Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №400/3656/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 400/3656/24

касаційне провадження № К/990/859/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2024 (головуючий суддя - Шляхтицький О.І., судді - Семенюк Г.В., Домусчі С.Д.) у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна» до Головного управління ДПС у Волинській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Україна» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), у якому просило:

визнати протиправним та скасувати Рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Волинській області від 31.03.2023 №8544714/03764353;

зобов`язати ДПС України зареєструвати податкову накладну від 29.11.2022 №5, складену Товариством в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою її подання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за результатами здійснення господарських операцій, Товариством сформовано та направлено на реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних, податкову накладну. Проте, за результатами обробки, реєстрацію податкових накладних зупинено, запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК. На виконання цієї пропозиції, позивач надав пояснення щодо зупиненої податкової накладної разом із копіями всіх наявних в нього документів, однак відповідачем прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Вважаючи, що рішення про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних винесено протиправно, позивач звернувся до суду з позовом. Також, Товариство заявило клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 05.08.2024 адміністративний позов задовольнив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 03.12.2024 скасував рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 та залишив без розгляду позов Товариства згідно з пунктом 8 частини першої статті 240, статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Товариство пропустило встановлений частиною другою статті 122 КАС України строк звернення до адміністративного суду. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі 400/13939/23 судом апеляційної інстанції було установлено, що позивач вже скористався правом оскарження рішень про відмову у реєстрації розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, зокрема №36797/03764353/2 від 20.04.2023 та 15.11.2023 звертався до суду першої інстанції із відповідною позовною заявою, у якій також клопотав про поновлення строку звернення до суду, обґрунтування поважності причин пропуску якого посилався на обмежувальні заходи з метою запобігання поширення коронавірусу та введення на території України воєнного стану. Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 16.11.2023 у справі № 400/13939/23 за результатами аналізу доводів та доказів позивача позовну заяву залишив без руху з підстав недотримання процесуальних строків на звернення до суду та визнання неповажними підстав, наведених позивачем. Позивач не скористався своїм правом на подання клопотання про поновлення строку, внаслідок чого ухвалою від Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 позов було повернуто. Таким чином, попереднє звернення позивача до Миколаївського окружного адміністративного суду спростовують його доводи про неможливість звернення до суду до 19.04.2024 (дата звернення із цією позовною заявою) через хворобу керівника та його вимушений переїзд до міста Києва та нівелюють доводи щодо неможливості звернення до суду у строки визначені КАС України.

Товариство, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у цій справі та залишити без змін рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.08.2024.

Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник визначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, частин першої і другої статті 6, статті 77, частини першої статті 90, статей 121, 122, 123, частини першої статті 5, частини другої статті 44, статті 45 КАС України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Товариство доводить, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, не надав належної правової оцінки та у сукупності не дослідив всі обставини, на які посилався позивач у заяві про поновлення строку на звернення до суду. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, не дослідив фактичні обставини, які унеможливили своєчасно звернутися з цим позовом, зокрема, відсутність електропостачання, інтернет-зв`язку, тривалі технічні проблеми на підприємстві, переміщення документів підприємства, наявність постійних обстрілів, тривалість повітряних тривог, відсутність доступу до первинних документів, тривале лікування директора підприємства тощо.

Також, скаржник в касаційній скарзі наголошує, що переглядаючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви Товариства про поновлення строку, суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені, зокрема у постановах від 31.07.2019 у справі №821/1896/15-а, від 13.08.2021 у справі №440/5178/20, від 17.12.2021 у справі №460/713/21, від 10.02.2022 у справі №560/11791/21, від 05.05.2022 у справах №520/9796/19, №420/18798/21, від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а, від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20, від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а, де Верховний Суд звернув увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм, зокрема, щодо дотримання строку звернення до суду, слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Товариство також посилалося на те, що Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Беллет проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Верховний Суд ухвалою від 16.01.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою Товариства з підстав оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правомірність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просив залишити її без змін, а касаційну скаргу позивача просив залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.07.2026 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 15.07.2026.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Спірним питанням у даному випадку є правомірність залишення позову Товариства без розгляду судом з підстав не доведення позивачем поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, що регулюється положеннями КАС України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - КАС України).

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини четвертої статті 122 КАС України встановлено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У сфері оподаткування права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Спеціальними нормами, які встановлюють порядок оскарження рішень контролюючих органів, є норми статті 56 ПК України. Зі змісту цієї статті вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків у першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

За пунктом 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

ПК України не встановлює, зокрема, спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючого органу, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків.

Разом з цим, згідно з висновками Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 та у постанові Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №360/1252/19 спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов`язані з нарахуванням грошових зобов`язань, зокрема, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов`язання її зареєструвати, після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені, тому інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому, такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Аналогічний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 вказала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлювала або ускладнювала можливість вчинення процесуальної дії у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо поновлення строку звернення до адміністративного суду в разі, коли особа посилається на те, що строк був пропущений внаслідок зміни судової практики щодо застосування норм, якими встановлені відповідні строки, істотне значення мають, зокрема такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що зі сторони позивача було необґрунтоване зволікання щодо звернення з позовом.

Такі висновки сформульовані у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30.09.2021 у справі №320/3307/21, від 27.04.2023 у справі №420/3744/20, від 23.02.2021 у справі №420/1927/20, від 04.05.2023 у справі №420/14819/20.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи позивача, що строк звернення до суду з цим позовом був пропущений Товариством з поважних причин як необґрунтовані, виходив з того, що попереднє звернення позивача до Миколаївського окружного адміністративного суду спростовує його доводи про неможливість звернення до суду до 19.04.2024 (дата звернення із цією позовною заявою) та нівелюють доводи щодо неможливості звернення до суду у строки, визначені КАС України.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки усім підставам поважності причин пропуску строку звернення до суду, які Товариство зазначало у клопотання про поновлення строку при зверненні до суду з цим позовом 19.04.2024, як-то: відсутність електропостачання, інтернет-зв`язку, тривалі технічні проблеми на підприємстві, переміщення документів підприємства, наявність постійних обстрілів, тривалість повітряних тривог, відсутність доступу до первинних документів, тривале лікування директора підприємства тощо із наведенням відповідних мотивів щодо їх обгрунтованості/необгрунтованості.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм 123 КАС України, оскільки, виявивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду, не надав оцінку усім наведеним позивачем підставам пропуску строку, вирішуючи клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду.

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 КАС України, Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022 - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Україна" задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2024 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова