Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №753/21754/24 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/21754/24

провадження № 2/753/13566/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну за позовом за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (далі - ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 26 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 722836 про надання коштів на умовах споживного кредиту.

Укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація відповідача здійснювалася при вході в особистий кабінет шляхом перевірки позивачем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого позивачем на номер мобільного телефону відповідача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.

Таким чином, кредитний договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідача на веб-сайті www.credit7.ua, підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем, 26 квітня 2020 року о 16:19:02, (шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду) з урахуванням положень частин 6, 12 пункту 1 статті 3, статті 12, пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», частини першої статті 205 ЦК України.

Відповідач здійснив всі необхідні дії спрямовані на укладання кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний відповідачем), на рахунок якої у подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 7 300 грн.

Відповідно до кредитного договору (розділу 1) кредитодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 7 300 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язувався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Кредит видавався строком на 12 днів шляхом перерахування (через послуги переказу) кредитодавцем грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний відповідачем, що підтверджується документом отриманим від Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення».

У подальшому у зв`язку із неможливістю у повному обсязі та у встановлений строк виконати відповідачем зобов`язань за кредитним договором, відповідач ініціював продовження користування кредитом, внаслідок чого додатковими договорами від: 07 травня 2020 року, 21 травня 2020 року та 03 червня 2020 року, 16 червня 2020 року, строк кредитування продовжено до 29 червня 2020 року.

Кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 5 пункту 2.1 кредитного договору кредитодавець має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за кредитним договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідача.

22 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СірокоФінанс» (далі - ТОВ «СірокоФінанс») укладено договір факторингу № 015-220221, відповідно до умов якого ТОВ «СірокоФінанс» отримало право грошової вимоги щодо осіб, які є боржниками ТОВ «Лінеура Україна», зокрема, й стосовно ОСОБА_1 за договором № 722836 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 квітня 2020 року.

05 лютого 2024 року між ТОВ «СірокоФінанс» та ТОВ «ФК«Артеміда-Ф» укладено договір факторингу № 20240205/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» отримало право грошової вимоги щодо осіб, які є боржниками ТОВ «СірокоФінанс», зокрема, й стосовно ОСОБА_1 за договором № 722836 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 квітня 2020 року.

19 лютого 2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» на адресу відповідача надіслано письмову вимогу з проханням про виплату боргу, яка залишилась без реагування.

Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів, а ТОВ «ФК«Артеміда-Ф» набуло права грошової вимоги до неї, тому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 722836 у розмірі 26 093, 80 грн, яка складається: 7 300 грн - заборгованість по кредиту; 14 979, 60 грн залишок заборгованості по процентам за користування кредитом; 3 814, 20 - інфляційне збільшення.

05 листопада 2024 року до суду надійшла відповідь з електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , направлялась ухвала суду про відкриття провадження у справі.

У вересні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Зачепіло З. Я. до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позивач не довів суму заборгованості за кредитним договором, не надано належних бухгалтерських документів, які підтверджують таку заборгованість. Крім того, сума заборгованості за відсотками значно перевищує тіло кредиту, так як відсоткова ставка у розмірі 2,5 % за кожен день такого користування, що зазначена у договору споживчого кредиту, складає орієнтовану річну процентну ставку - 820650%.

У квітні 2025 року від ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» надійшла відповідь на відзив, в якому викладено свої обґрунтування щодо підстав для задоволення позову.

У прохальній частині позовної заяви ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» просило розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Від відповідача не надійшли заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26 квітня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 722836 про надання коштів на умовах споживчого кредиту строком на 12 днів, тобто до 08 травня 2020 року (а. с. 15-21).

У пунктах 1.4.1 та 1.4.2 вищевказаного договору від 26 квітня 2020 року зазначено, що знижена процентна ставка складає 0.95% процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (346,75 процентів річних), стандартна процентна ставка складає 1.90% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693,50 % річних).

Відповідно до додаткового договору від 07 травня 2020 року до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 квітня 2020 року, укладеному між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , сторони погодили строк користування кредитом та сплату процентів до 20 травня 2020 року (а. с. 23-24).

Відповідно до додаткового договору від 21 травня 2020 року до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 квітня 2020 року сторони погодили строк користування кредитом та сплату процентів до 03 червня 2020 року (а. с. 25-26 ).

Відповідно до додаткового договору від 03 червня 2020 року до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 квітня 2020 року сторони погодили строк користування кредитом та сплату процентів до 16 червня 2020 року (а. с. 27-28).

Відповідно до додаткового договору від 16 червня 2020 року до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26 квітня 2020 року сторони погодили строк користування кредитом та сплату процентів до 29 червня 2020 року (а. с. 29-30).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

У частині шостій статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Тобто відповідачем за допомогою електронного підпису було надано згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту. Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Водночас, відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Як зазначалось вище, 26 квітня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 722836 про надання коштів на умовах споживчого кредиту строком на 12 днів, тобто до 08 травня 2020 року у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатору. У подальшому строк договору продовжено додатковими договорами.

Відповідно до підпункту 2.1 вищевказаного кредитного договору кредит надається товариству у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на кредиту платіжну карту клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті, що має наступні реквізити № НОМЕР_2 . (а. с16).

Проте, доказів виконання первісним кредитодавцем ТОВ «Лінеура Україна» своїх обов`язків по перерахуванню коштів на рахунок відповідача матеріали справи не містять.

Отже, позивачем не надано жодних доказів про належність відповідачу платіжної картки НОМЕР_1 , а також підтвердження зарахування грошових коштів від ТОВ «Лінеура Україна» саме на картку ОСОБА_1 у порядку виконання кредитного договору.

Суд зауважує, що у матеріалах справи наявні лише розрахунки представника позивача, однак розрахунки не є доказами, які можуть підтвердити реальність видачі грошових коштів особі.

Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладання договорів на умовах, які вказані позивачем у позовній заяві, а отже не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки з зазначенням конкретного розміру заборгованості є документами, що створені самим позивачем, а відтак, інформація зазначене у них, за умови відсутності первісних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказами наявності заборгованості, на яких наполягає позивач. У матеріалах справи відсутні будь-які виписки за картковими чи банківськими рахунками відповідача, які б могли підтвердити факт зарахування коштів на його рахунок. При цьому, у кредитному договорі відповідач та первісний кредитор погодили конкретний порядок видачі суми кредиту, проте доказів реалізації цього порядку до суду надано не було.

Також, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 липня 2021 року у справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20, засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Щодо договорів факторингу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ст. 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemoplusiurisadaliumtransferrepotest, quamipsehaberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 зроблено правовий висновок про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Як убачається із матеріалів справи, 22 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «СірокоФінанс» укладено договір факторингу № 015-220221, (а. с. 35-39).

05 лютого 2024 року між ТОВ «СірокоФінанс» та ТОВ «ФК«Артеміда-Ф» укладено договір факторингу № 20240205/1(а. с. 45-52).

Відповідно з реєстру прав вимог від 24 жовтня 2024 року № 202402205/1 до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 22 279,60 грн, з яких сума основного боргу - 7 300 грн, проценти - 14 979,60 грн (а. с. 62)

Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 24 жовтня 2024 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 26 093, 80 грн, яка складається: 7 300 грн - заборгованість по кредиту; 14 979, 60 грн залишок заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 814, 20 - інфляційне збільшення (а. с. 64).

19 лютого 2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» на адресу відповідача надіслано письмову вимогу з проханням про виплату боргу (а. с 65-66).

Проте, у матеріалах справи відсутній реєстр прав вимоги до договору факторингу, укладеному між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «СірокоФінанс» від 22 лютого 2021 року, а тому суд позбавлений можливості встановити факт переходу права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «СірокоФінанс» та, як наслідок, у подальшому до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф».

Таким чином, оскільки належних та допустимих доказів про те, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором від 26 квітня 2020 року № 722836, укладеному між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні, а тому позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за вказаним договором у розмірі, зазначеному у розрахунку.

За викладених обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позову ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» відмовлено, судовий збір з відповідача на користь позивача стягненню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.

Дата складення та підписання повного тексту рішення 28 травня 2026 року.