Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №380/16881/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/16881/24 пров. № А/857/38723/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Гінди О.М., Заверухи О.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року (суддя – Сидор Н.Т., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у серпні 2024 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021;

- поновити позивача на квартирній черзі під №1 у списку осіб, які набули право та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання приміщень для постійного проживання;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у наданні запитуваної інформації, безпідставне віднесення витребуваної інформації до інформації з обмеженим доступом;

- зобов`язати відповідача надати витяг із протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2024, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 , з результатами поіменного голосування та підтвердженими підписами членів комісії, згідно з яким позивача було переміщено у квартирній черзі з №1 на №11.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що під час вивчення облікової справи членами житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 було встановлено, що позивач зареєстрований в АДРЕСА_1 16.06.1998. Отож, з врахуванням п.15 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР від 11.12.1984 №470 на підставі протоколу засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 №2 від 18.04.2025 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2025 №291 остаточною датою зарахування на квартирний облік позивача вважається 16.06.1998.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Листом №4/ЖК від 26.05.2023 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що відповідно до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та звільнених з військової служби, які перебувають на обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання позивач у складі сім`ї 1 (одна) особа перебуває на обліку за №1 з 30.06.1992.

Листом від 05.04.2024 №19/1 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що відповідно до списків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та звільнених з військової служби, які перебувають на обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання позивач у складі сім`ї 1 (одна) особа перебуває на обліку за №11 з 16.06.1998.

Позивач 01.05.2024 звернувся до відповідача із запитом на публічну інформацію, у якому просив надати протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 з результатами поіменного голосування та підтвердженими підписами членів комісії, згідно якого його було переміщено з №1 на №11 у списку осіб, які набули право та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання приміщень для постійного проживання, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 .

У відповідь на запит відповідач надав лист №76/7/3 від 02.05.2024, яким повідомив наступне:

«На Ваш запит на публічну інформацію Вх. №4613 від 01.05.2024 щодо надання Вам Протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 з результатами поіменного голосування та підтвердженими підписами членів комісії, копію оригіналу протоколу Вам надати неможливо, у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 6 п. 1 абз. 1 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації», в протоколі висвітлена конфіденційна інформація, яка стосується інших військовослужбовців та військовослужбовців, звільнених в запас.

З метою дотримання вимог ст. 10 п. 3 абз. 1 Закону України від 13.01.2022 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації», у зв`язку з тим, що в даному протоколі присутні інформація не лише про Вас, а і про інших осіб та відповідно до вимог ст. 10 п. 3 абз. 3 Закону України від 13.01.2022 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб, якщо у Вас є необхідність ознайомитись з оригіналом Протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021, Ви можете прибути у військову часину НОМЕР_1 з понеділка по п`ятницю з 09:00 по 12:30 та з 14:00 по 16:30 та ознайомитись з оригіналом Протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 особисто».

Із відзивом на позовну заяву відповідач подав до суду витяг із протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021, яким постановлено на підставі п. 13 глави VI наказу Міністра оборони України №380 від 31.07.2018, рапортів (заяв) та документів, що підтверджують зміни військовослужбовців, п. 15 постанови Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 «Про затвердження Правил Обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» внести зміни в наступну облікову справу:

- старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 у зв`язку із реєстрацією в даному населеному пункті 16.06.1998 остаточною датою зарахування на квартирний облік вважати дату реєстрації при військовій частині НОМЕР_1 – 16 червня 1998 року, датою зарахуванні до першочергового списку – 15 липня 1998 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2021 №370ад внесено зміни до облікової справи старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 у зв`язку із реєстрацією в даному населеному пункті 16.06.1998 остаточною датою зарахування на квартирний облік вважати дату реєстрації при військовій частині НОМЕР_1 – 16 червня 1998 року, датою зарахування до першочергового списку – 15 липня 1998 року.

Позивач вважає протиправними протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 №7 від 17.05.2021, а також бездіяльність відповідача щодо відмови у наданні запитуваної інформації, безпідставне віднесення витребуваної інформації до інформації з обмеженим доступом, відтак звернувся в суд з відповідним позовом.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог, які стосуються відмови у наданні запитуваної інформації, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем після отримання запиту на публічну інформацію надано відповідь не по суті запиту, а повідомлено про можливість ознайомитись із запитуваною інформацією особисто, відтак відповідачем фактично відмовлено позивачу у наданні інформації. Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення позивача в квартирній черзі суд першої інстанції виходив з того, що жодного доказу на підтвердження реєстрації місця проживання позивача у відповідному населеному пункті саме 16.06.1998 відповідачем не надано, в матеріалах справи такі не містяться.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон №2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону №2939-VI 1. Кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону №2939-VI розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Частиною 2 статті 5 Закону №2939-VI передбачено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Частина 1 ст. 19 Закону №2939-VI закріплює, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Відповідно до ч.ч. 1-1 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно з матеріалами справи, позивач 01.05.2024 звернувся до відповідача із запитом на публічну інформацію, у якому просив надати протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 з результатами поіменного голосування та підтвердженими підписами членів комісії, згідно якого його було переміщено з №1 на №11 у списку осіб, які набули право та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання приміщень для постійного проживання, затвердженого наказом командира військової частини НОМЕР_1 .

У відповідь на запит відповідач надав лист №76/7/3 від 02.05.2024, яким повідомив, що запит на публічну інформацію Вх. №4613 від 01.05.2024 щодо надання протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 з результатами поіменного голосування та підтвердженими підписами членів комісії, копію оригіналу протоколу позивачу надати неможливо, у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 6 п. 1 абз. 1 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації», в протоколі висвітлена конфіденційна інформація, яка стосується інших військовослужбовців та військовослужбовців, звільнених в запас. З метою дотримання вимог ст. 10 п. 3 абз. 1 Закону України від 13.01.2022 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації», у зв`язку з тим, що в даному протоколі присутні інформація не лише про позивача, а й про інших осіб та відповідно до вимог ст. 10 п. 3 абз. 3 Закону України від 13.01.2022 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб, якщо у позивача є необхідність ознайомитись з оригіналом протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021, вказано, що позивач може прибути у військову частину НОМЕР_1 з понеділка по п`ятницю з 09:00 по 12:30 та з 14:00 по 16:30 та ознайомитись з оригіналом протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 особисто.

Колегія суддів погоджується, що з аналізу листа відповідача №76/7/3 вбачається, що відповіді по суті запиту позивачу не надано. При цьому, відповідач покликається на те, що у запитуваному протоколі міститься конфіденційна інформація, яка стосується інших військовослужбовців та військовослужбовців, звільнених в запас.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Згідно з ч. 1 і 2 статті 7 Закону №2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відтак, конфіденційна інформація є одним із видів інформації з обмеженим доступом, поширення якої можливе лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Втім, як вірно вказує суд першої інстанції, зі змісту запиту на публічну інформацію від 01.05.2024 випливає, що позивач запитував лише ту інформацію, яка стосується безпосередньо його, а не інших осіб.

Щодо покликання відповідача на те, що конфіденційна інформація міститься в запитуваному протоколі, то слід наголосити, що відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону №2939-VI обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Таким чином, з огляду на зміст запиту та гарантоване право позивача на отримання інформації, що стосується його, відповідач повинен був надати позивачу запитувану інформацію у допустимій формі, зокрема шляхом надання витягу з Протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 або надання копії такого Протоколу із приховуванням конфіденційної інформації, яка стосується інших осіб.

Частиною 2 ст. 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Оскільки відповідачем після отримання запиту на публічну інформацію надано відповідь не по суті запиту, а повідомлено про можливість ознайомитись із запитуваною інформацією особисто, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем фактично відмовлено позивачу у наданні інформації, відтак слід визнати протиправною відмову у задоволенні запиту позивача на інформацію від 01.05.2024, та зобов`язати відповідача надати позивачу запитувану інформацію на запит на інформацію від 01.05.2024.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 та поновлення позивача на квартирній черзі під №1 у списку осіб, які набули право та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання приміщень для постійного проживання, апеляційний суд вказує наступне.

Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) (тут і далі в редакції, чинній станом на день звільнення позивача з військової служби) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).

Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).

Питання забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями врегульовано статтею 12 Закону №2011-ХІІ.

Частиною 1 ст. 12 Закону 2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 12 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

У свою чергу, облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання, врегульовано нормами Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470 (далі - Правила №470).

Пунктом 2 Правил №470 визначено, що жилі приміщення надаються громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Відповідно до пункту 3 Правил №470 квартирний облік, установлення черговості на одержання жилої площі, а також її розподіл здійснюються під громадським контролем і з додержанням гласності.

Згідно п. 15 Правил № 470, на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.

Згідно з матеріалами справи, позивач у складі сім`ї 1 людина перебував на обліку за №1 з 30.06.1992.

В подальшому протоколом житлової комісії військової часини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 постановлено на підставі п. 13 глави VI наказу Міністра оборони України №380 від 31.07.2018, рапортів (заяв) та документів, що підтверджують зміни військовослужбовців, п. 15 постанови Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 «Про затвердження Правил Обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» внести зміни в наступні облікову справи:

- старшого прапорщика запасу ОСОБА_1 у зв`язку із реєстрацією в даному населеному пункті 16.06.1998 остаточною датою зарахування на квартирний облік вважати дату реєстрації при військовій частині НОМЕР_1 – 16 червня 1998 року, датою зарахуванні до першочергового списку – 15 липня 1998 року.

Відтак, зазначеним рішенням зміщено позивача з місця №1, на якому він перебував з огляду на реєстрацію у відповідному населеному пункті 30.06.1992, на місце №11, обґрунтовуючи реєстрацією в даному населеному пункті 16.06.1998.

Апеляційний суд зазначає, що підстави перенесення черговості на одержання житла та виключення з квартирного обліку передбачені пунктами 27, 43 Правил №470.

