Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №240/26695/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/26695/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

16 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 063950008710 від 10.10.2025 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу період роботи з 01.02.1988 по 20.08.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 виданої 20.07.1983 та здійснити перерахунок пенсії з 05.09.2025.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.08.2025 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 12.08.2025 про призначення пенсії (а.с. 33), на підставі якої йому із 06.09.2025 було призначено пенсію за віком.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 03.10.2025 про перерахунок пенсії; зміна страхового стажу, набутого до 01.01.2004. Просить зарахувати стаж згідно трудової книжки з 01.02.1988 по 20.08.1996, "оскільки уточнюючих довідок надати не можу" (а.с. 30).

Заяву ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення №063950008710 від 10.10.2025 про відмову в проведенні перерахунку пенсії (а.с. 12)

У рішенні вказано: "Відповідно до ст. 62 Закону 1788 та постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення /перерахунку пенсії» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі наявних довідок виданих підприємствами, а також архівними установами.

До заяви ОСОБА_1 долучено трудову книжку НОМЕР_1 , видану 20.07.1983. Відповідно до запису № 8 наявне виправлення у наказі про прийняття на роботу № 2 від 01.02.1988.

Період роботи з 01.02.1988 по 20.08.1996 неможливо зарахувати до загального страхового стажу, оскільки заявником не надано підтверджуючих документів про даний період роботи. Зважаючи на вищезазначене, ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії."

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В силу пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162), та яка була чинна на момент початку заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно із пунктами 2.5, 2.7, 2.8, 2.9 Інструкції № 162, у випадку виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переводі на іншу постійну роботу, виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Якщо підприємство, що здійснило неправильний або неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності-вищестоящою організацією, якій було підлегле ліквідоване підприємство.

Виправленні відомості про роботу, повинні повністю відповідати оригіналу наказу чи розпорядження. У випадку втрати наказу чи розпорядження або їх невідповідності фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, підтверджуючих виконання робіт, не вказаних в трудовій книжці.

При необхідності, наприклад, зміни записів відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий по такій-то професії (посаді)" і в графі 4 повторюється дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації, запис з якого неправильно внесена в трудову книжку.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 вищенаведеної Інструкції).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Судом при наданні правової оцінки спірним правовідносинам було досліджено трудову книжку НОМЕР_2 , від 20.07.1983, яка належить позивачу встановлено наявність наступних записів:

запис №5: 03.01.1986 Коростенська ПМК-1, Прийнятий на роботу газоелектрозварником 3 розряду на Вол-Волинську дільницю; підстава внесення запису: наказ. №2 від 02.01.1986;

запис №6: 18.01.1988 Присвоєно 4 розряд електрозварника згідно рішення кваліфікаційної комісії; підстава внесення запису: наказ №21 від 17.01.1988;

№7: 01.02.1988 У зв`язку із створенням Вол.-Волинського спеціалізованого будівельно-монтажної дільниці на базі Вол. Волинського прораюської дільниці Коростенський ПМК-1, переведений у Вол. - Волинський ССУ; підстава внесення запису: наказ №11 "к" від 02.02.1988;

Запис завірено печаткою, вказано назву посади, ПІП та підпис відповідальної особи.

запис №8: 01.02.1988 Прийнятий газоелектрозварником 4 розраду в Вол.-Волинський ССМУ за переведенням з Коростенського ПМК-1; підстава внесення запису: наказ №2 (багаторазове наведення цифри, запис чіткий) від 01.02.1988;

запис №9: 20.08.1996: переведений електрозварником 5 розряду; підстава внесення запису: наказ №4 від 20.08.1996;

запис №10: 06.04.1998: звільнено з роботи за згодою сторін; підстава внесення запису: наказ №1 від 06.04.1998.

Запис про звільнення завірено печаткою, вказано назву посади, ПІП та підпис відповідальної особи.

Водночас, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що вказані записи є послідовними, чіткими, містять підпис відповідальної особи та печатки підприємств.

Тобто, вказані записи трудової книжки в повній мірі підтверджують періоди роботи позивача, а наявні виправлення при заповненні запису №8 трудової книжки в частині номеру наказу, не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу, а відмова в зарахуванні спірного стажу порушує принцип рівності особи перед законом.

Так, слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Окрім того, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Крім того, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач виносячи оскаржуване рішення не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваного періоду роботи позивача до його трудового стажу.

Враховуючи вищезазначені норми та зміст наданої до суду копії трудової книжки позивача, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що спірні періоди роботи підтверджені позивачем, а отже мають бути враховані посадовими особами органу Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 063950008710 від 10.10.2025 є протиправним, а тому обґрунтовано скасовано судом першої інстанції.

При цьому, належним способом порушеного права позивача є зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 , до страхового стажу період роботи з 01.02.1988 по 20.08.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_2 виданої 20.07.1983.

За приписами п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсійного віку позивач досяг 05.09.2025, а тому пенсію йому призначено із 06.09.2025, на підставі заяви від 12.08.2025, що не заперечується відповідачем.

При цьому, копію трудової книжки НОМЕР_2 виданої 20.07.1983 було додано до заяви від 12.08.2025, що підтверджується розпискою - повідомленням (а.с. 34)

Отже, не зарахування спірного періоду відбулось з дати призначення пенсії, що свідчить про триваюче порушення прав ОСОБА_1 ..

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що спірний період підлягає зарахуванню до стажу позивача з дати призначення пенсії, тобто з 06.09.2025, а тому із вказаної дати підлягає перерахунку його пенсія.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.