Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №380/420/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/420/24 пров. № СК-А/857/12020/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі № 380/420/24 (головуючий І інстанції Желік О.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходів у зв`язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення,

УСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року;

- зобов`язати Головне управління в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 в адміністративній справі №380/13686/22 відповідачем було нараховано та виплачено 15 грудня 2022 року йому індексацію грошового забезпечення в сумі 45353,99 грн.

23 жовтня 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, однак отримав відмову. Представник позивач вважав таку відмову відповідача протиправною, оскільки основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок №159), компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Листом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 06 листопада 2023 року № 78/8/к-567а/78/5/50 відмовлено позивачу в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.

Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року.

Зобов`язано Головне управління в Донецькій та Луганській областях (ЄДРПОУ 20001504) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач порушив строки виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому останній набув право на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.

Не погодившись з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях подано апеляційну скаргу та заявлено клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог (визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити у період до 11 січня 2023 року компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року апеляційну скаргу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях на Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року в адміністративній справі № 380/420/24 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без розгляду.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАС України), який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.

Восьмий апеляційний адміністративний суд уважав, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права з першого числа місяця, який слідує після 15 грудня 2022 року (день виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення), тобто з 01 січня 2023 року протягом шести місяців звернутися до суду з позовом. Однак, з позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію частини втрачених доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення представник позивача звернувся лише 08 січня 2024 року, що свідчить про порушення ним строку, установленого статтею 122 КАС України.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що ухвалою від 08 листопада 2024 року було запропоновано ОСОБА_1 навести поважні причини пропуску строку звернення до суду, про що подати до апеляційного суду відповідну письмову заяву з обґрунтуванням та доказами поважності причин пропуску такого строку, проте позивачем не виконано вимог такої ухвали.

Таким чином, Восьмий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відповідно до частини першої статті 319 КАС України.

Також, суд апеляційної інстанції констатував відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача щодо закриття провадження в частині позовних вимог (визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити у період до 11 січня 2023 року компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року), які вже, нібито, розглянуті в межах адміністративної справи № 200/116/23. Суд апеляційної інстанції зауважив, що оскільки у згаданій справі суд виснував, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено.

Верховний Суд, скасовуючи постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, зазначив, що оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, судом апеляційної інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин приписи частини другої статті 122 КАС України, замість положень статті 233 КЗпП України.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 260/10920/23 та від 10 березня 2026 року у справі № 160/34630/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року скасовано. Справу направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

29 червня 2026 року відповідач надав додаткові пояснення, в яких просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та залишити адміністративний позов без розгляду.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом СБУ від 31 жовтня 2018 року № 1420-ОС майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «б» пункту 62 та підпунктом «б» пункту 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (за станом здоров`я – непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) у запас СБУ, виключивши його зі списків особового складу, з урахуванням часу на здавання посади, з 02 листопада 2018 року.

У подальшому, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 380/13686/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з серпня 2014 року по квітень 2017 року. Зобов`язано ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2014 року по квітень 2017 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням висновків суду. У решті позовних вимог відмовлено.

На виконання цього судового рішення, 15 грудня 2022 року ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях нараховано та виплачено ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 45353,99 грн.

23 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника — адвоката Каверіна С. М., звернувся до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях з адвокатським запитом, у якому просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення нарахованої та виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 380/13686/22 за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати, із наданням відповідних розрахунків нарахувань та утримань.

Листом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 06 листопада 2023 року № 78/8/к-567а/78/5/50 відмовлено позивачу в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.

Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Щодо клопотання ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях про закриття провадження у частині позовних вимог на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у справі № 380/420/24 заявлена вимога визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областей нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати – 15 грудня 2022 року. Разом з цим, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 200/116/23, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні вимоги до ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областей про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати – 15 грудня 2022 року. У судових рішеннях по справі № 200/116/23 суди дійшли висновку про передчасність звернення позивача до суду, оскільки позивач не звертався до відповідача, а відповідач не відмовляв позивачу в нарахуванні та виплаті спірної компенсації:

З урахуванням вищевикладеного, апелянт вважає, що наявні підстави для скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі № 380/420/24 та закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.238, ст.319 КАС України в частині вимог про зобов`язання нарахувати та виплати ненараховану та невиплачену в період до 11 січня 2023 року компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати – 15 грудня 2022 року.

Судом апеляційної інстанції досліджено матеріали справи і встановлено наступне.

11 січня 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - Відповідач) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 роки та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з грудня 2014 року по квітень 2017 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;

зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у місяцях фактичної виплати за період з грудня 2014 року по квітень 2017 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року;

зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року.

Відповідно до п.4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 200/116/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дій та зобов`язання вчитини певні дії, - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016рр. та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з грудня 2014 року по квітень 2017 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016 та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з грудня 2014 року по квітень 2017 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року Донецький окружний адміністративний суд виходив з того, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року, станом на день ухвалення рішення суду у справі №200/116/23 є передчасними.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відмова у задоволенні позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у зв`язку з їх передчасністю не є розглядом таких позовних вимог по суті.

Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вимоги Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо закриття провадження у справі №380/420/24 на підставі пункту 4 частини першої ст.238 КАС України не підлягають задоволенню.

Щодо строку звернення позивача до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені – встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частиною першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поряд з цим, за приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») убачається, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, — у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача щодо ненарахування та невиплати відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.

Також Суд звертає увагу, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п`ятою цієї статті визначено, що для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що вони є бланкетними, а тому строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами.

Повертаючись до спірних правовідносин, Суд зауважує, що оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, такою бланкетною нормою є саме приписи статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення до суду щодо стягнення зазначених сум.

Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР зазначено, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Наведене свідчить, що суд має застосувати до спірних правовідносин приписи частини другої статті 122 КАС України, замість положень статті 233 КЗпП України.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 260/10920/23 та від 10 березня 2026 року у справі № 160/34630/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 1- р/2025 від 11 грудня 2025 року визнало неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат. Суд наголосив, що цей строк обмежує право на доступ до суду, порушує принцип рівності та ефективного захисту прав, оскільки не враховує тривалий характер трудових відносин і змушує працівника постійно звертатися до суду при систематичних невиплатах.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

У розумінні частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі — Закон № 108/95-ВР), яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 108/95-ВР, у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХII «Про індексацію грошових доходів населення»).

Крім того, частина перша статті 34 Закону № 108/95-ВР визначає, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, а саме: «Винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати».

У пункті 2.2 цього рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, від 17 грудня 2024 року у справі № 380/25141/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а (на які, зокрема, посилається представник позивача у касаційній скарзі).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 р. № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

З аналізу наведених норм випливає, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону №2050-III та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто, компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20, від 5 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах № 400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 755/15005/23.

Застосовуючи вказаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

У постанові від 21 серпня 2023 року в справі № 460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року в справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 09 серпня 2022 року в справі № 460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.

За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 2 квітня 2024 року в справі № 560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі № 200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом № 2050-III і Порядком № 159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24 січня 2025 року в справі № 380/1607/24.

Суд встановив, що остаточна виплата позивачу доходу вигляді індексації грошового забезпечення за період з серпня 2014 року по квітень 2017 року відбулась лише 15 грудня 2022 року (том 1 а.с.11)

Однак, під час проведення цієї виплати відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з серпня 2014 року по день фактичної виплати 15 грудня 2022 року, що відповідачем не заперечується та підтверджується листом відповідача від 06.11.2023 №78/8/К-567а/78/5/59 (том 1 а.с. 7)

Оскільки факт несвоєчасної виплати грошового забезпечення із затримкою на один і більше календарних місяців з моменту виникнення права на її отримання встановлений з матеріалів справи, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного, зважаючи на наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення за спірний період, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення.

У розрізі вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідачі не навели, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2026 року у справі № 380/420/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар

Повне судове рішення складено 15.07.26