Згідно з п.27 Правил громадяни виключаються із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, якщо вони були необгрунтовано включені до цих списків або втратили вказане право.

П.43 Правил №470, передбачає можливість перенесення на рік черговості на одержання жилого приміщення громадянинові, який перебуває на квартирному обліку за місцем роботи, якщо протягом попереднього року за систематичне порушення трудової дисципліни, пияцтво, хуліганство, розкрадання державного або громадського майна до нього застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського впливу, або заходи адміністративного стягнення чи кримінального покарання, за винятком випадку, передбаченого підпунктом 4 пункту 26 цих Правил. Перенесення черговості на одержання жилого приміщення на рік може бути застосоване також до громадянина, який безпідставно відмовився від наданого жилого приміщення, що відповідає встановленим вимогам і розміру. Черговість може бути перенесено і в інших випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. Рішення про перенесення черговості приймається органами, які винесли рішення про взяття громадянина на квартирний облік.

Матеріали справи не містять обставин, передбачених вказаними пунктами, які б могли бути підставою для перенесення позивачу черговості на одержання житлового приміщення або виключення з черги.

Разом з тим, згідно з п.22 Правил №470, громадяни вважаються взятими на квартирний облік: у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів - з дня винесення рішення виконавчого комітету, за місцем роботи - з дня винесення спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету, затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради.

Отже, враховуючи положення пункту 22 Правил, датою постановки позивача на квартирний облік є дата винесення рішення житловою комісією військової частини, якою в даному випадку є 30.06.1992.

Законність цієї постановки на облік не оскаржувалась відповідачем.

Верховний Суд у правових висновках, викладених в постановах від 03.05.2018 у справі №359/6809/17 (провадження №61-10533св18); від 20.03.2019 у справі №760/750/16-ц (провадження №61-10380св18); від 10.10.2019 у справі №359/1347/17 (провадження №61-26027св18) вказав, що розглядаючи аналогічні справи, судам належить з`ясовувати такі обставини: чи скасовувалось рішення житлової комісії про зарахування військовослужбовця на квартирний облік; чи був зарахований військовослужбовець на квартирний облік внаслідок подання ним недостовірних відомостей або внаслідок неправомірних дій посадових (відповідальних) осіб при вирішенні питання про прийняття військовослужбовця на квартирний облік.

Колегія суддів вказує, що жодних сумнівів у тому, що позивач ще станом на 30.06.1992 вважався таким, що потребує надання житла та у зв`язку з цим постановлення на квартирний облік для його отримання, матеріали справи не містять.

Таке перебування позивача на квартирному обліку не заперечувалося протягом всього часу перебування на обліку, законність постановки на квартирний облік не оскаржувалась відповідачами.

У контексті дослідження правомірності дій суб`єкта владних повноважень, колегія суддів наголошує, що в даній справі відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що позивач подав недостовірні дані у 1992 році при взятті на його на квартирний облік або у будь-який інший час протягом подальшого перебування на квартирному обліку.

Норма пункту 15 Правил № 470, на яку покликається апелянт як на підставу внесення змін дати зарахування на квартирний облік, встановлює правило, згідно з яким, на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті.

Тобто вона містить правило, яким житлова комісія повинна керуватися при постановленні особи на квартирний облік, однак не містить умов перенесення черговості на одержання житлового приміщення.

Апеляційний суд вказує, що перенесення черговості на одержання житлового приміщення знаходиться поза межами правового регулювання норми п.15 Правил №470, а відтак не могла бути застосована при винесенні оскаржуваного рішення як підстава для зміщення позивача у квартирній черзі.

Позивач первинно постановлений на квартирний облік рішенням житлової комісії військової частини 30.06.1992.

Саме житлова комісія приймає рішення про взяття на облік на підставі відповідних документів, а військовослужбовець, надавши пакет документів при постановці на облік, має законне очікування, що житлова комісія діяла у відповідності до закону, зокрема і в частині дати постановки на облік, та в подальшому його право на житло буде реалізованою.

Визначення дати постановки на облік, зокрема у зв`язку з реєстрацією місця проживання у відповідному населеному пункті, є виключно внутрішнім управлінським процесом у системі Міністерства оборони України, а тому будь-які недоліки в цьому процесі (невірне визначення первинної дати постановки на квартирний облік) є ризиками органу управління і не можуть мати негативних наслідків для громадянина.

Тобто, в даному випадку, недоліки роботи житлової комісії при первинній постановці позивача на квартирний облік не можуть бути підставою для негативних наслідків для нього у вигляді зміщення у черзі на житло.

Також, колегія суддів зазначає, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), №48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункту 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010 і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини' (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), №35298/04, пункту 67).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень.

Апеляційний суд резюмує, що протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 №7 від 17.05.2021 в частині зміни дати зарахування позивача на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, є протиправним, а відтак відповідач повинен вчинити дії з поновлення позивача на квартирній черзі під №1 з 30.06.1992 у списку осіб, які набули право та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання приміщень для постійного проживання.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі №380/16881/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха