Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №380/5508/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 380/5508/25

адміністративне провадження № К/990/20749/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Коваленко Н.В., Стеценка С.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 380/5508/25

за позовом Комунального закладу Львівської обласної ради «Адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Тустань» до Державної інспекції архітектури та містобудування України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про скасування права на початок виконання будівельних робіт на підставі повідомлення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Комунального закладу Львівської обласної ради «Адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Тустань» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 (суддя Чаплик І. Д.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 (головуючий суддя Ільчишин Н. В., судді Гуляк В. В., Кушнір В. О.),

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року Комунальний заклад Львівської обласної ради «Адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Тустань» (далі - КЗ ЛОР АДІКЗ «Тустань», позивач) звернувся до суду з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ, відповідач), у якому просив:

скасувати право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція садибного будинку та нове будівництво господарської будівлі по АДРЕСА_1» (реєстраційний номер в ЄДЕССБ ІУ051241021678);

скасувати реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція садибного будинку та нове будівництво господарської будівлі по АДРЕСА_1» (реєстраційний номер в ЄДЕССБ ІУ051241021678).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КЗ ЛОР АДІКЗ «Тустань» на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер: ІУ051241021678) виявив повідомлення про початок виконання будівельних робіт: реконструкція садибного будинку та нове будівництво господарської будівлі по АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 4624586400:03:004:0098, подане ОСОБА_1 . Позивач вважає, що документація на вказані будівельні роботи складена із порушенням норм законодавства, а забудова земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 грубо порушує традиційний характер середовища, що в свою чергу загрожує національному та світовому надбанню, завдасть довготермінових збитків для сталого розвитку громади. Подальша незаконна забудова об`єктів культурної спадщини унеможливить проведення науково-дослідної, інформаційної та культурно-освітньої роботи у сфері охорони культурної спадщини та музейної справи, а також туристичної діяльності з метою популяризації української культури.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 відкрито провадження у справі.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.05.2025, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 31.03.2026, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суди зазначили, що за змістом позовних вимог позивач оскаржує право на початок виконання будівельних робіт та повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зареєстровані ДІАМ у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за зверненням ОСОБА_1 . Позивач вважає, що вчиняючи дії з реєстрації права на виконання будівельних робіт, відповідач діяв протиправно, оскільки схема вказаної забудови не відповідає вимогам законодавства, грубо порушує традиційний характер середовища, що в свою чергу загрожує національному та світовому надбанню, завдасть довготермінових збитків для сталого розвитку громади. Зокрема, невжиття заходів щодо незаконних забудов на території пам`ятки археології національного значення «Городище літописного міста Тустань» Державного історико-культурного заповідника «Тустань» призведе до неможливості реалізації завдань та функцій Заповідника, передбачених чинним законодавством України, а також суттєво ускладнить збереження об`єктів культури та культурної спадщини.

На підставі викладеного суди виснували про те, що предметом спору, головним чином, є не перевірка законності дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання його владних управлінських функцій, а саме законність проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують його право на користування належними йому територіями, проведення науково-дослідної, інформаційної та культурно-освітньої роботи у сфері охорони культурної спадщини та музейної справи, а також туристичної діяльності, в той час як повідомлення про початок спірних будівельних робіт було зареєстровано третьою особою самостійно, а не за рішенням суб`єкта владних повноважень.

За змістом спірних правовідносини відповідачем не приймалося рішення про початок будівництва спірного житлового приміщення, не надавався дозвіл на таке будівництва, а спірні повідомлення про початок виконання будівельних робіт та право на таке виконання, набуте на підставі вказаного повідомлення, оскаржуються у цій справі з мотивів фактичної незгоди власника земельної ділянки з неправомірними, на думку позивача, діями третьої особи щодо проведення будівельних робіт на суміжній ділянці.

Суди підкреслили, що оскаржуючи дії ДІАМ, позивач не вказує, порушення яких саме положень законодавства здійснив відповідач під час реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт ІУ051241021678 та яким чином ці порушення пов`язані з реалізацією прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах.

Підсумовуючи викладене, суди зазначили, що порушення встановленого порядку проведення будівельних робіт, які доводить позивач, є наслідком дій третьої особи, а не відповідача як суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням того, що мотивом звернення позивача до суду фактично стала незгода останнього з проведенням будівельних робіт, які проводяться фізичною особою ОСОБА_1 , суди роз`яснили позивачеві, що його спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2026 року КЗ ЛОР АДІКЗ «Тустань» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026, у якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позивач стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та зробили помилковий висновок про те, що спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, позаяк суди не врахували:

- постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 812/1234/18 та від 29.11.2022 у справі № 240/401/19 щодо критерію «суть спору» та захисту публічного інтересу;

- постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 826/24892/15 щодо неможливості захисту в іншому судочинстві (принцип ефективності);

- постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 та від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 щодо обов`язковості реагування контролюючого органу.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою від 20.05.2026 залишив касаційну скаргу без руху, а ухвалою від 01.06.2026 відкрив касаційне провадження у справі.

Відповідач та третя особа подали відзиви на касаційну скаргу, відповідно до яких просять відмовити в задоволенні скарги, а ухвалені у справі судові рішення - залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп зазначено, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Отже, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

У пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України від 09.09.2010 № 19-рп/2010 зазначено, що з набранням чинності КАС України 01.09.2005 всі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, віднесені до підсудності адміністративних судів (частини перша, друга статті 2, пункти 1, 2, 7 частини першої статті 3 КАС України).

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У постанові від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20 Верховний Суд, вирішуючи питання юрисдикції спору, відзначав, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи».

Колегія суддів враховує, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 15 та пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, саме позивач у позовній заяві визначає порушене право та спосіб його захисту.

Скаржник наполягає, що підставою його звернення до суду є порушення відповідачем статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а не дії забудовника - ОСОБА_1 , які лише породжують обов`язок ДІАМ діяти при порушенні містобудівного законодавства.

Позивач наголошує, що між ним та відповідачем відсутній будь-який приватноправовий спір. Заповідник діє виключно в інтересах держави для захисту Пам`ятки національного значення «Городище літописного міста «Тустань». Спір не стосується права власності на землю (чи будь-якого іншого цивільного права), а стосується дотримання режиму забудови в охоронних зонах (дотримання Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»), здійснення контролю за яким покладено на державний орган - ДІАМ.

Оцінюючи характер правового спору, Суд враховує наступні ознаки, що відносять його до спорів, що мають розглядатися судом адміністративної юрисдикції:

- присутність у спірних публічно-правових відносинах суб`єкта владних повноважень - у спорі суб`єктом владних повноважень є ДІАМ;

- спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу - у цій справі існують відносини з приводу набутого права на початок виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення, які є саме адміністративно-правовими відносинами;

- суб`єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах здійснює адміністративні повноваження - реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт через електронний кабінет замовника будівництва здійснюється в результаті надання адміністративної послуги у сфері містобудування в електронній формі. Рішення про таку реєстрацію, прийняте в автоматичному порядку за допомогою програмних засобів, є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, яке може бути визнано протиправним та скасовано у порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 5 КАС України, за наявності підстав вважати, що такий акт прийнятий на підставі недостовірних даних або що підстави для його прийняття відпали (постанова Верховного Суду від 16.02.2026 у справі № 640/36731/21)

- спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права, зокрема Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- спірні публічно-правові відносини виникли у сфері публічного адміністрування - реалізації адміністративних повноважень відповідача щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та стосуються захисту інтересів особи у сфері містобудівної діяльності.

Отже, за встановлених обставин, цьому публічно-правовому спору притаманні усі критерії, за якими спір належить до адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що питання стосовно оскарження акта індивідуальної дії особами, яким такий акт безпосередньо не адресований, вже вирішувалось Верховним Судом у постановах від 20.08.2019 у справі № 461/2935/16-а та від 30.01.2023 у справі № 160/1457/20, у яких колегія суддів звертала увагу на правову позицію Верховного Суду України щодо права на оскарження індивідуальних актів, викладену, зокрема у постанові від 11.11.2015 у справі № 2а-2885/12/1470.

У вказаній вище справі Верховний Суд України виклав висновки щодо застосування статей 6, 171 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, зокрема зазначав, що за змістом статті 6 цього Кодексу у вищенаведеній редакції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. Наприклад, відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Як вказав Верховний Суд України, зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, також убачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Однак, з цього проводу Верховний Суд у постанові від 20.08.2019 у справі № 461/2935/16-а зауважив, що застосовану Верховним Судом України категорію «особа, якої стосується акт» необхідно відрізняти від категорії з більш вузьким значенням - «особа, стосовно якої прийнято акт», оскільки індивідуальний акт, який хоч не прийнято стосовно певної особи, фактично, може стосуватись її прав.

Отже, для визначення кола осіб, що мають право на оскарження індивідуального акта, необхідно з`ясувати осіб, яких він стосується, тобто порушує права чи інтереси, а не лише стосовно кого він прийнятий.

Такий підхід, за висновком Верховного Суду, ґрунтується на статті 6 КАС України та цілком узгоджується з позицією Верховного Суду України.

Колегія суддів зазначає, що нова редакція КАС України, викладена після 15.12.2017 (зі змінами), не містить суттєвих відмінностей у питанні обсягу та змісту права на звернення до адміністративного суду за оскарженням, зокрема, актів індивідуальної дії, а тому викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду України та Верховного Суду висновки можуть бути застосовані й до справи, яка розглядається.

Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 380/5886/22.

Крім того, колегія суддів враховує, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.03.2023 у справі № 815/2439/15, дотримання правового порядку під час здійснення містобудівної діяльності в населених пунктах усіма без виключення її суб`єктами, у тому числі фізичними особами та органами державної влади, органами місцевого самоврядування, яка полягає, зокрема, у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, соціально, економічно та екологічно збалансований розвиток території територіальної громади, і спрямована на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасних та майбутніх поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо) - є інтересом значної кількості осіб - мешканців відповідної територіальної громади, а отже становить суспільний (публічний) інтерес.

Цей інтерес належить як в цілому територіальній громаді населеного пункту, так і окремо кожному її члену, у зв`язку з чим його захист може здійснюватися як індивідуально кожною особою, яка вважає, що такий інтерес було порушено, так і від імені усієї громади відповідною радою або іншим органом місцевого самоврядування у порядку, встановленому законом, у тому числі в суді.

Отже, не зважаючи на те, що спірне повідомлення про початок виконання будівельних робіт зареєстроване за зверненням третьої особи, колегія суддів вважає, що з урахуванням суб`єктного складу учасників та встановлених судами обставин, оскаржене рішення має вплив на права позивача, оскільки наведені ним обґрунтування підстав поданого позову є свідченням того, що у цьому випадку звернення до суду обумовлене необхідністю захисту його інтересів у сфері містобудівної діяльності.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій помилково виснували про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі..

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати, а справу - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 343, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Комунального закладу Львівської обласної ради «Адміністрація Державного історико-культурного заповідника «Тустань» задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 380/5508/25 скасувати.

Справу № 380/5508/25 направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.В. Тацій Н.В. Коваленко С.Г. Стеценко