Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №140/12372/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12372/25 пров. № А/857/15203/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року, головуючий суддя – Волдінер Ф.А., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення та скасування та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУПФУ в Донецькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 032350027111 від 14.10.2025 року про відмову в перерахуванні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу державної служби не зараховані періоди роботи в митних органах в періоди часу з 08.08.2000 року по 02.12.2011 року, а також періоди роботи в органах податкової служби: з 01.01.2014 року по 02.10.2017 року та з 03.02.2020 року по 09.09.2022 року; перевести ОСОБА_1 з пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, на підставі довідок про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що внаслідок порушення вимог чинного законодавства пенсійний орган незаконно відмовив позивачу у зарахуванні до стажу державної служби періоду роботи в митних та податкових органах.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №032350027111 від 14.10.2025 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи в митних органах з 08.08.2000 року по 02.12.2011 року, з 01.01.2014 року по 02.10.2017 року та з 03.02.2020 року по 09.09.2022 року в органах державної податкової служби; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 06.10.2025 року на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 03.10.2025 року №226/Д/03-20-10-05-12, від 03.10.2025 року №227/Д/03-20-10-02-12, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч гривень) 00 копійок.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.10.2025 року є правомірним та прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області з 23.01.2024 року та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV.

Позивач звернулася із заявою від 06.10.2025 року про перехід на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу» з врахуванням довідок про заробітну плату від 03.10.2025 року №226/Д/03-20-10-05-12, від 03.10.2025 року №227/Д/03-20-10-02-12, виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області.

За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області винесено рішення від 14.10.2025 року №032350027111 про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону №889 через відсутність стажу роботи на державній службі станом на 01.05.2016 року.

Позивач не погоджуючись із цим, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на момент звернення позивача із заявою про переведення на пенсію за віком згідно Закону №889-VIII він досяг встановленого чинним законодавством пенсійного віку та стаж його державної служби, з урахуванням вищенаведеного, складає понад 20 років, а тому позивач має право на призначення вищевказаної пенсії.

Такі висновки суду першої інстанції частково відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у частині 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Відповідно до частин 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, до 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 1 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Законодавством визначено певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу держслужби така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до зазначеної статті є досягнення такими особами пенсійного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, у даному випадку, слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283 (далі Порядок №283).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті митного контролю.

Крім цього, спеціальним законом, що визначає статус працівників митної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності є Митний кодекс України.

Статтею 430 Митного кодексу України (який набрав чинності 01.01.2004) визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, які не є посадовими особами, здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення.

Частиною першою статті 569 Митного кодексу України встановлено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.

Відповідно до статті 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Частиною другою статті 588 Митного кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення працівників органів доходів і зборів, які не є посадовими особами, здійснюється на підставах та у порядку, встановлених законом.

Отже, період роботи (служби) позивача в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Крім того, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби.

Відповідно до статті 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Згідно з статтею 343 Податкового кодексу України посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання: інспектор податкової служби I рангу; інспектор податкової служби II рангу; інспектор податкової служби III рангу.

Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію.

Отже, період роботи позивача в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби.

Таким чином, стаж державної служби позивача загалом складає понад 20 років, відтак позивач набув право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року №823, було внесено зміни до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (Офіційний вісник України, 2016 року, №75, ст. 2503; 2018 року, № 14, ст. 463; 2019 року, № 47, ст. 1606).

Так, пунктом 3 Постанови № 823, встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування (з 20.07.2024 року) та застосовується з 1 січня 2024 року.

Пунктами 5 та 6 Порядку № 622, із внесеними змінами передбачено, що довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII "Про державну службу" пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII "Про державну службу" та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

У разі ліквідації державного органу довідки видаються органом, який є правонаступником, а в разі його відсутності - у порядку, встановленому Мінсоцполітики за погодженням із НАДС.

У разі перейменування посад, зокрема відсутності відповідних посад державної служби у штатних розписах на дату звернення особи за призначенням пенсії державного службовця, прирівняння (встановлення відповідності) посад державної служби після 1 січня 2024 року здійснюється на основі визначеного державним органом класифікаційного коду, зазначеного в штатному розписі на дату звільнення особи.

За посадами державної служби, які не визначені класифікаційним кодом на дату звільнення особи, прирівняння (встановлення відповідності) посади працюючих державних службовців не здійснюється. Довідки видаються державним органом відповідно до умов, що діяли до 1 січня 2024 року з урахуванням пункту 4 цього Порядку.

Так, за п. 4-2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року №823, для державних службовців, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та яких не було переведено на посади, передбачені штатним розписом, форму якого затверджено наказом Мінфіну від 28 січня 2002 року № 57 (з урахуванням змін, внесених наказом Мінфіну від 27 листопада 2023 року № 661), або які звільнилися до 1 січня 2024 року з таких органів, визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям здійснюється з урахуванням пункту 4 цього Порядку. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на 31 грудня 2023 року, а розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв, але не пізніше 31 грудня 2023 року.

Тож, звернувшись до пенсійного органу із заявою про перехід на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу", позивач надав довідки від 03.10.2025 року №226/Д/03-20-10-05-12 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), від 03.10.2025 року №227/Д/03-20-10-02-12 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, видані виданих Головним управлінням ДПС у Волинській області, тобто, не у відповідності до вимог п. 4-2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 року № 823.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в цій частині, відтак такі задоволенню не підлягають.

Щодо витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як слідує з матеріалів справи, що між ОСОБА_1 та адвокатом Вічинюком А.А. укладено договір про надання правової допомоги від 20.10.2025 року №20/10-2025.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 вказаного договору клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 8000,00 грн.

Надання правової (правничої) допомоги підтверджується детальним описом наданих послуг правничої допомоги від 27.10.2025 року згідно договору про надання правової допомоги від 20.10.2025 року №20/10-2025, актом прийняття-передачі наданих послуг від 27.10.2025 року та квитанцією від 20.10.2025 року №1.364008801.1 про сплату позивачем на користь адвоката 8000,00 грн.

Згідно з актом прийняття-передачу наданих послуг від 23.09.2024 року, адвокатом надано позивачу наступні послуги з правничої допомоги: вивчення наданих документів, надання консультації та роз`яснення законодавства – 2000,00 грн; складання позовної заяви - 5000,00 грн; формування додатків до позовної заяви та подання позовної заяви з додатками до суду - 1000,00 грн.

З наданих суду доказів видно, що понесені витрати на правничу допомогу при в суді першої інстанції становить 8000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.

Частиною 6 ст. 139 КАС України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Однак, з огляду на складність справи, та враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з критерію співрозмірності, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, який належить стягнути на користь позивача з відповідача повинен становити 2500 грн.

З матеріалів справи слідує, що при поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Оскільки, Восьмий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, то таким чином на користь позивача слід стягнути 605 грн 60 коп сплаченого судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі №140/12372/25 – скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №032350027111 від 14.10.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи в митних органах з 08.08.2000 року по 02.12.2011 року, з 01.01.2014 року по 02.10.2017 року та з 03.02.2020 року по 09.09.2022 року в органах державної податкової служби.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 06.10.2025 року на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич