Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №159/647/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/647/26 Головуючий у 1 інстанції: Грідяєва М. В.

Провадження № 22-ц/802/827/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Карпук А. К., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Алекскредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 02 червня 2020 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту https://alexcredit.ua в електронній формі укладений договір про надання кредиту № 3635632, згідно з умовами якого кредитодавець надав, а позичальник на вказаний нею же картковий рахунок отримала кредит у розмірі 5 000 грн, на строк до 29 грудня 2020 року, зі сплатою процентної ставки акційної 1,53%, за базовий період 1,70%, в спеціальний період 3% в день.

Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на запропоновані товариством умови кредитного договору, підписавши цей договір через електронне повідомлення-одноразовий ідентифікатор та отримавши кредитні кошти і частково сплативши за цим договором 5 093 грн 75 коп.

Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку із чим у неї станом на 30 липня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 29 456 грн 25 коп., з яких: 5 000 грн – сума кредиту, 24 456 грн 25 коп. – нараховані проценти за користування кредитом.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Алекскредит» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання кредиту № 3635632 від 02 червня 2020 року у розмірі 29 456 грн 25 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2026 року позов ТОВ «Алекскредит» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованість за договором про надання кредиту № 3635632 від 02 червня 2020 року у розмірі 29 456 грн 25 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «Алекскредит», а також стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не надав доказів дотримання порядку укладення кредитного договору, в тому числі не надав роздруківки електронної заявки (анкети) відповідача на оформлення кредиту, з якої б вбачалося, що вона дійсно виявила бажання оформити кредит на вказану суму. Не надано доказів проходження відповідачем етапу ідентифікації на сайті кредитодавця, доказів отримання нею одноразового ідентифікатора шляхом направлення СМС-повідомлення на номер її мобільного телефону, а також доказів акцепту нею оферти за допомогою такого ідентифікатора. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував того, що ключовий юридичний факт - належне укладення електронного кредитного договору між сторонами та передання грошових коштів позичальнику, позивачем не доведено, що є самостійною підставою для відмови в позові. Крім того, відповідь ТОВ «ФК «Елаєнс» та розрахунок заборгованості не є належними та допустимими доказами видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі. Фактично судом винесено рішення про стягнення заборгованості за відсутності будь-яких належних доказів, що підтверджували б видачу кредитних коштів. Суд першої інстанції безпідставно відмовився від застосування статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», що призвело до стягнення з відповідача процентів у несправедливо непропорційному розмірі, який перевищує тіло кредиту більш ніж у 6 разів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Алекскредит» Попов Є. В., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі. Так, сторони кредитного договору погодили його істотні умови щодо суми кредиту, процентної ставки та строку дії договору. Відповідач підписала в електронній формі кредитний договір, отримала визначену умовами договору суму кредиту, якою користувалася в межах строку дії договору та частково здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості. Проте, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, а тому у неї виникла заборгованість, розмір якої підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком. При цьому відповідач не надала будь-яких доказів на спростування презумпції правомірності правочину, а також доказів, які б підтвердили ту обставину, що вона не отримувала від товариства на свій картковий рахунок кредитних коштів чи доказів відсутності у неї перед товариством кредитної заборгованості.

19 червня 2026 року представник позивача ТОВ «Алекскредит» Попов Є.В., через підсистему «Електронний суд» подав до апеляційного суду клопотання про витребування доказів у цій справі, яке обґрунтовував тим, що згідно з нормами чинного законодавства позивач не може фізично та фактично отримати банківську інформацію від Акціонерного товариства «Універсал Банк», оскільки банк відмовить в наданні інформації. Сторона позивача разом з позовною заявою до суду першої інстанції направляла клопотання про витребування доказів. Дане клопотання не було розглянуто судом. Тому вважає, що неотримання відповідної відповіді з обслуговуючого банку Якубович Т. Д., не дасть повної та достовірної інформації по справі. Більш того, всупереч дій відповідача та навмисного приховування відомої їй інформації, оскільки у поданій апеляційній скарзі відповідачем не надано інформації з Акціонерного товариства «Універсал Банк», вимушений звернутися саме до апеляційного суду з відповідним клопотанням про витребування доказів.

Проте, колегія суддів доходить висновку, що у задоволенні заявленого клопотання представника позивача належить відмовити, оскільки до клопотання не приєднано доказів неможливості самостійно надати відповідні докази як це передбачено ст. 84 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 16 липня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту https://alexcredit.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Алекскредит» (кредитодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, в електронній формі укладений договір про надання кредиту № 3635632. Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS3635632, який був надісланий на номер її мобільного телефону, зазначений у кредитному договорі.

Згідно з умовами кредитного договору кредитодавець надав позичальникові кредит у розмірі 5 000 грн, зі сплатою процентів акційної ставки у розмірі 1,53% при користуванні кредитом з 02 червня 2020 року по 02 липня 2020 року, в базовий період з 02 червня 2020 року до 02 липня 2020 року - 1,70%, в спеціальний період з 03 липня 2020 року по 29 грудня 2020 року - 3% в день. Сторони погодили, що строк дії договору встановлюється з дати укладення договору 02 червня 2020 року до кінцевої дати виконання договору 29 грудня 2020 року.

Факт перерахування грошових коштів у розмірі 5 000 грн на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 на підставі укладеного кредитного договору № 3635632 від 02 червня 2020 року підтверджується приєднаною до матеріалів справи довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02 листопада 2024 року.

З наданого позивачем та приєднаного до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що позичальник ОСОБА_1 належним чином зобов`язання з повернення грошових коштів не виконувала, внаслідок чого станом на 30 липня 2025 року у неї виникла заборгованість на загальну суму 29 456 грн 25 коп., з яких: 5 000 грн – сума кредиту, 24 456 грн 25 коп. – нараховані проценти за користування кредитом. З цього ж розрахунку заборгованості слідує, що на погашення кредитної заборгованості відповідач здійснювала платежі на загальну суму 5 093 грн 75 коп., які кредитодавцем були спрямовані на погашення нарахованих процентів.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Алекскредит» у своїх вимогах зазначало, що відповідач умови кредитного договору не виконала, кредит не повернула, проценти за користування кредитними коштами не сплатила, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 29 456 грн 25 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження укладення кредитного договору № 3635632 від 02 червня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS3635632, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

Отже, підписання відповідачем договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам чинного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Наданий позивачем доказ - електронний договір про надання кредиту №3635632 від 02 червня 2020 року у паперовій формі, посвідчений в порядку, передбаченому законом, спростовує доводи представника відповідача про те, що рішення суду ґрунтується на доказі, який відповідач ставить під сумнів, оскільки позивачем електронний доказ поданий у визначеній законом формі, що не викликає жодних сумнівів у відповідності поданої копії (паперової) оригіналу.

Крім того, подання електронного доказу в паперовій формі саме по собі не робить такий доказ недопустимим (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 752/30879/21).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 904/1017/20).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а також кредитний договір № 3635632 від 02 червня 2020 року, який містить усі істотні умови договору та був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі. Надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором. На погашення кредитної заборгованості відповідач, як слідує із згаданого розрахунку заборгованості, сплатила кредитодавцю 5 093 грн 75 коп., які кредитодавцем були спрямовані в рахунок погашення нарахованих процентів. Однак, оскільки відповідач як позичальник не погасила у повному розмірі нараховані проценти та не повернула суму кредиту, що свідчить про те, що вона свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконала, тому після закінчення базового періоду в якому відсотки нараховувалися за процентною ставкою 1,70%, надалі проценти нараховувалися в спеціальний період за процентною ставкою 3% в день. Отже, нарахування позивачем процентів за базовий та спеціальний періоди здійснювалося відповідно до погоджених сторонами кредитного договору умов, які відповідач належним чином не виконала.

На підставі встановлених у цій справі обставин, а також підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором, розмір якої відповідачем не спростовано, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості у розмірі 29 456 грн 25 коп. є правильним та узгоджується з наведеними нормами матеріального права та встановленими у справі обставинами. Разом з тим відповідач не подала контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ТОВ «Алекскредит» є законним та обґрунтованим.

У доводах апеляційної скарги представник відповідача зазначала, що позивач не надав доказів того, що відповідачу ОСОБА_1 після укладення кредитного договору ТОВ «Алекскредит» був виданий кредит у розмірі 5 000 грн. Визначення даної суми в кредитному договорі не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцем своїх зобов`язань по договору.

Проте, такі доводи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки представник відповідача не була позбавлена можливості спростувати факт відсутності у відповідача заборгованості за кредитним договором, зважаючи на те, що відповідач має доступ до свого рахунку, і який нею був зазначений при укладенні договору (платіжна карта № НОМЕР_1 ), та власне представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору. До того ж відповідач не спростувала тієї обставини, що вказана платіжна картка, на яку були перераховані кредитні кошти у розмірі 5 000 грн, належить не їй, а іншій особі.

Крім того, безпідставними також є доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що кредитодавцем нарахування процентів за користування кредитом здійснено поза межами строку кредитування.

Право кредитодавця на нарахування процентів за кредитним договором здійснюється у межах строку кредитування, встановленого договором, і після спливу цього строку або пред`явлення вимоги про повернення кредиту це право припиняється. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року, а також у правових позиціях Верховного Суду щодо застосування статей 1048 і 1054 ЦК України.

Враховуючи зазначене, відповідно до правової позиції Верховного Суду право кредитодавця на одержання процентів (згідно зі статтями 1048, 1054 ЦК України) реалізується лише в межах строку кредитування, визначеного договором. Тому нарахування ТОВ «Алекскредит» процентів за базовий та спеціальні періоди за кредитним договором, зважаючи на те, що відповідач кредит не повернула та фактично продовжувала користуватися кредитними коштами, здійснювалося згідно з погодженими сторонами положеннями кредитного договору та в межах строку кредитування.

Фактично обставини, на які посилається представник відповідача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та не потребують повторної оцінки апеляційним судом, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: