Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №640/4000/19 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 640/4000/19

касаційне провадження № К/990/35529/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року (головуючий суддя - Войтович І.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Карпушова О.В.; судді: Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В.)

у справі № 640/4000/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕХМ Україна»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕХМ Україна» (далі - ТОВ «ЕХМ Україна», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000271402, № 00000281402, № 00000301402.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402 та № 00000271402. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду Київський окружний адміністративний суд рішенням від 11 березня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві залишив без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року - без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями в частині задоволення позову, ГУ ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2025 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган зазначає, що суди дійшли передчасного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402, оскільки не надали належної оцінки всім обставинам, покладеним контролюючим органом в основу цього рішення. Зокрема, відповідач вказує на неповне дослідження судами питань щодо відображення позивачем курсових різниць, результатів інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей, окремих сум у складі інших операційних витрат, а також витрат від визнаних штрафних санкцій на користь нерезидента. Контролюючий орган також наголошує, що суди, скасовуючи податкове повідомлення-рішення в повному обсязі, не встановили належним чином усі складові податкового порушення, не дослідили подані відповідачем докази в їх сукупності та не надали вичерпної оцінки доводам, які стосувалися правомірності формування позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток. На думку податкового органу, такі порушення призвели до ухвалення судових рішень, які не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, у зв`язку з чим наявні підстави для їх скасування з направленням справи на новий розгляд.

Ухвалою від 15 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що, з огляду на частину четверту статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовий розгляд встановив, що відповідач провів документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЕХМ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, валютного законодавства - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, за результатами якої склав акт від 11 грудня 2018 року № 820/26-15-14-02-04/37146367.

Відповідно до висновків названого акта перевірки контролюючий орган встановив порушення платником вимог, зокрема, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України), унаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 68 458 313,00 грн.

На підставі акта перевірки контролюючий орган прийняв, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 68 458 313,00 грн.

За висновками контролюючого органу, до складу цього податкового повідомлення-рішення увійшли такі епізоди:

заниження фінансового результату до оподаткування на суму 43 351 465,00 грн у зв`язку з відображенням курсових різниць за контрактом від 27 липня 2012 року № 001 з компанією EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S.;

завищення інших витрат операційної діяльності на суму 19 773 019,00 грн за результатами інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей;

завищення інших операційних витрат на суму податку на додану вартість у розмірі 997 482,00 грн;

заниження різниць на суму 4 336 347,00 грн у зв`язку з відображенням витрат від визнаних штрафів, пені, неустойки на користь нерезидента.

Судами встановлено, що 27 липня 2012 року ТОВ «ЕХМ Україна» та компанія EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. уклали контракт № 001, предметом якого була поставка домашнього текстилю. За умовами контракту покупець оплачує 100 % вартості товару, що поставляється згідно з інвойсами, протягом 180 календарних днів після дати поставки.

У зв`язку з несвоєчасною оплатою товару компанія EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. направила позивачу претензії: від 20 лютого 2016 року № 2015/518-3 на суму 4 083 171,88 доларів США, від 31 грудня 2016 року № 2016/469-1 на суму 5 791 065,09 доларів США, від 31 грудня 2017 року № 2017/474-6 на суму 6 623 027,73 доларів США.

Суди також встановили, що позивач здійснював періодичні розрахунки за контрактом: у 2015 році - на суму 75 355,98 доларів США, у 2016 році - на суму 1 896 848,92 доларів США, у 2017 році - на суму 552 395,42 доларів США.

Щодо штрафів на користь нерезидента судовий розгляд встановив, що за пунктом 4.2 контракту від 27 липня 2012 року № 001 у випадку несвоєчасної оплати покупцем вартості поставки продавець отримує право застосувати штрафну процентну ставку в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен календарний день несвоєчасної оплати, але не більше 365 днів.

Загальна вартість товару, поставленого позивачу станом на 31 грудня 2017 року, становила 6 066 390,73 доларів США. Компанія EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. вимагала погасити заборгованість у розмірі 6 623 027,73 доларів США, у тому числі: 6 066 390,76 доларів США - вартість неоплаченого товару; 155 359,16 доларів США - штраф за несвоєчасну оплату в 2015 році; 176 147,99 доларів США - штраф за несвоєчасну оплату в 2016 році; 225 129,87 доларів США - штраф за несвоєчасну оплату в 2017 році.

