Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №380/24082/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24082/25 пров. № А/857/11471/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року, головуючий суддя – Желік О.М., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ГУ ДПС у Львівській області звернулося в суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача податковий борг в сумі 40628,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач має податковий борг перед бюджетом в сумі 40628,50 грн. Вказана сума є узгодженою та не сплаченою відповідачем у встановлений законодавством строк. У зв`язку з цим просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути податковий борг в сумі 40628,50 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року адміністративний позов задоволено; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до бюджету податковий борг в сумі 40628 (сорок тисяч шістсот двадцять вісім) грн 50 коп.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до довідки виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 30.01.2026 року №343/528, довідки виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 30.01.2026 року №343/538 підполковник ОСОБА_1 «05.04.2022 призваний на військову службу по мобілізації» та «перебуває на військовій службі по мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 ». Крім того, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору відповідь на запит в електронному вигляді, Фінансовим управлінням генерального штабу ЗСУ здійснювались виплати ОСОБА_1 доходу (код та назва ознаки доходу – 185 Виплати військовослужбовцям), що у свою чергу свідчить про наявність у органу ДПС інформації про мобілізацію відповідача. Отже, нарахування податку здійснено безпідставно.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки про податкову заборгованість від 02.10.2025 року №10336/5/13-01-13-03 ОСОБА_1 станом на 01.10.2025 року має податковий борг у розмірі 40628,50 грн, який складається з єдиного податку у розмірі 33428,50 грн та по військовому збору – 7200,00 грн.

Вищезазначену заборгованість по єдиному податку становлять нараховані відповідачем суми коштів, які зазначені у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування, а саме, 20 % доходу за місяць – 381,22 грн. та 1340,00 грн. у 2023 році, по 1420,00 грн. за 12 місяців 2024 року, по 1600,00 грн. за 9 місяців 2025 року. Пеня – 267,28 грн

Заборгованість по військовому збору становлять самостійно нараховані авансові внески за 9 місяців 2025 року по 800,00 грн.

Податковим органом приймалась податкова вимога від 12.05.2025 року № 0010654-1303-1301, яка надсилалася відповідачу.

Несплата відповідачем у встановлений законом строк узгоджених сум грошових зобов`язань обумовила позивача на звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні докази оскарження податкової вимоги, отже податкові зобов`язання відповідача є узгодженими та набули статусу податкового боргу. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем заходів щодо погашення податкової заборгованості в сумі 40628,50 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі – ПК України ).

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Тобто, статусу податкового боргу набуває лише узгоджена сума грошового (податкового) зобов`язання, не сплачена платником податків у визначений строк.

Грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно із пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Згідно з пп. «е» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.

Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк є податковим боргом.

На виконання вимог ст. 59 ПК України на адресу відповідача податковим органом надсилалась податкова вимога № 0010654-1303-1301 від 12.05.2025 року, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення разом з конвертом повернулось з відміткою: “за закінченням терміну зберігання”.

Відповідно підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків. Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (підпункт 20.1.18).

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 95.4. статті 95 Податкового кодексу України).

Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового Кодексу передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Нормами п. 42.2 ст. 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Зазначене кореспондується з п. 6 Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 року №610.

Згідно з пунктом 42.3 статті 42 ПК України якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про документ вважається врученим платнику податків вручення із зазначенням причини невручення.

Податковою адресою платника податків - фізичної особи в розумінні ст. 45 ПК України визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

При цьому, відповідно до положень пункту 70.7. статті 70.7 ПК України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог ст. 59 ПК України на адресу відповідача податковим органом надсилалась податкова вимога форми "Ф" № 0010654-1303-1301 від 12.05.2025 року про наявність податкового боргу разом із з детальним розрахунком суми податкового боргу.

Водночас, як слідує із матеріалів справи, відповідач поштове відправлення не отримав, оскільки відправлення повернуто засобами поштового зв`язку без вручення, з відміткою «адресат відсутній» .

Разом з цим, ПК України встановлена послідовність звернення до суду з вимогами щодо стягнення податкового боргу платника. Обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду із даним позовом, є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про її стягнення має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку.

Також слід зазначити, що у межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань. Оцінка податкового правопорушення, встановленого, зокрема, за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 року у справі №300/2859/22.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідно до довідки виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 30.01.2026 року №343/528, довідки виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 30.01.2026 року №343/538 підполковник ОСОБА_1 «05.04.2022 року призваний на військову службу по мобілізації» та «перебуває на військовій службі по мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 », тому дії податкового органу пов`язані з нарахуванням за період мобілізації ОСОБА_1 сум авансових внесків з єдиного податку та військового збору є протиправними, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 25 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України самозайняті особи (фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність), які мали або не мали найманих працівників, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на весь період їх військової служби звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб відповідно до розділу IV цього Кодексу, звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з єдиного податку відповідно до глави 1 розділу XIV цього Кодексу, а також звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання звітності з військового збору у складі податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб або єдиного податку відповідно до пункту 16-1 цього підрозділу.

Підставою для такого звільнення є відомості, отримані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Єдиний реєстр призовників), про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) самозайнятої особи.

Відповідно до абзацу восьмого п. 25 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення» ПК України на підставі відомостей про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби), отриманих центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з Єдиного реєстру призовників, контролюючий орган не проводить нарахування, зокрема, авансових внесків з єдиного податку, передбачених п. 295.2 ст. 295 ПКУ, починаючи з місяця, в якому контролюючим органом отримані відомості про мобілізацію такої фізичної особи – підприємця, укладений контракт, закінчуючи місяцем, в якому таку особу демобілізовано (звільнено з військової служби).

Згідно з абзацом дев`ятим п. 25 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення» ПКУ нараховані контролюючим органом за період мобілізації або дії контракту, зокрема, суми авансових внесків з єдиного податку, суми штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або сплату (перерахування) не в повному обсязі авансових внесків з єдиного податку в порядку та строки, визначені ПК України, підлягають скасуванню (анулюванню) за звітні періоди, з урахуванням строку позовної давності, включно до першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому контролюючим органом отримані відомості про мобілізацію такої фізичної особи – підприємця, укладений з такою особою контракт.

У разі відсутності в Єдиному реєстрі призовників або неотримання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомостей про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) фізичної особи - підприємця, така особа має право подати заяву та копію військового квитка або копію іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, копію контракту. Процедури звільнення від сплати податків, зборів, ненарахування податків, зборів, списання штрафних (фінансових) санкцій, пені, відновлення реєстрації як платника єдиного податку, подання звітності, сплати та звільнення від відповідальності застосовуються до самозайнятих осіб, які подали заяву та відповідні документи до контролюючого органу відповідно до п. 25 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПК України.

Отже, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку другої та третьої групи, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу або за контрактом та мають / не мають найманих працівників, яким нараховується заробітна плата, звільняються від нарахування, сплати та подання податкової звітності з єдиного податку з першого числа місяця, в якому особу призвано на військову службу або в якому з особою укладено контракт, але не раніше 24 лютого2022 року, до останнього дня місяця, в якому особу демобілізовано (звільнено з військової служби), у тому числі якщо в період військової служби надходили доходи та продовжувалося здійснення господарської діяльності.

Підставою для такого звільнення є відомості, отримані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з Єдиного державного реєстру призовників, про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) самозайнятої особи.

Разом з тим у разі відсутності в Єдиному реєстрі призовників або неотримання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомостей про дату мобілізації, укладення контракту, демобілізації (звільнення з військової служби) фізичної особи - підприємця, така особа має право подати заяву та копію військового квитка або копію іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, копію контракту.

Аналізуючи наведене, за відсутності або неотримання таких відомостей податковим органом законодавець надав фізичній особі - підприємцю можливість підтвердити відповідні обставини шляхом подання відповідної заяви та копій військових документів.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, який мав намір скористатися правом на звільнення від нарахування податків, повинен був подати до контролюючого органу заяву та підтверджуючі документи для набуття права на звільнення від оподаткування, проте таких документів не надав.

Тому, доводи відповідача щодо відсутності у матеріалах справи доказів вчинення контролюючим органом дій щодо отримання відомостей про мобілізацію відповідача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є безпідставними.

З урахуванням зазначеного, зважаючи на те, що відповідачем сума податкового боргу не сплачена, доказів погашення наявного податкового боргу відповідачем суду не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкова заборгованість відповідача підлягає стягненню в судовому порядку.

На підтвердження обставин, зазначених в поданій апеляційній скарзі апелянтом не надано жодного доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №380/24082/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич