Суд: Соборний районний суд міста Дніпра
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 14 червня 2026 р.
Справа: №201/7080/26
Суддя: Федоріщев С. С.
Справа № 201/7080/26
Провадження № 2/201/4737/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2026 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,
при секретарі Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
ВСТАНОВИВ:
15 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, 13 вересня 2024 року між ними було укладено шлюб, який був зареєстрований Центрально-міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса), про що складено актовий запис № 147. Від цього шлюбу сторони мають спільну дитину доньку ОСОБА_3 . Підставами для розірвання шлюбу позивач зазначив відсутність спільних інтересів з відповідачкою, наявність різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння та поваги. З відповідачкою спільного господарства вони тривалий час не ведуть, проживають окремо в різних містах, шлюбні стосунки не підтримують. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе. Дитина проживає з позивачем, який забезпечує належні умови для її проживання, розвитку та повсякденного догляду, спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, після розірвання шлюбу позивач просив залишити дитину проживати з ним.
Позивач надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав.
Відповідачка подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, не заперечувала проти розірвання шлюбу, а також погодилася з тим, щоб дитина проживала разом із батьком. При цьому вона зазначила, що не має бажання та можливості брати участь в утриманні та вихованні дитини, у зв`язку з перебуванням у нестабільному психоемоційному стані після початку військової агресії проти України, проживанням в іншому місті та відсутністю доходів.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13 вересня 2024 року між сторонами було укладено шлюб, який був зареєстрований Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса), в якому у сторін народилась донька ОСОБА_3 .
Сторони як підстави для розірвання шлюбу зазначають відсутність спільних інтересів, суттєві розбіжності у поглядах на сімейне життя та виховання дитини, втрату взаєморозуміння та поваги один до одного. Протягом тривалого часу вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо в різних містах і не підтримують подружніх відносин.
Дитина фактично проживає разом із позивачем, який забезпечує її повне утримання та виховання, при цьому спору між сторонами щодо місця проживання дитини немає.
Факт перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявність у них спільної дитини підтверджується поданими до суду доказами, а саме: копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 13 вересня 2024 року Центрально – Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що складено актовий запис № 147, а також копією Свідоцтва про народження доньки ОСОБА_3 , у якому батьками зазначені сторони у справі. Факт народження дитини засвідчено Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про що16 лютого 2026 року складено відповідний актовий запис № 217.
Відповідно до наданих документів Позивач на теперішній час проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди квартири за цією адресою, доданою до позовної заяви, та письмовими заявами свідків, які окрім того підтверджують, що Позивач за вказаною адресою проживає із своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 та за час їх проживання у вказаній квартирі, мати дитини ОСОБА_4 не з`являлась, свідки її не бачили жодного разу, а також підтверджують факт тривалої відсутності її контакту з дитиною, а батько дитини ОСОБА_5 виховує та утримує дитину самостійно з урахуванням її малолітнього віку.
Факт самостійного утримання та виховання Позивачем своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується також Актом обстеженням місця проживання у зазначеній квартирі, складений Управлінням – службою у справах дітей адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради.
Водночас із документів, наданих відповідачкою, вбачається, що на теперішній час вона проживає окремо. Із її заяви про розгляд справи за її відсутності та письмових пояснень щодо позовних вимог убачається, що внаслідок військової агресії проти України та запровадження воєнного стану, який триває й досі, вона перебувала в умовах тривалого психоемоційного навантаження, спричиненого постійними повітряними тривогами, ракетними обстрілами та загальною невизначеністю. Крім того, відповідачка зазначає, що вагітність, народження дитини та подальше виконання обов`язків щодо догляду і виховання малолітньої дитини стали для неї окремим значним психологічним навантаженням. З урахуванням молодого віку, відсутності достатнього життєвого досвіду та необхідності адаптації до нової соціальної ролі матері зазначені обставини, на її думку, негативно вплинули на її емоційний стан, що призвело до емоційного відсторонення, небажання брати участь в утриманні та вихованні дитини і прагнення зосередитися на власному психологічному відновленні.
Також вона зазначає, що не має стабільного доходу, займається пошуком роботи та планує найближчим часом виїхати за кордон. При цьому відповідачка вказує, що не має жодних претензій до позивача як до батька дитини, характеризує його як турботливого та відповідального, зазначає, що він має постійний стабільний дохід і всі необхідні можливості для н
Отже, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що сторони фактично припинили сімейні відносини та не виявляють наміру на їх відновлення. Відповідач не заперечує проти задоволення позову, а також фактично погоджується з тим, що після розірвання шлюбу дитина сторін залишиться проживати разом із батьком, оскільки через зазначені обставини вона не має бажання та можливості приймати участь у вихованні, утриманні та повсякденному догляді.
При цьому фактична поведінка відповідачки свідчить про самоусунення та неналежне виконання нею батьківських обов`язків, що проявляється в ухиленні від належного утримання дитини, участі у її вихованні та забезпеченні належного фізичного, морального й емоційного розвитку, що, у свою чергу, не відповідає найкращим інтересам дитини.
Надаючи оцінку доводам сторін та встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Тому, беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Разом із тим, із наданих суду доказів та пояснень сторін не вбачається наявності між ними спору щодо визначення місця проживання їхнього спільної малолітньої дитини, оскільки на момент розгляду справи донька вже тривалий час фактично проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, розвитку та повсякденного догляду. Вказані обставини існували ще на момент звернення позивача до суду та фактично визнаються обома сторонами.
При цьому суд враховує принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, стабільність її соціального та побутового середовища, а також відсутність будь-яких заперечень між батьками щодо подальшого проживання дитини разом із батьком.
Відтак, щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з`ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір`ю про місце її проживання.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, та лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч.1 ст.161 СК України).
У п.18постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України. Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою ВР України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону.
Враховуючи те, що дитина після припинення фактичних сімейних стосунків залишилась проживати разом з батьком, який самостійно її утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається її вихованням та зміг створити належні умови проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.
На підстав викладеного, керуючись ст.ст.24, 110, 112, 160, 161 СК України, ст.ст.2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса), про що складено актовий запис № 147- розірвати, залишивши малолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР НОМЕР_2 ), який самостійно її виховує та утримує.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев
Оригінал: reyestr.court.gov.ua