У бухгалтерському обліку ТОВ «ЕХМ Україна» відобразило суму витрат від визнаних штрафів за 2017 рік записом: Дт 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» Кт 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» на суму 4 336 346,94 грн.

Суди встановили, що між Урядом України і Урядом Турецької Республіки 27 листопада 1996 року укладено Угоду про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, ратифіковану Законом України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно».

Позивач надав лист управління податкової інспекції Стамбула від 20 лютого 2017 року, яким підтверджено, що компанія EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. є резидентом Туреччини та сукупний дохід цієї компанії з джерел у будь-яких країнах світу підлягає оподаткуванню податком на прибуток у Туреччині.

Щодо інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей судові інстанції після нового розгляду дослідили надані платником накази про проведення інвентаризацій, акти інвентаризації товарів на складі, акти списання товарів, регістри бухгалтерського обліку та пояснення сторін щодо відображення результатів інвентаризацій.

Судовим розглядом встановлено, що контролюючий орган, стверджуючи про завищення інших витрат операційної діяльності на суму 19 773 019,00 грн, не довів, що виявлені під час інвентаризації розбіжності не мали зв`язку з фактичним списанням запасів або технічним приведенням бухгалтерського обліку у відповідність після зміни облікової політики та переходу на інший програмний продукт, а також не спростував доводи позивача щодо фактичного руху активів і відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку.

Щодо суми податку на додану вартість у розмірі 997 482,00 грн суди встановили, що позивач подав уточнюючий розрахунок від 09 листопада 2016 року № 9213147388 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року, у якому відобразив податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України. Суди дійшли висновку, що відсутність факту реєстрації відповідної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних сама по собі не доводить безпідставність відображення відповідної суми у складі інших операційних витрат за умови відображення податкових зобов`язань у податковій звітності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Підпунктом 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України визначено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів на користь осіб, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до пункту 103.2 статті 103 ПК України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193, (далі - П(С)БО 21) монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов`язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Пунктом 7 П(С)БО 21 визначено, що на кожну дату балансу: а) монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на кінець дня дати балансу.

Відповідно до пункту 8 П(С)БО 21 визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики). Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. При визначенні курсових різниць на дату здійснення господарської операції застосовується валютний курс на початок дня дати здійснення господарської операції. Підприємство може здійснити перерахунок залишків на кінець дня за монетарними статтями в іноземній валюті, за якими протягом дня здійснювались господарські операції із застосуванням валютного курсу, встановленого на кінець цього дня.

Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

Пунктом 9 П(С)БО 21 визначено, що курсові різниці, які виникають щодо дебіторської заборгованості або зобов`язань за розрахунками із господарською одиницею за межами України, погашення яких не плануються і не є ймовірними в найближчій перспективі, відображаються у складі іншого додаткового капіталу та відображаються в іншому сукупному доході.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (далі - П(С)БО 16), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Згідно з пунктом 6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм свідчить, що об`єкт оподаткування податком на прибуток визначається на підставі фінансового результату до оподаткування, сформованого за правилами бухгалтерського обліку, з подальшим коригуванням лише на ті різниці, які прямо передбачені ПК України.

Водночас показники бухгалтерського та податкового обліку мають ґрунтуватися на первинних документах, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності та інших документах, ведення яких передбачено законом.

Курсові різниці за монетарними статтями в іноземній валюті за загальним правилом відображаються у складі інших операційних доходів або витрат. Виняток, передбачений пунктом 9 П(С)БО 21, застосовується лише за наявності умов, прямо визначених цією нормою.

Витрати від визнаних штрафів, пені, неустойок на користь нерезидента підлягають оцінці з урахуванням статусу такого нерезидента як платника податку та правил відповідного міжнародного договору, якщо подано документ, що підтверджує його податкове резидентство.

Отже, висновок контролюючого органу про завищення платником від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток має бути підтверджений належними та достатніми доказами, які спростовують дані бухгалтерського обліку платника і доводять наявність податкового порушення.

Податковий орган зазначає, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2021 року, та не дослідили всі складові податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402.

Колегія суддів не погоджується з цим.

У постанові від 18 березня 2021 року Верховний Суд, скасовуючи попередні судові рішення, дійшов висновку, що суди передчасно вирішили спір, оскільки не встановили статус компанії-нерезидента як платника або неплатника податку на прибуток і не витребували документи, які підтверджують право позивача застосовувати звільнення від оподаткування на підставі міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування відповідно до пункту 103.2 статті 103 ПК України.

Також Верховний Суд у цій постанові вказав на необхідність дослідження доводів контролюючого органу щодо інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей, обсягу товарів, які складають нестачу, сум розходження, наданих або ненаданих наказів про інвентаризацію та регістрів бухгалтерського обліку, а також доводів щодо суми податку на додану вартість у розмірі 997 482,00 грн і доводів позивача щодо пункту 102.1 статті 102 ПК України.

Під час нового розгляду суд першої інстанції врахував ці вказівки. Зокрема, суд витребовував і досліджував додаткові розрахунки до спірних податкових повідомлень-рішень, прийняв до матеріалів справи додаткові докази відповідача, дослідив складові податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402 та надав їм оцінку в межах спірних правовідносин.

Той факт, що апеляційний суд виклав мотиви стисло та не повторив у повному обсязі весь аналіз суду першої інстанції щодо кожної складової податкового повідомлення-рішення, сам собою не свідчить про невиконання судами вказівок Верховного Суду та не є безумовною підставою для скасування судових рішень. За статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо епізоду курсових різниць Верховний Суд зазначає таке.

У постанові від 18 березня 2021 року Верховний Суд уже надав правову оцінку цьому епізоду в межах цієї справи та погодився з висновками судів про те, що зобов`язання сторін за контрактом від 27 липня 2012 року № 001 є торговельною монетарною заборгованістю. Верховний Суд також погодився, що позивач правомірно проводив нарахування курсових різниць на дату здійснення операцій та на дату балансу за монетарною заборгованістю і відносив їх до складу інших операційних доходів та витрат.

Направлення справи на новий розгляд у 2021 році не було зумовлено неправильністю такого висновку щодо правової природи заборгованості та порядку відображення курсових різниць. Навпаки, Верховний Суд визнав відповідні висновки обґрунтованими, а направлення справи на новий розгляд було зумовлено недослідженням інших істотних обставин, зокрема щодо статусу нерезидента, інвентаризаційних нестач та суми податку на додану вартість 997 482,00 грн.

Отже, повторне посилання відповідача на пункт 9 П(С)БО 21 та пов`язаність позивача з нерезидентом не спростовує встановленого судами факту, що заборгованість за контрактом № 001 виникла з операцій поставки товару, була торговельною монетарною заборгованістю та частково погашалася у перевіреному періоді. Такі доводи податкового органу фактично спрямовані на переоцінку доказів і зміну встановлених судами фактичних обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо епізоду штрафів, пені, неустойки на користь нерезидента Верховний Суд зазначає таке.

У постанові від 18 березня 2021 року Верховний Суд сформулював для цієї справи правовий підхід, відповідно до якого визначальним для встановлення обов`язку платника податків - резидента збільшити фінансовий результат до оподаткування на підставі підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України на суму штрафів, пені, неустойки, нарахованих на користь нерезидента, є саме статус такого нерезидента як платника податків.

Під час нового розгляду суди встановили, що компанія EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. є резидентом Турецької Республіки, а її сукупний дохід з джерел у будь-яких країнах світу підлягає оподаткуванню податком на прибуток у Туреччині. Ці обставини підтверджені листом управління податкової інспекції Стамбула від 20 лютого 2017 року.

Суди також урахували положення Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно», а також пункт 3.2 статті 3 та пункт 103.2 статті 103 ПК України.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку, що у позивача не виникав обов`язок збільшувати фінансовий результат до оподаткування на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойки на користь компанії EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. на підставі підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

Довід контролюючого органу про те, що будь-які штрафні санкції на користь нерезидента автоматично зумовлюють збільшення фінансового результату до оподаткування, не відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 18 березня 2021 року у цій самій справі. Верховний Суд прямо пов`язав застосування підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України з необхідністю встановити статус нерезидента як платника податку.

Щодо епізоду інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей Верховний Суд зазначає таке.

Податковий орган наполягає, що суди не дослідили доводи контролюючого органу про невідповідність окремих актів інвентаризації Положенню про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 02 вересня 2024 року № 879, ненадання наказів про проведення інвентаризацій та регістрів бухгалтерського обліку за рахунками 281, 282, 285, а також про невідповідність бухгалтерських записів актам інвентаризації та актам списання.

Однак матеріали справи свідчать, що під час нового розгляду суд першої інстанції досліджував ці доводи. Суд встановив перелік наказів про проведення інвентаризацій, актів інвентаризації товарів на складі, актів списання, а також дослідив характер операцій, які позивач відображав у бухгалтерському обліку у зв`язку з інвентаризацією та приведенням залишків товарів у відповідність після зміни облікової політики й переходу на новий програмний продукт.

Суд першої інстанції виходив з того, що самі по собі недоліки в оформленні частини документів або зауваження до способу відображення результатів інвентаризації не є достатньою підставою для висновку про завищення інших операційних витрат, якщо контролюючий орган не спростував фактичного руху активів, зміни їх облікової оцінки та відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку.

Колегія суддів погоджується з таким підходом.

ПК України у спірний період не передбачав окремої податкової різниці, яка б зобов`язувала платника збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму списаних нестач товарно-матеріальних цінностей, виявлених під час інвентаризації. Тому вирішальним для цілей податку на прибуток було встановлення того, чи підтверджені відповідні витрати даними бухгалтерського обліку та чи довів контролюючий орган безпідставність їх відображення.

Суди попередніх інстанцій, дослідивши надані сторонами докази, дійшли висновку, що контролюючий орган такого не довів. Касаційна скарга не містить переконливого обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права у цій частині, а переважно повторює фактичні доводи акта перевірки та наполягає на іншій оцінці доказів.

Щодо суми податку на додану вартість у розмірі 997 482,00 грн Верховний Суд зазначає таке.

Суди встановили, що позивач подав уточнюючий розрахунок від 09 листопада 2016 року № 9213147388 за звітний період грудень 2015 року та відобразив у ньому податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Контролюючий орган вважає, що віднесення цієї суми до складу інших операційних витрат є безпідставним, оскільки відповідна податкова накладна не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутність факту реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не тотожна відсутності господарської операції або відсутності підстав для відображення відповідної суми у бухгалтерському обліку, якщо податкові зобов`язання були задекларовані платником у податковій звітності.

Контролюючий орган не довів, що сума 997 482,00 грн не була пов`язана з відображенням податкових зобов`язань за пунктом 198.5 статті 198 ПК України або що вона не могла бути врахована у складі інших операційних витрат відповідно до правил бухгалтерського обліку.

Доводи касаційної скарги в цій частині також зводяться до незгоди з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права.

Верховний Суд також відхиляє довід відповідача про те, що апеляційний суд не надав відповіді на кожний аргумент апеляційної скарги.

Судове рішення має містити мотиви, достатні для розуміння того, чому суд погодився або не погодився з доводами сторін. Водночас обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожний аргумент, якщо суд дослідив істотні обставини справи, навів правові підстави свого висновку та оцінив основні доводи сторін.

У цій справі апеляційний суд установив межі апеляційного перегляду, навів зміст вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2021 року, погодився з оцінкою суду першої інстанції щодо правомірності скасування податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2019 року № 00000281402 та зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням того, що суд першої інстанції після нового розгляду дослідив складові спірного податкового повідомлення-рішення, а касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про неправильне застосування судами норм матеріального права або про такі порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, підстав для скасування судових рішень немає.

Посилання відповідача на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з частиною другою статті 353 цього Кодексу є необґрунтованим, оскільки відповідач не довів, що суди не дослідили зібрані у справі докази в такому обсязі, який унеможливив встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Саме лише те, що податковий орган не погоджується з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, не є підставою для направлення справи на новий розгляд.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги податкового органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова