Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №636/2452/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/2452/26 Провадження№ 2-а/636/55/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого судді – Гніздилова Ю.М., за участю секретаря судових засідань – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови № R64560 про адміністративне правопорушення від 09 вересня 2025 року за ч.3 ст. 210-1 КУпАП,

встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № R64560 від 09 вересня 2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова прийнята з істотним порушенням вимог Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

На думку позивача, відповідачем не доведено факту його належного оповіщення про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивач зазначає, що направлена на його адресу повістка фактично не була вручена до визначеної у ній дати явки. Суд також бере до уваги доводи позивача про те, що ним своєчасно виконано обов`язок щодо уточнення та оновлення військово-облікових даних, у зв`язку з чим він обґрунтовано не розумів підстав та мети повторного виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивач вважає, що наведені обставини повністю спростовують висновок відповідача про його умисне ухилення від виконання вимог територіального центру комплектування.

Окремо позивач звертає увагу суду на те, що після внесення відповідних змін до законодавства територіальні центри комплектування отримали можливість безпосереднього доступу до державних інформаційних ресурсів та реєстрів, а тому відповідачем не доведено, які саме відомості про позивача потребували особистого уточнення, якщо такі відомості могли бути отримані шляхом інформаційної взаємодії між державними органами.

У відзиві на позов відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на законність винесеної постанови, вважаючи, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність прибуття до територіального центру комплектування, однак без поважних причин не з`явився, чим порушив вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивач надав заяву про розгляд справи без участі та підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача до суду не з`явився про причини не явки не повідомив.

Згідно з ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, дії чи бездіяльності. При цьому всі сумніви щодо доведеності обставин, які стали підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності, не можуть тлумачитися на користь суб`єкта владних повноважень.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач є здобувачем освіти третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти (аспірантом), а також є особою, яка має оформлене бронювання відповідно до вимог чинного законодавства. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Разом із тим підставою для винесення оскаржуваної постанови стало твердження відповідача про неявку позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Однак матеріали адміністративної справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідачем не надано жодного доказу особистого вручення позивачу повістки, її направлення рекомендованим поштовим відправленням із підтвердженням вручення, засобами електронного зв`язку у порядку, передбаченому законодавством, або будь-яким іншим способом, який би беззаперечно підтверджував факт доведення до відома позивача змісту виклику.

Сам факт виготовлення чи оформлення повістки не є належним доказом того, що особа була повідомлена про необхідність прибуття до ТЦК та СП. Юридичне значення має саме факт належного повідомлення особи, який відповідач у цій справі не довів.

Більше того, суд звертає увагу, що зі змісту наявних у справі документів неможливо встановити, з якою саме правовою метою позивача було викликано до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Так, відповідач не зазначив, чи виклик здійснювався для уточнення військово-облікових даних, проходження військово-лікарської комісії, оформлення документів щодо бронювання, перевірки документів, пов`язаних із правом на відстрочку, чи для виконання будь-якого іншого визначеного законом обов`язку.

Фактично ані у повістці, ані в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності не конкретизовано зміст обов`язку, який позивач начебто не виконав.

Відсутність визначеної законом мети виклику позбавляє суд можливості перевірити законність відповідної вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також встановити, чи дійсно у позивача виник юридичний обов`язок прибути саме у визначений відповідачем час та з відповідною метою.

Суд також бере до уваги, що відповідач фактично обґрунтовує необхідність виклику лише тим, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про проходження позивачем військово-лікарської комісії.

Разом із тим сама по собі відсутність відповідних відомостей у Реєстрі не є безумовним доказом порушення особою правил військового обліку та не може автоматично свідчити про наявність складу адміністративного правопорушення.

Відповідач не навів жодних доказів того, що позивач був зобов`язаний у визначений законом строк пройти військово-лікарську комісію, що йому було належним чином доведено відповідний обов`язок та що він свідомо ухилився від його виконання.

Крім того, наявність у позивача статусу аспіранта та оформленого бронювання свідчить про існування особливого правового статусу, який підлягав належній перевірці відповідачем перед прийняттям рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Проте будь-якої оцінки зазначеним обставинам відповідачем не надано.

Відповідно до принципу верховенства права та принципу юридичної визначеності особа може бути притягнута до відповідальності лише за умови, якщо органом влади належними та допустимими доказами доведено наявність усіх елементів складу відповідного правопорушення.

Натомість у даній справі відповідачем не доведено належного повідомлення позивача про виклик, не підтверджено спосіб вручення повістки, не визначено правову мету виклику, не наведено конкретного нормативного обов`язку, який позивач повинен був виконати, а також не доведено наявності умисного невиконання такого обов`язку.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а спірна постанова прийнята без достатнього фактичного та правового підґрунтя, у зв`язку із чим вона підлягає скасуванню як така, що не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Притягненню до адміністративної відповідальності особи, обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (21.01.2025) діяв особливий період.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини першої та частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі по тексту Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17.

Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Згідно з абзацом 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Судом встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови № 7/1986 від 19 лютого 2026 року слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог вимог абз. 2 ч. 1, абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у зв`язку з неприбуттям позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у строк і місце, зазначені в повістці для уточнення даних.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення, тобто вчинення такого порушення особою в особливий період.

Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як вбачається зі змісту позову вбачається, позивачем заперечується факт оповіщення його про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому з метою повного та всебічного розгляду даної справи необхідним є з`ясування факту належного інформування позивача про обов`язок з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Так, відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 202 року № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Відповідно до пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту Порядок № 560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Згідно із пунктами 40-41 Порядку № 560 під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.

Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП може здійснюватися шляхом особистого вручення військовозобов`язаному повістки або шляхом її направлення засобами поштового зв`язку. У випадку направлення повістки засобами поштового зв`язку належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП є документами від поштового оператора про особисте отримання поштового відправлення, відмітка у поштовому повідомленні про відмову від його отримання або відмітка у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою.

Доводячи обставину повідомлення позивача про необхідність з`явитись для уточнення даних, відповідачем до суду подано копію конверта з повісткою, який повернувся до відправника з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою»

Між тим, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Отже, з приведених норм вбачається, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Між тим, ні в постанові, ні в повістці відповідачем не було конкретизовано які саме дані були відсутні у відповідача, у зв`язку з чим у відповідача була наявна необхідність викликати позивача, для уточнення таких даних, який відповідно до матеріалів справи встановлено, що позивач є здобувачем освіти третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти (аспірантом), а також є особою, яка має оформлене бронювання відповідно до вимог чинного законодавства.

З урахуванням вищенаведеного, вина позивача, яка полягала у порушенні вимог вимоги абз. 2 ч. 1, абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII, не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено неповноту розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, а оскаржувана постанова, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідач, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення за яке позивача притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, однак у даній справі суб`єкт владних повноважень не виконав даного обов`язку та не надав доказів на підтвердження правомірності свого рішення.

За таких обставин посилання відповідача на перебування позивача «у розшуку» не є належним доказом ухилення позивача від виконання обов`язків, не підтверджує факту належного повідомлення про виклик до територіального центру комплектування та не звільняє відповідача від обов`язку довести всі елементи складу адміністративного правопорушення належними і допустимими доказами.

Вирішуючи питання про задоволення клопотання позивача, про поновлення строку на оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності визнає причини його пропуску поважними.

Враховуючи зазначені обставини, які підтверджені матеріалами справи, клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження підлягає задоволенню, оскільки зазначені причини пропуску строку на оскарження постанови № 15/3/279 від 30 грудня 2024 року суд визнає поважними. Таким чином, суд вважає необхідним скасувати постанову № R64560 від 09 вересня 2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн., провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270, 272, 286, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Поновити пропущений строк на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 210 1 КУпАП України № R64560 від 09 вересня 2025 року.

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови № R64560 про адміністративне правопорушення від 09 вересня 2025 року за ч.3 ст. 210-1 КУпАП– задовольнити повністю.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № R64560 від 09 вересня 2025 року за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Суддя Ю.М. Гніздилов