Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №201/6833/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/6833/26

Провадження 2/201/4700/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_2 . В обґрунтування заявлених вимог позивач послалася на те, що хоча вони і не перебували у офіційно зареєстрованому шлюбі з 2017 року, однак фактично проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство та виховували спільну дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак відносини сторін дали тріщину, у них різні інтереси, погляди на життя та сімейні цінності, виховання дитини та психоемоційний стан Відповідачки внаслідок триваючого стресу. На фоні зазначених обставин з початку 2026 року вони роззіхались. З моменту припинення спільного проживання з Відповідачкою дитина постійно проживає разом з ним, саме він самостійно здійснює повне утримання, забезпечує харчуванням, одягом, належним медичним обслуговуванням, навчанням, додатковими заняттями для всебічного розвитку, а також несе витрати на проїзд, придбання навчального приладдя, лікарських засобів та інші повсякденні потреби. Позивач вказував, що витрати на утримання дитини постійно збільшуються у зв`язку із зростанням цін на продукти харчування, одяг, медичні послуги, навчання та розвиток дітей. При цьому Відповідачка, за твердженням Позивача, добровільної матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала, участі у забезпеченні її повсякденних потреб не брала, зв`язок із дитиною не підтримувала та фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків. Тому у позові було заявлена вимога про стягнення аліментів з Відповідачки —у розмірі 5 000,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду з даним позовом.

Відповідачка подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, не заперечувала проти цих фактів та власного стану, крім того підтвердила що дитина залишились мешкати разом із батьком. При цьому вона зазначила, що не має бажання та можливості брати участь у утриманні та вихованні дитини, у зв`язку з перебуванням у нестабільному психоемоційному стані після триваючої військової агресії, проживанням в іншому місті та відсутністю доходів та переїздом за кордон. Просила ухвали рішення на розсуд суду.

Позивач надіслав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, просив продовжити розгляд справи лише в частині вимоги про визначення місця проживання дитини та заяву з проханням розглядати справу без його участі, остаточні позовні вимоги підтримав.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони по справі починаючи з 2017 року перебував у фактичних шлюбних відносинах (без реєстрації шлюбу), фактично проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство та виховували спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження дитини, у якому батьками зазначені сторони у справі.

Факт народження сина ОСОБА_3 засвідчено Новокодацьким районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровський області, про що 25 липня 2018 року складено відповідний актовий запис № 482.

Сторони зазначають про відсутність спільних інтересів, суттєві розбіжності у поглядах на сімейне життя та виховання дітей, втрату взаєморозуміння та поваги один до одного. Протягом тривалого часу вони не ведуть спільного господарства проживають окремо в різних містах і не підтримують подружніх відносин. Дитина фактично проживає разом із Позивачем, який забезпечує її повне утримання та виховання.

Відповідно до наданих суду документів, Позивач на теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди квартири, доданою до позовної заяви, а також письмовими поясненнями свідків.

Із пояснень свідків, які є близькими друзями сторін, вбачається, що син – ОСОБА_3 , після фактичного припинення відносин сторін проживає з батьком, який його самостійно виховує та повістю утримує.

Крім того, свідки зазначають, що за весь час проживання дитини у вказаній квартирі мати дитини — ОСОБА_4 — за місцем її проживання не з`являлася, а також тривалий час не підтримує контакту з сином. Водночас Позивач фактично здійснює основний догляд за дитиною, піклується про її побут, виховання та забезпечення повсякденних потреб.

Водночас, з документів, наданих відповідачкою випливає, що вона на теперішній час мешкає окремо. З її заяви щодо розгляду справи у її відсутність та пояснень випливає, що внаслідок військової агресії на території України введено воєнний стан, який триває і станом на сьогодні. Життя в умовах постійних повітряних тривог та ракетних атак на місто значно вплинуло на її як психоемоційний стан, як наслідок відторгнення та не бажання приймати участь в утриманні та вихованні сина, хоче зосередитись на собі, вона не має стабільних доходів, займається пошуками роботи, та планує найближчим часом переїзд за кордон.

Отже, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що сторони фактично припинили відносини та не виявляють наміру на їх відновлення. Відповідачка не заперечує проти задоволення позову, а також фактично погоджується з тим, неповнолітня дитина сторін залишаються проживати разом із батьком, оскільки через зазначені обставини не має можливості та належного бажання самостійно забезпечувати їх утримання, виховання та повсякденний догляд.

При цьому фактична поведінка відповідача свідчить про самоусунення та неналежне виконання нею батьківських обов`язків, що проявляється в ухиленні від належного утримання дитини, участі у її вихованні, забезпеченні належного фізичного, морального й емоційного розвитку, що, у свою чергу, не відповідає найкращим інтересам дитини.

На підставі поданих суду доказів, суд приходить до висновку, що факт проживання дитини з батьком, її утримання та самостійного виховання батьком повністю підтверджується наданими доказами.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що дитина сторін проживає разом із батьком. Мати її не утримує та не приймає активної участі у її житті, вихованням та її утриманням займається виключно батько.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Як передбачено ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом із тим, із наданих суду доказів та пояснень сторін не вбачається наявності між ними спору щодо визначення місця проживання їх спільної неповнолітньої дитини, оскільки на момент розгляду справи вона вже тривалий час фактично проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, розвитку та повсякденного догляду. Вказані обставини існували ще на момент звернення позивача до суду та фактично визнаються обома сторонами.

При цьому суд враховує принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, стабільність її соціального та побутового середовища, а також відсутність будь-яких заперечень між батьками щодо подальшого проживання дітей разом із батьком.

Відтак, щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з`ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дітей після припинення відносин відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно д ост. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавець зобов`язує батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України).

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006р.). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015р.).

Верховний Суд у численних рішеннях (у тому числі: постанова від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17, постанова від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19, огляди практики КЦС ВС щодо визначення місця проживання дитини) наголошує, що при вирішенні питання про місце проживання дитини ключовими є: збереження стабільності оточення дитини (місця проживання, кола спілкування, звичного режиму), урахування того, з ким дитина фактично проживала до виникнення спору, спроможність кожного з батьків забезпечити належні умови для виховання.

У цих рішеннях Верховний Суд фактично виходить із того, що якщо дитина тривалий час фактично проживає з одним із батьків, адаптована до цього середовища, почувається в безпеці, а інший із батьків не доводить наявність серйозних негативних факторів для дитини немає підстав змінювати це середовище.

Законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавець зобов`язує батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України).

Сімейний кодекс України (статті 141, 150, 160, 161) передбачає: рівність прав батька і матері щодо дитини; обов`язок обох батьків забезпечити умови для всебічного розвитку дитини; можливість визначення судом місця проживання дитини з тим із батьків, з ким це відповідає найкращим інтересам дитини.

Верховний Суд у ряді постанов (зокрема, постанова від 30.10.2019 у справі №352/2324/17, постанова від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19) наголосив, що при визначенні місця проживання дитини суд повинен враховувати: реальне середовище життя дитини, те, з ким дитина фактично проживала до виникнення спору, необхідність збереження стабільності її побуту, оточення, зав`язків, школи, соціального середовища.

Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України. Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою ВР України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону. При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, яке подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв`язку у їх сукупності.

Враховуючи те, що дитина після припинення фактичних сімейних стосунків залишились проживає разом з батьком, який самостійно його утримує, опікується інтересами та її потребами, піклується про неї, займається її вихованням та зміг створити належні умови проживання дитині, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст.24, 110, 112, 160, 161 СК України, ст.ст.2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР НОМЕР_1 ), який самостійно її виховує та утримує.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев