Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №500/7170/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7170/25 пров. № А/857/15331/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Мандзія О.П.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року (головуючий суддя: Юзьків М.І., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, –

встановив:

ОСОБА_1 , 18.12.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, при перерахунку пенсії на виконання рішення від 05.05.2025 Тернопільського окружного адміністративного суду № 500/1900/25 в частині обмеження, розрахованого розміру пенсії на підставі нової довідки від 05.03.2025 № 11/1/3514 про грошове забезпечення станом на 01.01.2023, максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області проводити виплату нарахованої пенсії, на підставі нової довідки від 05.05.2025 № 11/1/3514 виданої, про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з 01.02.2023, у розмірі що вказаний ГУ ПФУ в Тернопільській області в розрахованому підсумку пенсії 50565,65 грн у перерахунку станом на 01.01.2026, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовує позов тим, що позивачу призначена та виплачується Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області пенсія за вислугу років у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-12. На виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області проведено перерахунок пенсії позивача. Однак, при здійсненні перерахунку пенсії, на думку позивача, відповідач протиправно обмежив її максимальним розміром, що і слугувало підставою для звернення до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 17 лютого 2026 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром після проведеного перерахунку на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 500/1900/25.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести нарахування та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з 01.02.2023 після проведеного перерахунку на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 500/1900/25, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що оскільки перевищення у цій справі розміру пенсії мало місце в результаті проведення перерахунку, тобто в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону № 3668-VI, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення вказаної статті, які визначають обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. При цьому, зазначені положення Закону № 3668-VI неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію, відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі № 500/1249/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.01.2025 без застосування коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з врахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 500/1900/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.02.2023 на підставі довідки № 11/1/3514 від 05.03.2025 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

На звернення позивача від 29.11.2025 та 09.12.2025 щодо перерахунку пенсії відповідач листом від 15.12.2025 № 9375-9932/Б-02/8-1900/25 повідомив, що на виконання рішень суду проведено перерахунок пенсії. Розрахований розмір пенсії після перерахунку на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 500/1900/25 склав 50 965,65 грн. Однак сума пенсії до виплати складає 33405,86 грн, з урахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821. Одночасно проінформував, що Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування). Звернуто увагу, що зазначеним рішенням, зобов`язань щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром не приймалось. Виплата пенсії, буде проводитись з урахуванням норм Постанови № 821 (арк. справи 12 - 14).

Згідно з відомостями протоколу про перерахунок пенсії, позивачу з 01.01.2026 виплачується пенсія з обмеженням її максимальним розміром, а саме 33 405,86 грн (а. с. 17).

Не погодившись із такими діями відповідача позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а тому до позивача не може застосовуватися обмеження максимального розміру пенсії, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011 (далі – Закон № 3668-VI), максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Законом України № 3668-VI внесено зміни у ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закону № 2262-XII), яку викладено в такій редакції, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

З огляду на вищенаведене, до спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016, № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вищенаведених правових норм викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно протоколу про перерахунок пенсії до пенсійної справи № 1901000308 – Міноборони (а. с. 15), підсумок пенсії позивача становить 50965,65 грн, з урахуванням максимального розміру 33405,86 грн.

Однак, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до позивача не може застосовуватися обмеження максимального розміру пенсії, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром після проведеного перерахунку на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 500/1900/25 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести нарахування та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з 01.01.2026 після проведеного перерахунку на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 500/1900/25, з урахуванням раніше виплачених сум.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026року у справі № 500/7170/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

О. П. Мандзій