Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №447/416/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 447/416/26 пров. № А/857/31697/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львів апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року, головуючий суддя – Клименко О.М., ухвалене у м. Львів, повний текст якого складено 15.05.2026 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Миколаївського ВДВС у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 65390559 від 23 січня 2026 року, винесену заступником начальника відділу Миколаївського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Комарницькою Оленою Василівною.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що рішення суду, яким позивачку зобов`язано не чинити перешкод ОСОБА_2 у вихованні та вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має немайновий характер; виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми (майнового стягнення), тоді як за зобов`язаннями не чинити перешкод жодних сум стягнуто не було; постанову про відкриття виконавчого провадження позивачка отримала у травні 2021 року, рішення суду виконує, тому виконавчий збір не може бути стягнутий.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились нею у поданому адміністративному позову, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримала подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримала доводи, зазначені у апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19 березня 2021 року Миколаївський районний суд Львівської області видав виконавчий лист № 447/2540/19 про зобов`язання ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 у вихованні та вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення способу участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини.

Стягувачем згідно з цим виконавчим листом є ОСОБА_2 , а боржником – ОСОБА_5 .

За заявою стягувача від 16 квітня 2021 року державний виконавець 12 травня 2021 року відкрив виконавче провадження № 65390559 з примусового виконання вищезгаданого виконавчого листа. Питання стягнення виконавчого збору з боржника цією постановою не вирішувалося.

26 травня 2021 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 65390559.

За заявою стягувача від 27 вересня 2023 року державний виконавець 29 вересня 2023 року виніс постанову про відновлення виконавчого провадження № 65390559.

23 січня 2026 року державний виконавець виніс постанову ВП № 65390559 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

23 січня 2026 року державний виконавець, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову ВП № 65390559 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 17294,00 грн.

Не погоджуючись із указаною постановою про стягнення виконавчого збору, вважаючи, що така винесена відповідачем незаконно, позивачка звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець правомірно, з дотриманням підстав та строку, визначених частиною третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», виніс спірну постанову про стягнення з позивачки виконавчого збору в розмірі двох мінімальних заробітних плат, який відповідає приписам частини третьої статті 27 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VІІІ (далі Закон №1404-VІІІ).

У відповідності до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно пунктів 1, 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону в т. ч.: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частини 5 статті 26 Закону №1404-VІІІ).

Згідно частин 1-3 статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, частиною 9 статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.

Отже, аналізуючи зазначене слід дійти висновку, що:

- частина 1 та 2 статті 27 Закону №1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем;

- стаття 27 Закону №1404-VIII передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується;

- виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення суду, початком якого є відкриття виконавчого провадження у справі.

Поряд з цим, згідно частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 360/3324/19.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів враховує, що зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору, під час здійснення виконавчого провадження.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Винесення постанови про стягнення виконавчого збору можливе з моменту відкриття виконавчого провадження і до його припинення, зокрема, у випадках повернення виконавчих документів.

З матеріалів справи слідує, що у рамках виконавчого провадження № 65390559 державний виконавець вчиняв дії з фактичного виконання рішення, про що свідчать винесені (складені) ним: вимога виконавця від 21 листопада 2025 року № 26.14-28/36065, акт державного виконавця від 23 листопада 2025 року; вимога виконавця від 05 грудня 2025 року № 26.14-28/38061; акт державного виконавця від 14 грудня 2025 року; постанова від 06 січня 2026 року ВП № 65390559 про визначення місця побачення стягувача з дитиною; акт державного виконавця від 11 січня 2026 року.

За такого правового регулювання та обставин справи суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи оспорювану постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець діяв правомірно.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанову про стягнення виконавчого збору державним виконавцем було винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону №1404-VIII, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційних скарг колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі №447/416/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 16.07.26