Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №260/8883/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/8883/25 пров. № А/857/4707/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Мандзія О.П.,

суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області про скасування постанови, -

суддя у І інстанції – Скраль Т.В.,

дата ухвалення рішення – 10.12.2025,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення – 10.12.2025,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області, якою просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області № ОПШ 018075 від 28.10.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою ТОВ “Термал-Стар” притягнуто до відповідальності за абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з метою забезпечення своєчасного прибуття на роботу працівників, у відповідності до норм колективного договору, організовує власним транспортним засобом - автобусом марки Mercedes-Bens номерний знак НОМЕР_1 , регулярне перевезення працівників до роботи/з роботи по затвердженому маршруту та за визначеним розкладом руху не на комерційній основі. Позивач є санаторно-курортним закладом, основним видом діяльності якого є діяльність закладу охорони здоров`я. Середньооблікова чисельність штатних працівників становить більше 100 осіб. Згідно з специфікою роботи санаторно- курортного закладу та чіткої організації виробничого процесу, Позивач організовує перевезення робітників до місця роботи та з роботи власним автотранспортом. Дане зобов`язання закріплене в наказі позивача “Про організацію перевезення працівників ТОВ “Термал-Стар”. Отже, перевезення працівників позивача здійснюється на регулярній основі та має спеціальну мету. Позивачем належним чином оформлено внутрішні документи, а саме: наказ про організацію перевезення працівників, де затверджено маршрут, графік, список тощо. Керування автобусом здійснює штатний водій, водій має відповідну категорію посвідчення, проходить інструктажі, тощо. Твердження відповідача щодо обов`язку позивача забезпечувати водія списком пасажирів за 04.09.2025 року є незаконною, Позивач затверджує список штатних працівників (посад), які підлягають перевезенню позивачем до місця роботи або з роботи, проте визначити, скласти та затвердити заздалегідь список на кожен окремий день є неможливим з об`єктивних причин, оскільки працівники позивача, що користуються послугою з перевезення автобусом, здійснюють це на власний розсуд, кількість та список пасажирів щоденно не є сталою величиною. Позивач затверджує список та останній підлягає зміні при зміні категорій пасажирів, що підлягають перевезенню, та до його зміни, затверджений список є чинним на всі рейси (список пасажирів використовуватися виключно для обліку витрат, коректної організації маршруту: достатнім є визначення переліку групи працівників (відділи, зміни), які мають право користуватися перевезенням, без прив`язки до конкретних прізвищ). Згідно Наказу № 340 “Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів” розділу VI. “Облік робочого часу” пункт 6.1. встановлено, що “Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тони повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами”. Отже, перевезення працівників Позивача власним транспортом не підпадають під вимогу обладнання тахографами (жоден затверджений маршрут перевезення працівників Позивача немає протяжність понад 50 км), відповідно вимога щодо наявності у водія роздруківки про режим праці водія з діючого тахографа є безпідставною.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” до Державної служби України з безпеки на транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області про скасування постанови – відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням його оскаржив позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар”, подавши на нього апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржене рішення є таким, що прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції помилково застосовано норми Закону України «Про автомобільний транспорт» та ПДР, тоді як перевезення здійснювалось для власних потреб товариства з віддаленістю маршруту до 50 км. Згідно з п. 2.1 Порядку №43 від 18.02.1997 тахограф не встановлюється та не експлуатується для перевезень пасажирів для власних потреб на відстані до 50 км від місцезнаходження перевізника, вимоги надати роздруківку з тахографа є протиправною. Крім того, суд не врахував, що відповідно до постанови КМУ №102 від 21.10.1995 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирським автотранспортом», список пасажирів складається не щоденно, а лише за наявності понад затвердженої кількості осіб або організованих груп. Перевезення відбувалось в межах норми для службового транспорту без необхідності щоденного списку (список працівників, які підлягають перевезенню, затверджено у встановленому порядку наказом товариства).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 вересня 2025 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку № ЕНР000026 від 26 серпня 2025 року було проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” та водієм якого був ОСОБА_1 .

За результатами такої перевірки складено акт № ОАР 017906 від 04 вересня 2025 року.

Відповідно до якого під час перевірки виявлено порушення статті 30, 34, 35 Закону України “Про автомобільний транспорт”. Під час надання послуг з перевезення пасажирів для власних потреб перевізник не забезпечив водія списком пасажирів та роздруківкою діючого тахографа за 04 вересня 2025 року та за 28 попередніх днів, а також відсутня індивідуально- контрольна книжка водія.

10 жовтня 2025 року Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області листом № 88671/28.2/24-25 надіслано Товариство з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” копію акту № ОАР 017906 та повідомлено про необхідність прибуття 21 жовтня 2025 року об 09:00 год.

21 жовтня 2025 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” подано заяву про відкладення розгляду справи на 28 жовтня 2025 року та надати можливість для ознайомлення з матеріалами справи з актом № ОАР 017906 від 04 вересня 2025 року.

28 жовтня 2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальником Управління державного нагляду (контролю) у Закарпатській області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ018075, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” застосовано відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” у вигляді адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ018075 від 28 жовтня 2025 року протиправною, позивач звернувся до суду з метою її скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що під час перевірки у водія при здійсненні перевезення автобусом були відсутні список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника. Крім того, суд зауважує, що водій відмовився від надання пояснень із приводу виявлених порушень під час складання акту, що зафіксовано в акті. Факт здійснення перевезення власних працівників має оформлятись відповідними внутрішніми документами підприємства, як то наказ про організацію таких перевезень, маршрут перевезення, розклад руху (обумовлення часу здійснення таких перевезень), тощо. Жодного такого документа під час перевірки надано не було. Водночас, приписи Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів допускають можливість керувати ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км включно за наявності індивідуальної контрольної книжки водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф. Крім того, приписи стосовно облік робочого часу визначені законодавцем, перш за все, за для уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема, права на відпочинок. Враховуючи встановлені обставини та наведені правові норми, суд дійшов до висновку, про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України “Про автомобільний транспорт” від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (далі – Закон № 2344-ІІІ).

Вказаний Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі – Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у пункті 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі – Порядок № 1567).

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 39 Закону №2344-ІІІ обумовлено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи на перевезення пасажирів автобусами для власних потреб:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України.

Документи для водія юридичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.

Документи для фізичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 49 Закону №2344-ІІІ, водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Із акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № ОАР 017906 від 04 вересня 2025 року судом встановлено, що під час перевірки у водія при здійсненні перевезення автобусом були відсутні список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника.

Суд зауважує, що водій відмовився від надання пояснень із приводу виявлених порушень під час складання акту, що зафіксовано в акті.

Факт здійснення перевезення власних працівників має оформлятись відповідними внутрішніми документами підприємства, як то наказ про організацію таких перевезень, маршрут перевезення, розклад руху (обумовлення часу здійснення таких перевезень), тощо.

Жодного такого документа під час перевірки надано не було.

Не були надані такі документи і до письмових пояснень позивача, надісланих у відповідь на повідомлення про розгляд справи посадовими особами Укртрансбезпеки.

Копія наказу № 52 від 31 грудня 2024 року, маршруту, графіку руху та додатку до штатного розпису станом на 01 січня 2025 року надано суду до позовної заяви.

Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 вказав, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Апеляційний суд відзначає, що документи, на підтвердження факту перевезення власних працівників не були надані водієм під час проведення перевірки, ні у подальшому під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності та прийняття рішення.

Більше того дана обставина не зазначена водієм у поясненнях до акту перевірки.

Таким чином, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія. Саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення, та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події встановлюються фактичні обставини.

Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Надання документів, визначених Законом №2344-III до суду не спростовує факту того, що позивачем було порушено вимоги вказаної статті, адже відповідно до абзацу 3 частини 1статті 60 Закону №2344-III відповідальність наступає за відсутність документів саме на момент перевірки.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Відповідно до п.1.5 вказаного Положення автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - перевізник); тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Згідно із п.6.1 зазначеного Положення вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до п.6.3 цього Положення водій який керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція № 385).

Вказана Інструкції поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Згідно з 3.1 зазначеної Інструкції виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення).

Відповідно до п.1.4 цієї Інструкції контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР (994_016).

В силу п.3.3 цієї Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до п.3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запис, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

Пунктом 3.6 вказаної Інструкції встановлено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР (994_016) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

- правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР (994,016);

- наявності та цілісності таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;

- дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

- строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Із наведених приписів слідує, що водії транспортних засобів, які обладнані цифровими тахографами, повинні надавати інспектору для контролю картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, а автоперевізники зобов`язані здійснювати періодичний контроль за належним використанням водіями карток водія до цифрового тахографу шляхом зберігання впродовж 12 місяців роздруківок даних роботи цифрового тахографу.

Таким чином, саме автомобільний перевізник несе відповідальність за належне використання водіями індивідуальної контрольної книжки водія.

Як з`ясовано під час розгляду справи, у водія на момент перевірки були відсутні документи передбачені статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема була і відсутня індивідуально-контрольна книжка водія.

Водночас, водії транспортних засобів зобов`язанні зберігати та пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, окрім документів, передбачених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв, тахокарти або особисту картку водія у разі використання цифрового тахографа, що передбачено Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.

За таких обставин непред`явлення водієм перевізника роздруківки даних роботи та відпочинку під час проведення рейдової перевірки є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Абзацом третім частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова № ОПШ018075 від 28.10.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача є правомірною та відповідно відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.

З огляду на наведене, апеляційним розглядом підтверджено висновок суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом апеляційної інстанції враховано, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Своєю чергою, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Термал-Стар” залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі №260/8883/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар