Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №753/12890/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/12890/25

провадження № 2/753/13563/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 10 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 439084378 у формі електронного документу з використанням електронного підпису у розмірі 10 900 грн.

Відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт www.moneyveo.ua та ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику й паспортом споживчого кредиту, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після того, добровільно без примусу чи тиску, ОСОБА_1 заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора VENX-8222, після чого, 10 грудня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 10 900 грн на його банківську картку № НОМЕР_1 .

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» (далі - ТОВ «Таліон плюс») було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строком до 28 листопада 2019 року, відповідно до умов якого, клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. У подальшому сторони продовжили строк дії вказаного договору додатковими угодами.

31 липня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн фінанс») було укладено договір факторингу № 31/0724-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4390843787.

29 травня 2025 між року ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, за умовами якого ТОВ «ФК «Ейс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4390843787.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів, а ТОВ «ФК «Ейс» набуло права грошової вимоги до нього, тому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 4390843787 у розмірі 52 491,58 грн, яка складається: 10 900 грн - заборгованість по кредиту; 41 591,58 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

24 червня 2025 року до суду надійшла відповідь з електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , направлялась ухвала суду про відкриття провадження у справі.

У жовтні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Горвата І. І. до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що на час укладення договорів факторингу від 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс», боргові зобов`язання за кредитним договором від 10 грудня 2023 року не існували, а тому не могли бути передані новим кредиторам. Крім того, на час укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмету правочину. Реєстри прав вимоги не прав вимоги не є належною формою договору факторингу/відступлення прав вимоги. Відсутній платіж на підтвердження перерахування фактором грошових коштів клієнту за відступлення прав грошової вимоги. При цьому представник відповідача посилається на практику Верховного Суду.

У жовтні 2025 року від ТОВ «ФК «Ейс» до суду надійшли відповідь на відзив та додаткові пояснення, в якому викладено свої обґрунтування щодо підстав для задоволення позову.

У жовтні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Горвата І. І. до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому наводить свої обґрунтування та просить відмовити у задоволенні позову.

Крім того, представник відповідача у прохальній частині відзиву на позов просив перейти до розгляду справи у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Водночас, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов, зокрема, предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки у цій справі предметом позову є стягнення грошових коштів у розмірі 52 491,58 грн, яка не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. х 30 = 90 840), у задоволенні клопотання представника відповідача про перехід до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін слід відмовити.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 10 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 439084378 у формі електронного документу з використанням електронного підпису у розмірі 10 900 грн (а. с. 69-87).

Відповідно до пункту 8.1 договору, за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом.

Відповідно до підпунктів 8.3.1. договору, за період від дати видачі кредиту до 09 січня 2024 року (включно) проценти нараховуються за процентою ставкою 328,50% річних, що на день укладення договору становить 0,90% від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до підпунктів 9.1.1.1. договору, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених цим договором.

Відповідно до підпунктів 9.2.2.1. договору, позичальник зобов`язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплату нарахованих процентів.

У пункті 14.1. договору зазначено, що невід`ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

У пункті 14.2. договору зазначено, що сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису сторін буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 439084378 було підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов вказаного кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 10 9000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 10 грудня 2023 року (а. с. 14).

На виконання вимог ухвали суду від 07 липня 2025 року про витребування доказів, від Акціонерного товариства «Універсал Банк» надійшло повідомлення, в якому зазначено, що в банку на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_3 , на яку 10 грудня 2023 року здійснено зарахування грошових коштів у сумі 10 900 грн. На підтвердження вказаного до повідомлення долучено витяг про рух коштів по картці з 10 грудня 2025 року по 15 грудня 2025 року (а. с. 204-206).

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ст. 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 зроблено правовий висновок про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

До матеріалів справи позивачем додано договір факторингу 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», відповідно до умов якого, з урахуванням укладених додаткових угод до договору факторингу від 28 листопада 2018 року №19, від 28 листопада 2018 року №27, від 31 грудня 2022 року №31, від 31 грудня 2023 року №32, ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 439084378 (а.с.130-154).

Також додано договір факторингу від 29 травня 2025 року №29/05/25-Е, укладеному між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» (а. с. 112-118).

ТОВ «ФК «Ейс» до позовної заяви додало виписку з особового рахунку за кредитним договором від 10 грудня 2023 року № 4390843787 станом на 05 червня 2025 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 52 491, 58 грн, яка складається: 10 900 грн - заборгованість по кредиту; 41 591,58 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом (а. с. 96).

Проте, у матеріалах справи відсутній договір факторингу, який укладено між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс», а тому, суд позбавлений можливості встановити факт переходу права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та, як наслідок, у подальшому до ТОВ «Юніт Капітал».

Таким чином, оскільки належних та допустимих доказів про те, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором від 10 грудня 2023 року № 439084378, укладеному між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні, а тому позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за вказаним договором у розмірі, зазначеному у розрахунку.

За викладених обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено, судовий збір з відповідача на користь позивача стягненню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.

Дата складення та підписання повного тексту рішення 28 травня 2026 року.