Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №243/10265/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4867/26 Справа № 243/10265/25 Суддя у 1-й інстанції - Соловйова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 січня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії спадкодавця, –

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії спадкодавця.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполь померла мати позивача ОСОБА_2 . Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді недоотриманої пенсії. Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 є її донька – ОСОБА_1 , тобто позивач по справі.

Позивач звернулась до нотаріального органу із заявою про прийняття спадщини. Відповідно до повідомлення ГУ ПФУ у Донецькій області № 0500-0220-8/123507 від 23.12.2024 року на запит нотаріуса: сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 01.03.2022 по 30.06.2024 складає 167 732, 16 грн.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.05.2025 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Акішиною Р.С., зареєстрованого в реєстрі за № 341, спадкоємцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її донька – ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з грошових коштів (недоотримана пенсія) у сумі 167 732,16 грн., з належними відсотками, що знаходяться у ГУ ПФУ в Донецькій області, які належали спадкодавцю, що підтверджується повідомленням ГУ ПФУ у Донецькій області № 0500-0220-8/123507 від 23.12.2024 року.

Після звернення до ГУ ПФУ у Донецькій області, відповідачем 19.05.2025 року було виплачено ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34 455,72 грн., більш ніяких виплат недоотриманої пенсії ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 не надходило.

Відповідно до листа ГУ ПФУ в Донецькій області від 22.10.2025 року № 0500-0202-8/109859, зокрема, повідомлено, що пенсійні кошти за період з 01.03.2022 року по 31.08.2022 року були нараховані у розмірі 34 455,72 грн., але не отримані ОСОБА_2 . Надалі виплата пенсії була призупинена з 01.09.2022 року відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058, у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; пенсія, що належала пенсіонерові і залишилась недоотриманою у зв`язку з його смертю з 01.09.2022 по 30.06.2024 – відсутня; було сформоване разове доручення про виплату в розмірі 34 455,72 грн. (недоотримана пенсія за період з 01.03.2022 року по 31.08.2022 року). Додаткове рішення про виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 . ГУ не приймалось.

Позивач зазначала, що не погоджується з позицією ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відсутності підстав для виплати ОСОБА_1 суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 за період з 01.09.2022 року по 30.06.2024 року, через призупинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.09.2022 року та вказала, що відповідно до вимог діючого законодавства України ОСОБА_1 має право на спадкування за законом недоотриманої суми пенсії ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , та таке право ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданому 15.05.2025 року приватним нотаріусом КМНО Акішиною Р.С. на суму недоотриманої пенсії у розмірі 167 732,16 грн.

З огляду на той факт, що на користь ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом відповідачем сплачено частково суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.03.2022 до 31.08.2022 у розмірі 34 455,72 грн., позивач просила стягнути з ГУ ПФУ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.09.2022 по 30.06.2024 у розмірі 133 276,44 грн., що входить до складу її спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №341 від 15.05.2025, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Акішиною Р.С., а також судові витрати.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 січня 2026 року позов - задоволено.

Стягнуто з Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_2 , 1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 133 276,44 грн (сто тридцять три тисячі двісті сімдесят шість 44 коп.) за період з 01.09.2022 року по 30.06.2024 року, що входить до складу її спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №341 від 15.05.2025, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Акішиною Р.С.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Крім того, просила судове засідання з розгляду апеляційної скарги ГУ ПФУ в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26.01.2026 у справі № 243/10265/25 , призначене на 15.07.2026 на «14-45» год. проводити в відсутність позивача та її представника, з урахуванням доводів сторони позивача, викладених у даному відзиві.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність нез`явившихся сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 . Прізвище позивача з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 було змінено в результаті укладення шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у м. Маріуполь, Донецької області, Україна, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 08 листопада 2024 року Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 відповідно до ст. 1220 ЦК України відкрилась спадщина.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 заповіту не залишила, в зв`язку з чим спадкування здійснюється за законом.

У судовому засіданні встановлено, що спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 є її донька - ОСОБА_1 .

Крім того, спадкоємцем першої черги є ще одна дочка померлої – ОСОБА_5 , проте вона відмовилась від прийняття спадщини, що підтверджується її заявою, яка наявна в матеріалах спадкової справи.

У судовому засіданні встановлено, що після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , спадкоємець першої черги – ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Акішиної Р.С. із заявою про прийняття спадщини і видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

23 грудня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області нотаріусу на його запит щодо недоотриманих грошових виплат ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , було повідомлено, що неотримана пенсія за період з 01.03.2022 року по 30.06.2024 року складає 167 732,16 грн.

15 травня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Акішиною Р.С. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна гр. ОСОБА_2 , 1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з грошових коштів (недоотримана пенсія) в сумі 167 732,16 грн., з належними відсотками, що знаходяться у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка належала ОСОБА_2 згідно повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які належали спадкодавцю, що підтверджується повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 0500-0220-8/123507 від 23 грудня 2024 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що сума пенсії, що належала пенсіонерові, але не була ним одержана за життя, передається членам його сім`ї у повному обсязі. Усі надані позивачкою докази свідчать про те, що вона на законних підставах набула право власності на грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії, що належали її померлій маетрі та яка увійшла до складу спадщини відповідно до свідоцтва про право на спадщину. Відповідач відмовляючи у виплаті коштів перешкоджає в реалізації її прав та інтересів регламентованих чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді призначеної, нарахованої, але невиплаченої пенсії спадкодавця.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов`язки, суб`єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов`язки є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім`ї, бажаючих їх отримати. В такому належить застосовувати статті 1227 ЦК України.

Згідно зі статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Аналізуючи, наведені правові норми вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

У розумінні положень статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині 1 статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості – переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: – цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; – право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї – спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; – право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

За таких обставин, позивач має право на спадкове майно – недоотриману пенсію спадкодавцем відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV), який є спеціальним у цих правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 428/10113/20, провадження № 61-14299св21; від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, провадження № 61-7985св20; від 09 червня 2022 року у справі № 200/12094/18-а, провадження № К/9901/10098/19; від 06 квітня 2022 року у справі № 200/10136/20-а.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про наявність достатніх підстав для задоволення позову, оскільки позивач у встановлений законом строк прийняла спадщину, звернувшись у встановлені законом строки до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим має право на спадкове майно, а саме недоотриману пенсію спадкодавцем відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому свідоцтво про право на спадщину за законом, на теперішній час є дійсним та жодним чином не оскаржене, не скасоване та не піддано сумніву.

З огляду на наявність дійсного документу, що посвідчує право позивачки на суму недоотриманої пенсії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виплаті підлягає сума недоотриманої пенсії, розмір якої визначено зазначеним вище свідоцтвом про право на спадщину за законом.

Відтак, суд правильно виснував, що за позивачем підлягає визнанню як право на вказану суму, яка належала померлій, так і право на стягнення вказаної суми з відповідача.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивачки та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Посилання відповідача на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до звернення за отриманням пенсії, не заслуговують на увагу, оскільки вказана норма регулює отримання недоотриманої пенсії з вини пенсіонера, а в даному випадку між сторонами виникли правовідносини стосовно отримання нарахованої, але неодержаної пенсії померлого пенсіонера в порядку спадкування. Сума недоотриманої пенсії змінила свій правовий статус і є вже не пенсією, недоотриманою пенсіонером, а коштами, які увійшли до складу спадщини і подальше правове регулювання переходу права на ці кошти іншим особам регулюються нормами ЦК України про спадкові відносини.

До такого ж висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 428/5418/18 (провадження № 61-48756св18).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.

Отже, аргументи апеляційної скарги про неналежність невиплаченої пенсії до складу спадщини є безпідставними.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида