Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №380/18149/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 380/18149/24

адміністративне провадження № К/990/15829/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року (головуючий суддя Кузан Р.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2026 року (головуючий суддя Мікула О.І., судді Кузьмич С.М., Курилець А.Р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2024 року: №7467/13-01-24-08, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 443517,69 грн (у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями - 354 814,15 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 88703,54 грн); №7464/13-01-24-08, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 36959,81 грн (у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями - 29567,85 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7391,96 грн); №7472/13-01-24-08, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 340 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що АТ «Укрсоцбанк» з метою виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 5 червня 2019 року прийняло Рішення про анулювання (прощення) кредитної заборгованості. Вказане рішення прийнято у зв`язку з реалізацією АТ «Укрсоцбанк» права на нерухоме майно, яким було забезпечено виконання кредитного договору, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №168718431 від 30 травня 2019 року, згідно якого АТ Укрсоцбанк є власником житлового будинку (предмету іпотеки) та №169891224 від 10 червня 2019 року, згідно якого АТ Укрсоцбанк є власником земельної ділянки, відведеної для будівництва та обслуговування вищевказаного житлового будинку та копією довідки про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу, видана АТ «Укрсоцбанк». Враховуючи те, що з моменту задоволення АТ «Укрсоцбанк» своїх вимог за кредитним договором № 600/07-096 від 29 травня 2007 року, забезпечених іпотекою, в порядку позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зобов`язання позичальника за вказаним кредитним договором є припиненими, будь-які вимоги по ньому є недійсними. Тобто, задоволення вимог іпотекодержателя у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», стало підставою для прощення (анулювання) заборгованості позичальника (позивача у цій справі) за кредитним договором № 600/07-096 від 29 травня 2007 року, у тому числі основної суми кредитної заборгованості. На думку позивача, у нього відсутнє додаткове благо, передбачене підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у вигляді прощення боргу, оскільки такий борг було списано у зв`язку з реалізацією АТ Укрсоцбанк свого права на предмет іпотеки шляхом прийняття у власність житлового будинку позивача, а тому є безпідставним посилання контролюючого органу на те, що кошти у розмірі 1971189,71 грн є оподатковуваним доходом позивача, передбаченим підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Таким чином, нарахування на зазначену суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та військового збору є необґрунтованими. Оскільки ОСОБА_1 не отримував у 2019 році дохід від АТ Укрсоцбанк, то у нього відсутній обов`язок подавати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, з огляду на що нарахування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених пунктом 120.1 статті 120 ПК України, є протиправним.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2026 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2026 року. Витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу.

Підставами для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), з посиланням у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на те, що в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України), а також з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи (пункти 1, 2 частини другої статті 353 та пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).

Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правову позицію Верховного Суду щодо застосування статей 1050, 1054 Цивільного кодексу України, зокрема Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц дійшла висновку, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Отже, обставина пред`явлення боржнику вимоги про дострокове погашення боргу (кредиту) або пред`явлення позову Банком про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки змінює строк виконання основного зобов`язання, від якого починається перебіг строку загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Крім того, судом касаційної інстанції в контексті порушеного у цій справі питання сформовано наступний правовий висновок. Для нарахування платнику податків податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України необхідно, щоб анулювання (прощення) кредитором основної суми боргу (кредиту) платника податку відбулось до закінчення строку позовної давності щодо такої заборгованості.

Після спливу строку позовної давності така сума заборгованості може належати до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на підставі підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України. З метою встановлення обставин того, чи закінчився строк позовної давності щодо основної суми боргу (кредиту) на час її анулювання (прощення), необхідно з`ясувати: коли розпочав перебіг строк позовної давності; чи мали місце обставини, що свідчать про зупинення чи переривання перебігу позовної давності."

Оскільки за рішенням Апеляційного суду Львівської області у справі 444/920/14 від 23 травня 2016 року, відбулася зміна строку виконання зобов`язання скаржником (позичальником) за кредитними договорами (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц), то строк давності у 3 (три) роки необхідно відраховувати від 23 травня 2016 року.

Таким чином, на думку позивача, прощення боргу Банком відбулось поза межами позовної давності, 30 травня та 05 червня 2019 року, що підтверджується матеріалами справи.

Судами попередніх інстанцій в свою чергу під час розгляду справи не надано належної оцінки вказаним вище позивачем обставинам, чим порушено норми процесуального права, а саме приписи статей 2, 9, 90 КАС України.

ГУ ДПС у Львівській області, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 травня 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір кредиту №600/07-096.

Згідно умов пункту 1.1 вказаного Договору, Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 75000 доларів США, що виражається за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору у розмірі 378750 зі сплатою 13% річних та порядком погашення суми основної заборгованості.

Пунктом 1.2 Договору кредиту передбачено, що кредит надається позичальнику на поточні потреби.

Відповідно до пункту 1.3 Договору, в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, Позичальник забезпечує укладення між ним, майновим поручителем п. ОСОБА_2 та Кредитором іпотечного договору, за умовами якого передається Кредитору в іпотеку: будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить майновому поручителю на праві власності, заставною вартістю 825000 грн еквівалентно сумі 170292,70 доларів США.

Крім того, 13 серпня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №602/25-316, за умовами якого Кредитор надає Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання. Надання кредиту здійснюється окремими частинами зі сплатою 14% річних та комісій в розмірі та в порядку визначеному в Додатку №1 до цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 44000 доларів США.

Для забезпечення виконання зобов`язання за Договором кредиту №600/07-096 від 29 травня 2007 року та за Договором про надання кредитної лінії №602/25-316 від 13 серпня 2008 року, між АКБ «Укрсоцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) 13 серпня 2008 року укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань, наступне нерухоме майно: будинок АДРЕСА_2 Хмельницького та земельну ділянку площею 0,1078 га, цільове призначення будівництво та обслуговування житлового будинку, кадастровий №4622781000:01:006:0017, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2016 року у справі №444/920/14 задоволено апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», скасовано рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20 березня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість станом на 8 квітня 2014 року за Договором кредиту №600/07-096 від 29 травня 2007 року в сумі 124432,26 доларів США та пеню в сумі 95770,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість станом на 9 квітня 2014 року за кредитним договором №602/25-316 від 13 серпня 2008 року в сумі 78035,74 доларів США та пеню в сумі 58398,07 грн.

АТ «Уксоцбанк» 9 квітня 2019 року скеровано на адресу позивача два повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі Договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. У повідомленнях зобов`язано ОСОБА_1 погасити борг за кредитними договорами та попереджено, що у разі невиконання цих вимог протягом тридцятиденного строку АТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому повідомлено, що у випадку задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_1 буде прощено (анульовано) залишок непогашеної заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим він буде зобов`язаний сплатити 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5 % військового збору з доходу у вигляді основної суми боргу, анульованого кредитором.

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 27 травня 2019 року за АТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 102,1 кв.м., загальною площею 184,0 кв.м., а 5 червня 2019 року за АТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1078 га, кадастровий №4622781000:01:006:0017, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

АТ «Укрсоцбанк» 24 вересня 2019 року на адресу ОСОБА_1 направило Довідку №356 про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу. У довідці зазначено, що у зв`язку із задоволенням вимог Іпотекодержателя у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на дату державної реєстрації банком права власності на нерухомість позивачу прощено (анульовано) залишок заборгованості за Договором кредиту №600/07-096 від 29 травня 2007 року. У відповідності до вимог ПК України до складу річного доходу ОСОБА_1 за 2019 рік включається дохід у вигляді основної суми прощеного (анульованого) боргу у розмірі 1971189,71 грн

Згідно інформації ПАТ «АЛЬФА-БАНК» (правонаступника АТ «Укрсоцбанк») зазначеної у листі від 8 грудня 2020 року №102424-20.3-252572, скерованому на адресу ГУ ДПС у Львівській області, у період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 банком у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» (форма 1ДФ) за 2019 рік, відображено нарахований та виплачений позивачу дохід за ознакою доходу « 126» у вигляді основної кредитної заборгованості прощеної (анульованої) за самостійним рішенням банку, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у розмірі 1971189,71 грн.

ГУ ДПС у Львівській області у відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 ПК України на підставі наказу №4708-ПП від 27 грудня 2023 року, з 29 січня 2024 року по 2 лютого 2024 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податку-фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та cвоєчасності сплати до бюджету податків, зборів і платежів за період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, за результатами якої 5 лютого 2024 року складено Акт №3854/13-01-24-08/2429610510 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки, встановлено порушення позивачем:

підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту «в» пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1 статті 179, пункту 177.11 статті 177 ПК України встановлено несвоєчасне подання та перекручення даних у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік;

абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 ПК України донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2019 рік на загальну суму 354814,15 грн.

підпунктів 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» в результаті чого донараховано військового збору за 2019 рік на загальну суму 29567,85 грн.

На підставі висновків Акта перевірки, ГУ ДПС у Львівській області 28 лютого 2024 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№7467/13-01-24-08, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 443517,69 грн (у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями - 354 814,15 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 88703,54 грн);

№7464/13-01-24-08, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 36959,81 грн (у тому числі за податковими та/або іншими зобов`язаннями - 29567,85 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7391,96 грн);

№7472/13-01-24-08, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 340 грн.

Не погоджуючись з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями від 28 лютого 2024 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв у межах та у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки судом встановлено, що Банком було здійснено прощення (анулювання) позивачу основної суми боргу (кредиту), а з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. ОСОБА_1 , отримавши у 2019 році дохід у вигляді суми боргу (кредиту), прощеної (анульованої) кредитором, не виконав встановленого законом обов`язку щодо подання до контролюючих органів декларації про майновий стан і доходи та самостійної сплати податку з доходів фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 ПК України, а також - сплати військового збору. Суд вказав на те, що позивачем не підтверджено належними доказами обставин, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, та не доведено протиправність прийнятих оскаржуваних рішень.

Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Підпунктом 163.1.1 пункт 163.1 статті 163 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За приписами підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункт 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 22 квітня 2021 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Відповідно до підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов`язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).

Згідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

За приписами підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 ПК України «Перехідні Положення» (в редакції, чинній до 31 грудня 2021 року) звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

У постановах від 25 червня 2020 року у справі № 817/430/17, 28 червня 2024 року у справі №640/1123/19 Верховний Суд зазначив, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

У постанові від 8 квітня 2025 року у справі №280/9920/21, на неврахування висновку викладеного в якій покликається ОСОБА_1 , Верховний Суд зазначив, що з аналізу підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України вбачається, що для включення на його підставі отриманого платником податків додаткового блага до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу необхідним є дотримання сукупності наступних умов:

- кредитор анулював саме основну суму боргу (кредиту);

- рішення кредитора про анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) є самостійним та не пов`язане із процедурою банкрутства;

- рішення про анулювання (прощення) боргу (кредиту) прийняте до закінчення строку позовної давності;

- сума анульованого (прощеного) боргу (кредиту) перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року;

- кредитор повідомив платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу та включення суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду шляхом (1) направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, (2) укладення відповідного договору, (3) надання повідомлення боржнику під підпис особисто.

Також, відповідно до висновків Верховного Суду, наведених, зокрема, але не виключно, у постановах від 14 травня 2024 року (справа №826/3175/17), від 15 серпня 2024 року (справа №260/1012/19), оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач і у позовній заяві, і в апеляційній скарзі вказував, що АТ «Укрсоцбанк» як кредитор з метою виконання зобов`язань позивача за кредитним договором прийняло рішення від 5 червня 2019 року про анулювання (прощення) кредитної заборгованості. Вказане рішення було прийнято у зв`язку з реалізацією АТ «Укрсоцбанк» права на нерухоме майно, яким було забезпечено виконання Договору кредиту, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №168718431 від 30 травня 2019 року згідно якого АТ «Укрсоцбанк» є власником житлового будинку (предмету іпотеки) та №169891224 від 10 червня 2019 року, згідно якого АТ «Укрсоцбанк» є власником земельної ділянки, відведеної для будівництва та обслуговування вищевказаного житлового будинку.

Враховуючи, що з моменту задоволення АТ «Укрсоцбанк» своїх вимог за кредитним договором №600/07-096 від 29 травня 2007 року, забезпечених іпотекою (іпотечний договір №622 від 29 травня 2007 року), в порядку позасудового врегулювання на підставі Договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зобов`язання позичальника (позивача) за вказаним кредитним договором є припиненими, а будь які вимоги по ньому є недійсними.

Тобто, на думку позивача, задоволення вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», стало підставою для прощення (анулювання) заборгованості позичальника (позивача) за Договором кредиту №600/07-096 від 29 травня 2007 року, в тому числі основної суми кредитної заборгованості.

Таким чином, ОСОБА_1 вважав, що у нього відсутнє додаткове благо передбачене підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України у вигляді прощення боргу, оскільки такий борг було списано у зв`язку з реалізацією АТ «Укрсоцбанк» свого права на предмет іпотеки шляхом прийняття у власність житлового будинку позивача, а тому є безпідставним посилання контролюючого органу на те, що кошти у 1971189,71 грн є оподатковуваним доходом позивача, передбаченим підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Так, під додатковим благом законодавець розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.

Отже, при вирішенні цієї справи визначальним є встановлення і дослідження обставин, які впливають на виникнення у позивача обов`язку відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу, з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку, а саме щодо складових відповідної суми, яка може включати в себе як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості.

Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення у цій справі і дійшовши до висновку про анулювання банком основного боргу, не дослідили структуру боргу, який було анульовано банком, не визначили, чи входить до цієї суми основний борг, які проценти та пеню було сплачено позивачем за договором кредиту, яку саме суму було погашено позивачем в рахунок погашення боргу за кредитним договором.

Як було зазначено вище, однією із обов`язкових умов для застосування положень підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є анулювання (прощення) кредитором основної суми боргу (кредиту) платнику податків до закінчення строку позовної давності.

Верховний Суд у постанові від 8 квітня 2025 року (справа № 280/9920/21) сформував правовий висновок, відповідно до якого для нарахування платнику податків податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України необхідно, щоб анулювання (прощення) кредитором основної суми боргу (кредиту) платника податку відбулося до закінчення строку позовної давності щодо такої заборгованості. Після спливу строку позовної давності така сума заборгованості може належати до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на підставі підпункту 164.2.7 пункту 164.2 статті 164 ПК України. З метою встановлення обставин того, чи закінчився строк позовної давності щодо основної суми боргу (кредиту) на час її анулювання (прощення), необхідно з`ясувати: коли розпочав перебіг строк позовної давності; чи мали місце обставини, що свідчать про зупинення чи переривання перебігу позовної давності.

У справі, що розглядається, позивач доводив суду, що анулювання (прощення) основної суми боргу відбулось поза межами строку позовної давності.

З мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій таким доводам ОСОБА_1 будь-якої правової оцінки не надали.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку, що прощена (анульована) Банком заборгованість є додатковим благом платника, і як наслідок, передчасно відмовили у задоволенні позову.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій є таким, що суперечить принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Водночас ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 7693,08 грн за подання касаційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2026 року до закінчення розгляду справи №380/18149/24 у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з огляду на закінчення касаційного перегляду справи №200/7624/23, зазначена сума судового збору підлягає стягненню зі скаржника.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2026 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»); призначення платежу - *;101) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 7693 (сім тисяч шістсот дев`яносто три) гривні 08 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх