходу батька.

Відповідно до ч.1 ст.182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, інші обставини, що мають істотне значення.

Як було встановлено судом, неповнолітня дитина проживає разом із матір`ю. Вказана обставина відповідачем будь-якими доказами спростована не була.

Доказів працевлаштування відповідача та одержання ним доходів суду надано не було.

Відповідно частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.

Статтею 2 Конвенції Організація Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р, та ратифікована Постановою Верховної Гади Української РСР від 27 лютого 1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.

У статті 3 Конвенції Організація Об`єднаних Націй визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, а держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний, моральний розвиток.

Суд також враховує ту обставину, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, обов`язок по утриманню дитини є рівною мірою як для батька так і для матері і, відповідно до цієї норми, на позивачці також лежить обов`язок по утриманню дитини.

З огляду на зазначене, а також враховуючи принципи захисту та піклування про дітей, відсутність у відповідача на утриманні інших осіб, обов`язок позивача по утриманню дітей, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 4, 12, 81, 82, 141, 142, 223, 247, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 280 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини– задовольнити.

Шлюб зареєстрований 16 вересня 2022 року Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), за актовим записом № 1172, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_1 змінити на дошлюбне – ОСОБА_4 .

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи 07 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , електронна пошта: відсутня).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , електронна пошта: невідома).

Суддя І.Г.Дубовенко