Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №300/2429/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2429/25 пров. № А/857/36144/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанції Гомельчук С.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 29 липня 2025 року,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі – ГУНП в Івано-Франківській області) №124 о/с дск «Про припинення виконання завдань поліцейських БПОП (стрілецький) ГУНП у Волинській області та відрядження до Донецької області ОСУВ «Хортиця» від 20.03.2025;

визнати незаконним та скасувати наказ ГУ НП в Івано-Франківській області №521 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області» від 26.03.2025 щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

поновити ОСОБА_1 на посаду БПОП «Стрілецький» ГУНП в Івано-Франківській області з часу звільнення та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення до дня поновлення на роботі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі №300/2429/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Івано-Франківській області №521 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області» від 26.03.2025 щодо застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Івано-Франківській області №137о/с від 26.03.2025 у частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Зобов`язано ГУНП в Івано-Франківській області поновити ОСОБА_1 з 26.03.2025 на службі в поліції на посаді інспектора взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Івано-Франківській області.

Стягнено з ГУНП в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 121 432,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із відсутності доказів, які б давали підстави кваліфікувати виявлене порушення, як грубе порушення позивачем дисципліни чи посадових інструкцій, достатнє для звільнення зі служби в поліції. Відповідачем не здобуто належних доказів, які б свідчили про те, що поведінка позивача, як поліцейського, суперечить загальним принципам, встановленим для співробітників органів поліції, не наведено доказів недодержання ним приписів Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту Національної поліції у частині неухильного дотримання нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, та які б негативно позначитись на іміджі та репутації Національної поліції України та давали б можливість застосувати до нього крайній, найбільш суворий захід дисциплінарного стягнення – звільнення зі служби.

Відтак, суд дійшов висновку про протиправність та скасування наказу ГУНП в Івано-Франківській області №521 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області» від 26.03.2025 щодо ОСОБА_1 .

У зв`язку із реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ГУНП в Івано-Франківській області було прийнято наказ №137о/с від 26.03.2025 про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з 26.03.2025, який судом також визнано протиправним та скасовано з метою повного захисту порушених прав позивача на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення позивача з 26.03.2025 на посаді інспектора взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області та стягнення з відповідача на його користь середньоденного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 121 432,50 грн.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасувати наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск «Про припинення виконання завдань поліцейських БПОП (стрілецький) ГУНП у Волинській області та відрядження до Донецької області ОСУВ «Хортиця» суд першої інстанції відмовив, оскільки згода поліцейського на відрядження до органів державної влади, установ та організацій необхідна лише в разі звільнення із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України.

ГУНП в Івано-Франківській області у своїй апеляційній скарзі просило скасувати рішення суду першої інстанції у справі у частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування своїх апеляційних вимог звертає увагу апеляційного суду на таке.

ОСОБА_1 був зобов`язаний виконати наказ ГУНП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск, оскільки на момент його оголошення на лікарняному не перебував, за результатами військово-лікарської комісії непридатним до служби не визнавався, а відтак об`єктивних перешкод для виконання наказу не мав, що підтверджується матеріалами службового розслідування.

Суд першої інстанції фактично визнав наявність факту відмови ОСОБА_1 від виконання наказу, що свідчить про порушення ним службової дисципліни, однак безпідставно надав такій відмові виправдання у вигляді погіршення стану здоров`я, яке документально не було підтверджене належним чином та не могло звільняти позивача від обов`язку виконати наказ.

Тому апелянт вважає, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є непропорційним.

Наголошує на тому, що наказ ГУНП в Івано-Франківській області №124 о/с дск від 20.03.2025 стосувався відрядження підрозділу до Донецької області для виконання бойових (спеціальних) завдань у взаємодії з підрозділами Збройних Сил України в умовах збройної агресії російської федерації проти України, виконання якого безпосередньо спрямоване на забезпечення національної безпеки та оборони держави. Відмова поліцейського виконати такий наказ підриває авторитет керівництва та є грубим порушенням Присяги поліцейського, створює небезпечний прецедент для інших співробітників, що може призвести до масового невиконання наказів, ставить під загрозу організацію бойових (спеціальних) завдань, що напряму пов`язано із захистом життя громадян та обороноздатністю держави.

Керівництво БПОП (стрілецький) ГУНП у Івано-Франківській області надавало ОСОБА_1 можливість своєчасного медичного обстеження та лікування аби забезпечити його подальше належне виконання наказів та службових обов`язків, наявні медичні рекомендації не перешкоджали виконанню наказу в момент його оголошення, а відмова позивача від виконання була добровільною і не пов`язана з обмеженнями за станом здоров`я.

Застосування менш суворого стягнення (догани, попередження, пониження в званні тощо) у цьому випадку не відповідало б ані тяжкості проступку, ані вимогам підтримання належної службової дисципліни в підрозділі, особливо в умовах воєнного стану, є єдино правильним і повністю відповідає вимогам закону, обставинам справи та принципу співмірності.

Звертає увагу на те, що начальник ГУНП в Івано-Франківській області має дискреційні повноваження щодо визначення та застосування дисциплінарного стягнення і суд першої інстанції фактично втрутився у такі повноваження, не надавши об`єктивної оцінки характеру проступку, його наслідків та співмірності дисциплінарного стягнення.

Практика Верховного Суду, на яку послався суд першої інстанції, стосується нерелевантних обставин і не може бути застосована у справі, що розглядається.

Госпіталізація та стаціонарне лікування позивача після оголошення наказу зумовлені намаганням створити формальні умови для можливості уникнення відповідальності за невиконання наказу, однак і такого підтвердження ОСОБА_1 не надав дисциплінарній комісії за час проведення службового розслідування.

Таким чином, ГУНП в Івано-Франківській області жодним чином не порушувало права та законні інтереси ОСОБА_1 і підстави для задоволення даного адміністративного позову були відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУНП в Івано-Франківській області позивач заперечив обґрунтованість апеляційних вимог відповідача та просив залишити його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що неодноразово наголошував на тому, що не відмовляється від виконання наказу ГУНП в Івано-Франківській області №124 о/с дск, однак після того, як йому буде надана належна медична допомога і за станом здоров`я він зможе його фізично виконувати.

Наполягає на тому, що відповідач не дотримався встановленого порядку проведення службових розслідувань, чим позбавив його передбачених законодавством прав надавати пояснення, подавати документи та матеріали, подавати клопотання, ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування та робити їх копії; брати участь у розгляді справи на відкритому засіданні дисциплінарної комісії; користуватися правничою допомогою, послугами представника.

Вважає, що апеляційна скарга є безпідставною та не містить нових доказів та юридичних підстав, що могли б вплинути на суть справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу на посаді інспектора взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області.

Наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 26.09.2024 № 299 затверджено Положення про батальйон поліції особливого призначення (стрілецький), яким передбачено участь батальйону у разі виникнення загрози державному суверенітету України та територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, в обороні України відповідно до Закону України «Про оборону України» у безпосередньому веденні бойових дій за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, під час дії правового режиму воєнного стану.

Наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 23.10.2024 №481 о/с капітана поліції ОСОБА_1 було відряджено до ГУНП у Волинській області для виконання обов`язків на посадах командування, штабів та ротних тактичних груп батальйонів ЗБП «Скеля».

20.03.2025 ГУНП в Івано-Франківській області прийняло наказ №124 о/с дск «Про припинення виконання завдань поліцейських БПОП (стрілецький) ГУНП у Волинській області та відрядження до Донецької області ОСУВ «Хортиця».

22.03.2025 заступник командира БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області підполковник поліції ОСОБА_2 довів до відома шляхом зачитування капітану поліції ОСОБА_1 наказ ГУНП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск «Про припинення виконання завдань поліцейських БПОП (стрілецький) ГУНП у Волинській області та відрядження до Донецької області ОСУВ «Хортиця», відповідно до якого позивача з 21.03.2025 до особливого розпорядження відряджено до Донецької області.

Після оголошення зазначеного наказу ОСОБА_1 надав пояснення, відповідно до яких не може його виконати на цей час за станом здоров`я. Просив надати можливість звернутися до медичного закладу для проходження відповідного лікування, після чого зможе виконувати зазначений наказ.

22.03.2025 заступник командира БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області підполковник поліції Гуменюк М.М. подав рапорт, у якому зазначив, що після оголошення наказу начальника ГУНП в Івано-Франківській області №124 о/с від 20.03.2025 ОСОБА_1 відмовився його виконувати.

Наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 22.03.2025 №489 було призначено службове розслідування у формі письмового провадження у зв`язку із невиконанням наказу поліцейськими взводу №2 роти №1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області капітаном поліції ОСОБА_1 та капітаном поліції ОСОБА_3 .

За наслідками проведеного службового розслідування 26.03.2025 складено висновок за відомостями, викладеними у рапорті командира батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області, який затверджено начальником ГУНП в Івано-Франківській області.

Відповідно до вказаного висновку за фактом ознайомлення шляхом зачитування наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск ОСОБА_1 відмовився від його виконання та надав усне пояснення про погане самопочуття та скарги на погіршення стану здоров`я.

22.03.2025 о 12:50 ОСОБА_1 звернувся за медичною допомогою в КНП «Ратнівська центральна районна лікарня» із попереднім медичним діагнозом «виразкова хвороба цибулини дванадцятипалої кишки, шлунково-стравохідний пролапс, ГЕРХ з езофагітом» та був госпіталізований з подальшим лікуванням.

У ході проведення службового розслідування комісія дійшла висновку, що капітаном поліції ОСОБА_1 вчинено дисциплінарний проступок, що проявилося у тому, що він, порушуючи вимоги законодавства, свідомо допустив настання несприятливих наслідків, які в свою чергу негативно впливають на імідж як поліції, так і органів державної влади загалом, підривають віру громадян у спроможності поліції на високому професійному рівні здійснювати покладені на неї завдання з охорони прав та свобод людини, забезпечення публічної безпеки та порядку, а також у виконанні завдань по відсічі збройної агресії проти України, в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму надзвичайного або воєнного стану.

Скоєння інспектором взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецьким) ГУНП в Івано-Франківській області капітаном поліції ОСОБА_1 дисциплінарного проступку стало можливим внаслідок відвертого ігнорування та недотримання ним основоположних засад діяльності поліції та вимог пунктів 1, 2, 6 частини 1 статті 18 розділу ІІІ, частини 2 статті 24 розділу IV Закону України «Про національну поліцію» (далі – Закон №580-VIII), пунктів 1, 2, 4, 6, 13 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України (далі – Дисциплінарний статут). За вчинене порушення ОСОБА_1 заслуговує на дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Відповідно до наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 26.03.2025 №521 за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні службової дисципліни та вимог пунктів 1, 2, 6 частини 1 статті 18 розділу ІІІ, частини 2 статті 24 розділу IV Закону №580-VIII, пунктів 1, 2, 4, 6, 13 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту та пунктів 2, 4, 5, 6, 22, 23 розділу ІІ у частині обов`язків посадової інструкції стрільця-водія відділення №2 взводу №2 роти №2 стрілецького батальйону №3 Зведеної бригади поліції при ГУ НП у Волинській області під умовним найменуванням «Скеля» до інспектора взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Івано-Франківській області капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

ОСОБА_1 не погодився із правомірністю наказів ГУ НП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск та від 26.03.2025 №521 і звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки правомірності звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Водночас сторони погодилися із рішенням суду першої інстанції щодо правомірності наказу ГУ НП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск «Про припинення виконання завдань поліцейських БПОП (стрілецький) ГУНП у Волинській області та відрядження до Донецької області ОСУВ «Хортиця», а відтак у цій частині підстав для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції немає.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням у іншій частині та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 N 2102-IX, в Україні введено правовий режим воєнного стану, строк дії якого продовжено відповідними Указами Президента України, а військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався і діє до тепер.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регламентовано приписами Закону №580-VIII.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Як зазначено у частині 1 статті 2 вказаного Закону, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

За правилами частини 1 статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;

4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я;

5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

За приписами частин 1 та 2 статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Частиною 1 статті 64 Закону №580-VIII передбачено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:

"Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №580-VIII під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України "Про оборону України" шляхом безпосереднього ведення бойових дій.

Як передбачено у пункті 6 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Дисциплінарний статут Національної поліції України, який затверджено Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі – Дисциплінарний статут), визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Згідно із частиною 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Частиною 3 статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського:

1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки;

3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;

4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;

5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;

6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;

7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;

8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;

9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;

10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;

11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;

12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;

13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;

14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Питання віддання (видання) наказу регульовані у статті 4 Дисциплінарного статуту.

Приписами частини 1 статті 4 Дисциплінарного статуту встановлено, що наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення.

За правилами частини 3 статті 4 Дисциплінарного статуту наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Керівник відповідає за відданий (виданий) наказ, результати його виконання, відповідність його закону (частина 6 статті 4 Дисциплінарного статуту).

Частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

У відповідності до частини 2 статті 5 Дисциплінарного статуту за відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.

Згідно із частиною 1 статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Як передбачено приписами частини 2 статті 11 Дисциплінарного статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Згідно із частиною 1 статті 12 цього Статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За правилами частини 1 статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони (частина 2 статті 13 Дисциплінарного статуту).

У відповідності до приписів частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:

1) зауваження;

2) догана;

3) сувора догана;

4) попередження про неповну службову відповідність;

5) пониження у спеціальному званні на один ступінь;

6) звільнення з посади;

7) звільнення із служби в поліції.

Статтями 14-19 Статуту унормовано порядок призначення та проведення службового розслідування, створення, повноваження дисциплінарних комісій, строки проведення службового розслідування, відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків (посади), забезпечення поліцейському права на захист, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.

У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

За кожен дисциплінарний проступок не може застосовуватися більше одного дисциплінарного стягнення. Якщо поліцейський вчинив кілька дисциплінарних проступків, стягнення застосовується за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків та враховується під час визначення виду дисциплінарного стягнення.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє до тепер.

Проведення службового розслідування в період дії воєнного стану регламентовано приписами статті 26 Дисциплінарного статуту.

За приписами частини 1 статті 26 Дисциплінарного статуту у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження.

Службове розслідування за фактом порушення поліцейським службової дисципліни може проводитися як дисциплінарною комісією, так і однією особою, у тому числі безпосередньо уповноваженим керівником, який одноособово здійснює передбачені Статутом повноваження дисциплінарної комісії (частина 2 статті 26 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до частини 3 статті 26 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом 15 календарних днів з дня його призначення уповноваженим керівником. У разі потреби цей строк може бути продовжений керівником, який призначив службове розслідування, але не більш як на 15 календарних днів.

До строку проведення службового розслідування не зараховується документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, у відрядженні чи на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, розташованих на підконтрольних органам державної влади територіях.

Згідно із частиною 4 статті 26 Дисциплінарного статуту якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським, стосовно якого призначено службове розслідування, вчинено інший дисциплінарний проступок, обставини його вчинення підлягають перевірці уповноваженою особою під час проведення такого службового розслідування.

За результатами службового розслідування уповноважена особа складає висновок. У разі проведення службового розслідування безпосередньо керівником, який його призначив, висновок не складається, а обставини вчинення дисциплінарного проступку відображаються в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності або в довідці про відсутність в діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку (частина 5 статті 26 Дисциплінарного статуту).

Як зазначено у частині 6 статті 26 Дисциплінарного статуту, службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування.

У разі проведення службового розслідування безпосередньо керівником, який його призначив, днем завершення службового розслідування є день підписання наказу про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності або довідки про відсутність в діях поліцейського дисциплінарного проступку, яка підлягає реєстрації в органі поліції.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі – Порядок № 893), який визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.

Як свідчать матеріали справи, суть цього публічно правового спору у частині, що переглядається, зводиться до оцінки поведінки позивача ОСОБА_1 за наслідками оголошення йому наказу від 20.03.2025 №124 о/с дск «Про припинення виконання завдань поліцейських БПОП (стрілецький) ГУНП у Волинській області та відрядження до Донецької області ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Дослідивши наявний у матеріалах службового розслідування №4/108/15-2025дск відеозапис, апеляційний суд зазначає таке.

Після оголошення наказу ГУ НП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск ОСОБА_1 зазначив про «неготовність його виконати», посилаючись на погіршення стану здоров`я та необхідність отримання у зв`язку із цим медичної допомоги.

Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що при спілкуванні із керівництвом батальйону позивач неодноразово намагався уникати прямих відповідей на поставлені йому конкретні запитання з приводу усвідомлення ним суті оголошеного наказу та готовності до його виконання, наголошуючи на тому, що зможе виконувати накази керівництва лише у майбутньому після отримання необхідного лікування. У подальшому ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення із вказаним наказом та надання пояснень з посиланням на статтю 63 Конституції України.

Відповідно до акту №1 від 22.03.2025 ОСОБА_1 відмовився надати письмове пояснення в рамках службового розслідування за фактом його відмови від виконання наказу ГУ НП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск на підставі приписів з статті 63 Конституції України.

Відповідно до наявних у матеріалах справи медичних документів (а.с. 17-31) ОСОБА_1 за станом його здоров`я прописано медикаментозне лікування шляхом приймання відповідних лікарських препаратів. Окрім того, відповідно до консультаційного висновку спеціаліста Ратнівської центральної районної лікарні лікаря-консультанта Кліцука С.В. позивачу ОСОБА_1 було рекомендовано за наслідками встановленого діагнозу «LO5.9 Пілонідальна кіста без абсцесу К64.1, Геморой другого ступеня» дієту №3, прийом препарату «Нормовен 1000» та оперативне втручання у плановому порядку.

При цьому апеляційний суд акцентує увагу на даті вказаного консультаційного висновку, рекомендації проведення оперативного втручання у плановому, а не урґентному порядку, відсутності дієвої реакції ОСОБА_1 на рекомендоване лікування шляхом оперативного втручання до часу оголошення йому наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск, а також ненадання таких медичних документів під час службового розслідування.

Водночас долучені позивачем до матеріалів справи медичні документи свідчать про те, що керівництво БПОП (стрілецький) ГУНП у Івано-Франківській області надавало йому можливість пройти медичне обстеження та лікування аби забезпечити його подальше належне виконання наказів та службових обов`язків.

При цьому наявні медичні рекомендації та стан здоров`я не перешкоджали ОСОБА_1 виконувати свої службові обов`язки до оголошення йому наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск, а отже фактична відмова позивача від негайного виконання вказаного наказу була свідомою та не пов`язана з обмеженнями за станом здоров`я.

Окрім того, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що на час оголошення зазначеного наказу ОСОБА_1 не перебував на лікарняному та не був визнаний непридатним до служби в поліції, не надавав жодних письмових підтверджень стану здоров`я, які перешкоджали б виконанню наказу, а госпіталізація та стаціонарне лікування позивача після оголошення наказу зумовлені намаганням створити формальні умови для можливості уникнення відповідальності за невиконання наказу.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, вказані обставини дають підстави для висновку про те, що покликання ОСОБА_1 на незадовільний стан здоров`я після оголошення йому наказу ГУНП в Івано-Франківській області від 20.03.2025 №124 о/с дск свідчать про свідоме намагання уникнути його виконання із створенням видимості наявності обставин про неможливість такого з об`єктивних причин, оскільки до 22.03.2025 року наявні медичні рекомендації та стан здоров`я позивача не перешкоджали йому виконувати свої службові обов`язки на території Волинської області, а відмова позивача від виконання наказу була добровільною і не пов`язана з обмеженнями за станом здоров`я.

Водночас апеляційний суд акцентує увагу на тому, що наказ ГУНП в Івано-Франківській області №124 о/с дск від 20.03.2025 стосувався відрядження підрозділу до Донецької області для виконання бойових (спеціальних) завдань у взаємодії з підрозділами Збройних Сил України в умовах збройної агресії російської федерації проти України і його виконання було безпосередньо спрямоване на забезпечення національної безпеки та оборони держави.

Відтак, апелянт слушно наголошує на тому, що фактична відмова поліцейського від виконання зазначеного наказу підриває авторитет Національної поліції в цілому, створює небезпечний прецедент для інших працівників поліції, що може призвести до масового невиконання наказів та підриву службової дисципліни, ставить під загрозу організацію бойових (спеціальних) завдань, що напряму пов`язано із захистом життя громадян та обороноздатністю держави в умовах збройної агресії російської федерації, що є вкрай неприпустимим.

З урахуванням наведеного слід погодитися із відповідачем у тому, що зазначений проступок ОСОБА_1 є грубим порушенням службової дисципліни та Присяги поліцейського в умовах оголошеного воєнного стану, що є несумісним із подальшим проходженням служби в Національній поліції, незважаючи на попередні заслуги та позитивну характеристику.

Попри те, апелянт доречно звернув увагу на те, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду начальник ГУНП в Івано-Франківській області у справі, що розглядається, мав дискреційні повноваження щодо обрання одного з видів дисциплінарного стягнення у період дії воєнного стану з урахуванням особливості його застосування, визначеного у статті 29 Дисциплінарного статуту, зокрема, з дотриманням порядку зростання, тобто за вчинення поліцейським кожного наступного дисциплінарного проступку неможливо застосувати таке саме або менш суворе дисциплінарне стягнення, якщо це прямо не передбачено цією нормою.

Оцінюючи доводи позивача щодо допущених, на його думку, порушень відповідачем порядку проведення службового розслідування, апеляційний суд звертає увагу на особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану, які регламентовано приписами статті 26 Дисциплінарного статуту.

Окрім того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення – це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

На переконання апеляційного суду, матеріали справи не містять доказів, що давали б підстави дійти висновку про те, що відповідачем були допущені такі фундаментальні порушення, які б вплинули на правильність оспорюваного позивачем рішення про його звільнення зі служби в Національній поліції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі "Звежинський проти Польщі" Європейський суд з прав людини підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі "Беєлер проти Італії"). Орім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

Водночас в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи слід наголосити, що Європейський суд з прав людини також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом із тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання такого зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов переконання, що при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі №300/2429/25 у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та у задоволенні його позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар