Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №932/6769/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2655/26 Справа № 932/6769/23 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на 1/2 частину квартири шляхом компенсації її вартості

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на 1/2 частину квартири шляхом компенсації її вартості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 07 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2023 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.05.2025 року, просила суд:

- стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 622115,00 грн., як компенсацію вартості 1/2 частини квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири;

- стягнути з ОСОБА_2 витрати за проведення незалежної оцінки вартості нерухомого майна в сумі 1000,00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 витрати на проведення оціночно-будівельної експертизи в сумі 7269,92 грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 витрати на виготовлення технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 3000,00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору в сумі 6221,15 грн.;

- стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилалась на те, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 було придбано квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.06.2021 року у справі № 200/13300/16 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири. Рішення набрало законної сили 28.10.2021 року. Разом з цим позивач не має доступу до спірної квартири. Позивач неодноразово намагалась знайти можливість користуватись належною їй частиною квартири та домовитись з відповідачем, однак останній у цьому всіляко перешкоджав. Таким чином, частиною майна яке належить позивачу користується відповідач, не допускає позивача до житла та чинить перешкоди в користуванні майном. Спірна квартира є однокімнатною житловою площею 14,7 кв.м., загальною площею 29,5 кв.м., а отже в силу ч. 2 ст. 183 ЦК України є неподільною річчю. Оскільки квартирна є неподільною річчю і виділ в натурі 1/2 частини є неможливим, позивач вважає, доцільним та справедливим компенсувати їй 1/2 частину вартості квартири припинивши її право власності (том 1 а.с. а.с.1-6, 17-25).

08 липня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 було подано зустрічний позов, в якому він просить суд:

-припинити право власності ОСОБА_2 на частку квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

-стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію припиненої частки квартири в розмірі 622115,00 грн.;

-судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що ОСОБА_2 також є власником 1/2 частини квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Зважаючи на те, що у разі задоволення позову ОСОБА_1 . ОСОБА_2 зможе виплатити компенсацію у сумі 622115,00 грн. за 77 місяців, якщо не буде більше ні на що витрачати кошти, прийнято рішення про відмову від права власності на належну йому частку квартири, за умови виплати ОСОБА_1 грошової компенсації у сумі 622115,00 грн., за яку ОСОБА_2 зможе придбати собі окреме житло (том 2 а.с.9-12).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 07 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на 1/2 частину квартири шляхом компенсації її вартості – відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частину квартири шляхом компенсації її вартості – відмовлено (том 2 а.с.58-63).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила, рішення суду 1 інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та ухвали в цій частині нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі (том 2 а.с.66-77).

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що апелянт фактично в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом – не перевіряється.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 25.05.1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2019 року у справі № 200/13247/19 шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.06.2021 року у справі № 200/13300/16-ц, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.10.2021 року, у порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності кожного на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 09.02.2023 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.06.2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28.10.2021 року залишено без змін.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.11.2021 року право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку з незалежної оцінки майна від 14.07.2023 року складеного незалежним оцінювачем ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 , вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить - 1025480,00 грн.

Згідно висновку про вартість об`єкта оцінки складеного 04.12.2023 року оцінювачем ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_2 вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить – 610019,00 грн.

Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки складеного 01.04.2024 року оцінювачем ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_2 вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить – 580047,00 грн.

Згідно висновку оціночно-будівельної експертизи від 20.01.2025 року № СЕ-19/104-24/22776-ОБ ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить - 1244230,00 грн.

19.11.2021 року ОСОБА_1 зверталась до ВП № 7 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою щодо невиконання рішення суду, що підтверджується талоном-повідомленням єдиного обліку № 51171.

Також, 12.04.2023 року ОСОБА_1 зверталась до ВП № 4 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області із заявою, що підтверджується талоном-повідомленням єдиного обліку № 10.

Згідно декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, ОСОБА_2 за три квартали 2024 року отримав дохід у розмірі 97110 грн.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог суд 1 інстанції, виходи з того, що заявлені вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, за загальними положеннями, визначеним ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу кожна особа має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес особи в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Право співвласника на виділ його частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні регулюється статтею 364 ЦК України.

Відповідно до частини першої, другої статті 364 ЦК України, кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Таким чином, можна прийти до висновку, що право співвласника на виділ його частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов`язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи. При цьому передбачено, що обов`язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки.

При цьому, слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п.6 ст.3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Відповідні висновки міститься в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року по справі № 6-2925цс15 та постанові Верховного Суду від 19.02.2021 року у справі № 445/1108/18.

Таким чином, правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є особою похилого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та отримав дохід від зайняття підприємницькою діяльністю за три квартали 2024 року у розмірі 97110 грн.

Доказів наявності у нього інших доходів, розміру пенсії, наявності іншого нерухомого майна позивачем не надано та відповідних клопотань про витребування доказів не заявлялось, як в суді 1 інстанції так і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, ОСОБА_1 не довела що відповідач має фінансову можливість сплатити грошову компенсацію, розмір якої є значним, а також не надала належних та допустимих доказів неможливості користування спірною квартирою.

Суд 1 інстанції не взяв до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні належною їй часткою квартири, оскільки таке не підтверджуються належними доказами, крім того в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 має ключі від квартири та безперешкодно мала доступ до неї.

Також суд 1 інстанції не взяв до уваги посилання ОСОБА_1 на звернення до поліції, оскільки вони не можуть бути належними доказами того, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні власність. Так само, особисті неприязні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доводять вказаних обставин.

Крім того, судом 1 інстанції зазначено, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутись з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю чи визначення порядку користування нерухомим майном.

Присудження за рішенням суду грошової компенсації частки ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , яку він сплатити не спроможний, та визнання всупереч його волі права власності на частку квартири є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику, що суперечить вимогам статті 319 ЦК України, принципу пропорційності цивільного судочинства і порушує розумний баланс приватних інтересів.

Судом 1інстанції також враховано, що ОСОБА_2 категорично заперечує щодо стягнення з нього грошової компенсації частки квартири.

У цій справі у разі задоволення позовних вимог шляхом припинення права власності ОСОБА_1 на частку у квартирі, з одночасним покладенням на ОСОБА_2 обов`язку виплатити компенсацію вартості цієї частки, незалежно від його згоди та платоспроможності, виникає ризик втрати єдиного житла. Такий ризик пов`язаний із можливістю звернення стягнення на всю квартиру в порядку примусового виконання рішення суду.

При цьому слід враховувати, що внаслідок реалізації спірної квартири за для задоволення вимог щодо сплати відповідної компенсації коштів, може виявитися недостатньо для придбання іншого житла, яке забезпечувало б належний рівень проживання.

Втручання у право на повагу до житла та у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення відповідно статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Втручання у право має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria», заява № 20082/02), § 56).

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Втручання держави у право на повагу до житла та право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Інакше кажучи, оскаржений захід повинен не тільки мати підставу в національному законодавстві, але й відповідати вимогам до якості закону: положення останнього мають бути достатньо чіткими у термінах і передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 41, 43).

За таких обставин, примусове покладення на співвласника обов`язку відшкодування частки майна іншого співвласника є винятковим заходом, який може застосовуватися лише за умови збереження права особи на житло та унеможливлення ризику його втрати, що є необхідною умовою дотримання принципу пропорційності й балансу інтересів сторін.

На підставі вище викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції про відмову у задоволенні первісних позовних вимог.

Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскарженій частині відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід в оскарженій частині залишити без змін.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене в оскарженій частині без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 07 листопада 2025 року в оскарженій частині - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року.

Судді: