Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №160/3364/19 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 липня 2026 року

справа №160/3364/19

адміністративне провадження № К/990/29421/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Олендера І. Я., Хохуляка В. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року (судді: Білак С. В., Чабаненко С. В., Юрко І. В.)

у справі №160/3364/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет»

до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (далі - Товариство, позивач у справі) 15 квітня 2019 року звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 березня 2019 року:

- №0001984611, яким позивачу збільшено суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 2604918,00 грн та накладення 651 229,50 грн штрафних санкцій (загалом - 3256147,50 грн);

- №0002004617, яким позивачу збільшено суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток підприємств у розмірі 2 813 311,00 грн.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 12 вересня 2019 року у справі № 160/3364/19 в задоволенні позову Товариства відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 18 червня 2020 року скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 27 березня 2019 року №0001984611 та №0002004617, стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС на користь Товариства в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору - 48025 грн 50 коп.

30 червня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про стягнення судових витрат понесених ним на правничу допомогу у справі № 160/3364/19 у сумі 375050 грн.

Заява обґрунтована тим, що заявлена сума правничої допомоги відповідає критеріям співмірності, оскільки становить 6% від ціни позову, в той час як ціна позову становить більше 6000000 грн.

25 серпня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення Офісу великих платників податків Державної податкової служби на заяву про розподіл судових витрат у справі №160/3364/19, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні поданої позивачем заяви.

Додатковою постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року стягнуто з Офісу великих платників податків Державної податкової служби за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства в рахунок відшкодування судових витрат понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 150000 гривень.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2024 року касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, задоволено частково, додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2022 року скасовано, а справу в частині вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

За результатами нового розгляду Третій апеляційний адміністративний суд 13 січня 2026 року ухвалив додаткову постанову, стягнув з Офісу великих платників податків Державної податкової служби за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 150000 гривень.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2026 року виправлено описку в абзаці другому резолютивної частини додаткової постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, зазначено: вважати правильною назву відповідача «Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків».

24 червня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №160/3364/19, а також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2026 року поновлено Східному міжрегіональному управлінню ДПС по роботі з великими платниками податків строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою цього управління ДПС, витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду та/або Третього апеляційного адміністративного суду справу №160/3364/19.

10 липня 2026 року справа №160/3364/19 надійшла на адресу Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Касаційну скаргу подано на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми процесуального та матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.

Податковий орган зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував: частини четверту, п`яту, шосту статті 134 КАС України; статті 132, 139 КАС України; статтю 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

В касаційній скарзі скаржник наводить постанову Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі №440/7120/20, з якої цитує такі правові позиції: «суд не зобов`язаний присуджувати всю заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу»; «розмір компенсації має відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності»; «витрати повинні бути співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, значенням спору та іншими критеріями»; «допускається зменшення суми витрат, якщо вона є завищеною».

Крім того, скаржник посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, щодо необхідності оцінки реальності та розумності адвокатських витрат.

Податковий орган стверджує, що суд апеляційної інстанції не застосував критерії, визначені частинами п`ятою та шостою статті 134 КАС України, не перевірив реальність і необхідність заявлених витрат, не встановив співмірність витрат із фактичним обсягом виконаної адвокатом роботи, не врахував час, витрачений адвокатом, не навів належного мотивування, чому саме 150 000 грн є розумним розміром компенсації.

На думку скаржника, поданий позивачем опис виконаних робіт не відповідає вимогам частини четвертої статті 134 КАС України, а надані документи фактично містять лише загальний перелік можливих послуг і з них неможливо встановити, які саме роботи були фактично виконані. Крім того, відповідач акцентує на тому, що позивач не підтвердив фактичний час, витрачений адвокатами та не надав належних доказів необхідності саме такого розміру витрат.

Отже, на переконання скаржника, апеляційний суд формально визначив суму компенсації, не здійснивши належної перевірки її співмірності та не врахувавши висновки Верховного Суду щодо критеріїв оцінки витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим просить скасувати додаткову постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства про винесення додаткового рішення відмовити.

Правове регулювання та висновки Верховного Суду

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частина перша статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положення частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Такий підхід неодноразово висловлювався Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі №440/7120/20, на які посилається і сам скаржник.

Ухвалюючи додаткову постанову від 13 січня 2025 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року позов Товариства було задоволено, однак питання щодо розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу залишилося невирішеним. З огляду на це суд визнав наявними передбачені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового судового рішення.

Суд послався на положення статей 132, 134, 139 КАС України, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи, та у разі задоволення позову особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі. Водночас суд зазначив, що такі витрати мають бути документально підтвердженими, пов`язаними з розглядом конкретної справи, а їх розмір - співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим часом, ціною позову та значенням справи для сторони.

Суд апеляційної інстанції установив, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав, зокрема, документи щодо двох окремих платежів за юридичні послуги.

Відповідно до акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 1 жовтня 2019 року Адвокатське об`єднання «Юридична фірма "ЕКВО"» надало ТОВ «АТБ-маркет» юридичні послуги на загальну суму 269 484 грн, у тому числі ПДВ у сумі 44 914 грн. Факт перерахування цієї суми суд визнав підтвердженим довідкою Шевченківського відділення №20 КРД АТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно з якою на рахунок адвокатського об`єднання було зараховано 269 484 грн із призначенням платежу: «оплата за юридичні послуги згідно з рахунком №12487 від 18 червня 2019 року».

Згідно з актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №418 від 19 червня 2020 року АО «Юридична фірма "ЕКВО"» надало ТОВ «АТБ-маркет» юридичні послуги на суму 180 576 грн, у тому числі ПДВ у сумі 30 096 грн. Оплату зазначених послуг суд також визнав підтвердженою довідкою Шевченківського відділення №20 КРД АТ «Райффайзен Банк Аваль», відповідно до якої було зараховано 180 576 грн із призначенням платежу: «оплата за юридичні послуги згідно з рахунком №14134 від 4 лютого 2020 року

Оцінюючи розумність заявленого розміру витрат, суд апеляційної інстанції врахував, що предметом спору була правомірність податкових повідомлень-рішень від 27 березня 2019 року №0001984611 та №0002004617, якими позивачу визначено грошові зобов`язання на загальну суму 6 069 458,50 грн.

Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку, що підстави позову та фактичні обставини справи не були складними. Суд мотивував це тим, що стосовно спірних правовідносин Верховним Судом уже сформовано сталу судову практику, яка є загальнодоступною. На цій підставі суд зазначив, що супроводження адвокатами справи не вимагало додаткових зусиль, спеціальних знань чи значного обсягу правового аналізу.

З огляду на це апеляційний суд визнав визначену адвокатським об`єднанням вартість юридичних послуг у розмірі 375 050 грн завищеною та зменшив її до 150 000 грн.

Вирішуючи питання про суму, яка підлягає компенсації, суд зазначив, що виходить із критеріїв: реальності адвокатських витрат; їх необхідності для розгляду справи; розумності розміру витрат; обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат; конкретних обставин справи, зокрема її складності та наявності сформованої судової практики.

З матеріалів справи видно, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав договір про надання правничої допомоги, спеціальні умови до нього, рахунки-фактури, акти здачі-приймання виконаних робіт, банківські документи, що підтверджують оплату юридичних послуг, а також детальний опис виконаних адвокатами робіт.

При цьому із поданого опису вбачається, що позивачем було конкретизовано види виконаних адвокатами робіт, наведено перелік процесуальних документів, підготовлених у справі, зазначено виконавців, дати виконання відповідних робіт, кількість витраченого часу, а також відображено участь представників у судових засіданнях та інші процесуальні дії, пов`язані із супроводженням цієї адміністративної справи.

Заперечуючи проти заявленої до стягнення суми витрат, відповідач посилався на їх завищеність, нескладність спору, відсутність належного підтвердження обсягу наданих послуг та неспівмірність заявленої суми.

Разом із тим аналіз поданих відповідачем заперечень свідчить, що вони містили переважно загальні твердження щодо неспівмірності витрат та відсутності підстав для їх відшкодування.

Так, відповідач не навів конкретних заперечень щодо окремих видів робіт, відображених у детальному описі наданих послуг, не зазначив, які саме роботи, на його думку, не були пов`язані з розглядом цієї справи, є дублюючими або не потребували заявленого часу, не спростував фактичний обсяг виконаних адвокатами процесуальних дій, а також не запропонував власного розрахунку співмірного розміру витрат із наведенням відповідного обґрунтування.

Аналогічний характер мають і доводи касаційної скарги, які фактично відтворюють наведені у запереченнях твердження та зводяться до загальної незгоди із визначеним судом апеляційної інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу, що саме на підставі поданого позивачем детального опису виконаних робіт відповідач мав обґрунтувати заявлену неспівмірність витрат, співвіднісши свої заперечення з конкретними видами наданої правничої допомоги, обсягом виконаних робіт, зазначеним у відповідному описі часом та їх вартістю. Проте таких доводів ні у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення, ні у касаційній скарзі відповідач не навів.

Скаржник не обґрунтовує, у чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 134 КАС України, не зазначає, які конкретні докази залишилися поза увагою суду або були оцінені всупереч вимогам процесуального закону, а також не наводить доводів щодо неспівмірності окремих складових заявлених витрат.

За таких обставин доводи касаційної скарги фактично спрямовані на переоцінку судом доказів, що стосуються обсягу виконаної адвокатами роботи та співмірності понесених витрат, тоді як відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо повторної оцінки доказів та встановлення нових фактичних обставин справи.

Верховний Суд враховує, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення, дослідив надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат, врахував заперечення відповідача щодо їх співмірності та, застосувавши критерії, визначені статтею 134 КАС України, дійшов висновку про часткове задоволення заяви та зменшення заявленого до стягнення розміру витрат.

Незгода скаржника із результатом такої оцінки сама по собі не свідчить про неправильне застосування судом норм процесуального права та не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваної додаткової постанови.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування ним положень статті 134 КАС України, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Суд, переглянувши додаткову постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, перевіривши дотримання судами норм процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги податкового органу, внаслідок чого скарга залишається без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №160/3364/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. Я. Олендер

В. В. Хохуляк