Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №759/25448/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Київ

Справа № 759/25448/25

Провадження № 22-ц/824/7008/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит

Фінанс»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Шарко Діаною Равілівною, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1333-9341 від 18.01.2024 р. у розмірі 81 100,00 грн.

Позов було мотивовано тим, що 18.01.2024 р. між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем за допомогою «Веб-сайту», який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1333-9341 Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 20 000,00 грн., строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена % ставка - 2.50 % в день; стандартна % ставка - 2.50 % в день.; промо-ставка - 1.75% в день. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця.

Станом на 10.09.2025 р. загальний розмір грошових вимог кредитодавця до відповідача, які виникли на підставі кредитного договору становить 108 500,00 грн., що складається з простроченої заборгованості за кредитом 14 000,00 грн. та 94 500,00 грн.

Відповідно до умов договору у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту у повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати закінчення строку кредитування.

Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 27 400.00 гривень за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 81 100,00 гривень. На підставі зазначеного позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2025 року було відкрито провадження у даній та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором №1333-9341 від 18.01.2024 року в розмірі 81 100,00 грн. та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн., а всього разом 83 522 (вісімдесят три тисячі п`ятсот двадцять дві) грн. 40 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності", тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Шарко Д.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема не застосував положення частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки. Апелянт зазначає, що проценти за кредитним договором мали нараховуватися за ставкою не більше 1 % на день, а тому розмір процентів мав би становити 43 740,00 грн, а не 62 265,00 грн.

Крім того, апелянт посилається на відсутність належних і допустимих доказів укладення сторонами кредитного договору, зазначаючи, що договір, додатки до нього та заява-анкета не містять належного підпису відповідача, а матеріали справи не містять доказів надсилан ня відповідачу SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що кредитний договір з боку кредитодавця підписано факсимільним відтворенням підпису директора, тоді як сторони не погоджували можливість використання факсимільного підпису саме для підписання кредитного договору.

Окремо апелянт вказує на відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів відповідачу, оскільки надана позивачем квитанція не містить повного номера картки, імені отримувача та інших реквізитів, а довідка про перерахування коштів складена самим позивачем.

Також апелянт посилається на відсутність доказів передання відповідачу примірника договору про споживчий кредит у спосіб, що дає змогу встановити особу, яка отримала примірник договору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Шарко Д.Р. , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року у справі за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та витребувано матеріали справи № 759/25448/25 з Святошинського районного суду м. Києва.

30 січня 2026 року від представника ТОВ «Укр Кредит Фінанс» адвоката Мосійчук А.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено у, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Встановлено, шо відповідно до укладеного електронного договору про відкриття кредитної лінії №1333-9341 між відповідачем та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» від 18.01.2024 року, в результаті укладання якого ОСОБА_1 отримала кредит на умовах: сума кредиту - 20 000,00 грн., строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена % ставка - 2.50 % в день; стандартна % ставка - 2.50 % в день.; промо-ставка- 1.75% в день.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснино в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, ОСОБА_1 таких не надно, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Матеріалами справи підтверджується, що 18 січня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1333-9341. Договір укладено шляхом акцепту відповідачем оферти кредитодавця в інформаційно-телекомунікаційній системі та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження укладення договору позивачем надано копію електронного договору, паспорт споживчого кредиту, правила надання споживчих кредитів, таблицю обчислення загальної вартості кредиту, моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі, а також протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор C7808 для підписання кредитного договору № 1333-9341 від 18 січня 2024 року. Водночас договір з боку кредитодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із кваліфікованою електронною позначкою часу.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту направлення відповідачу одноразового ідентифікатора та факту укладення електронного договору, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються сукупністю наданих доказів, а саме електронним договором, відомостями щодо використання одноразового ідентифікатора, моніторингом дій користувача, паспортом споживчого кредиту та протоколом перевірки електронного підпису/печатки.

Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача.

До позовної заяви було надано розрахунок заборгованості, який є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Загальна сума заборгованості згідно розрахунку заборгованості не перевищує орієнтовну загальну вартість кредиту зазначену в п. 4.13 Кредитного договору, та з якою Відповідач був належним чином ознайомлений. Даних на спростування розрахунку заборгованості матеріали справи не містять. Позивач не нараховував штраф та пеню за невиконання зобов`язання відповідачем.

Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що 16 лютого 2024 року відповідачем було внесено платіж у розмірі 18 900,00 грн, з яких 12 900,00 грн було спрямовано на погашення процентів, а 6 000,00 грн - на погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим залишок основного боргу зменшився з 20 000,00 грн до 14 000,00 грн.

Здійснення відповідачем часткового погашення заборгованості свідчить про визнання факту існування кредитних правовідносин та виконання нею частини обов`язків за договором. Така поведінка узгоджується з принципами добросовісності та послідовності поведінки сторін цивільних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів також є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано довідку про перерахування суми кредиту за договором № 1333-9341 від 18 січня 2024 року, а також квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» щодо перерахування коштів. У цих документах зазначено відомості про операцію, суму кредиту, дату перерахування, номер договору та замаскований номер платіжного інструменту, який узгоджується з реквізитами, зазначеними у кредитному договорі.

Відповідно до умов кредитного договору та правил надання споживчих кредитів позичальник самостійно зазначає реквізити банківської платіжної картки або банківського рахунку, на які бажає отримати кредитні кошти, та несе відповідальність за правильність і достовірність таких даних.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи в їх сукупності підтверджують виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів відповідачу.

Посилання апелянта на те, що квитанція не містить повного номера картки, не може бути підставою для визнання такого доказу неналежним або недопустимим. Маскування частини номера платіжної картки зумовлене вимогами безпеки, захисту персональних даних та правил функціонування платіжних систем. Водночас матеріали справи містять достатній обсяг відомостей, який дає змогу встановити зв`язок між договором, платіжною операцією та платіжним інструментом, зазначеним відповідачем під час оформлення заявки.

Крім того, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою, не відкриває клієнтам банківські рахунки та не веде виписки за рахунком відповідача. Виписка по картковому рахунку належить до документів, доступ до яких має власник рахунку та відповідний банк. Отже, у разі заперечення факту отримання коштів відповідач мала можливість надати суду виписку зі свого банківського рахунку на підтвердження відсутності надходження кредитних коштів, однак таких доказів суду не надала.

Більше того, факт подальшого часткового погашення відповідачем кредитної заборгованості додатково підтверджує реальність кредитних правовідносин та отримання відповідачем кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів надання відповідачу примірника договору про споживчий кредит у спосіб, що дає змогу встановити особу, яка його отримала, не спростовують правильності висновку суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що укладення договору відбувалося через особистий кабінет відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Саме в особистому кабінеті відповідач отримала можливість ознайомитися з офертою, договором, паспортом споживчого кредиту, правилами надання споживчих кредитів, таблицею обчислення загальної вартості кредиту та графіком платежів. Підписання договору одноразовим ідентифікатором свідчить про підтвердження відповідачем ознайомлення з його умовами та прийняття цих умов.

Крім того, матеріали справи містять дані про направлення/доступність відповідних документів відповідачу в електронному вигляді. Апелянт не довела, що була позбавлена можливості отримати примірник договору, ознайомитися з його умовами або скористатися правами споживача, передбаченими Законом України «Про споживче кредитування».

Разом з тим навіть саме по собі посилання на ненадання примірника договору, за умови встановлення факту укладення договору, перерахування кредитних коштів та часткового виконання відповідачем зобов`язань, не є безумовною підставою для відмови у стягненні фактично отриманих і неповернутих коштів та процентів, передбачених договором.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» колегія суддів зазначає таке.

Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено положеннями щодо денної процентної ставки.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується за формулою:

ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 %,

де ДПС денна процентна ставка; ЗВСК загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК загальний розмір кредиту; t строк кредитування у днях.

Частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України № 3498-IX, установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Закон № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року, а спірний кредитний договір укладено 18 січня 2024 року, тобто протягом перших 120 днів з дня набрання чинності цим Законом, коли максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 2,5 %.

Отже, посилання апелянта на те, що на дату укладення договору денна процентна ставка не могла перевищувати 1 %, є помилковим, оскільки не враховує зміст пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, апелянт фактично ототожнює денну процентну ставку як розрахунковий показник, що визначається відповідно до формули, передбаченої статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування», з договірною процентною ставкою, яка нараховується на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом. Таке ототожнення є помилковим, оскільки ці поняття мають різну правову природу.

Денна процентна ставка є розрахунковим показником загальних витрат споживача за кредитом у прив`язці до строку кредитування, тоді як договірна процентна ставка визначає порядок фактичного нарахування процентів на суму кредиту відповідно до умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що за договором № 1333-9341 від 18 січня 2024 року денна процентна ставка не перевищувала максимального розміру, встановленого законом на дату укладення договору, а саме 2,5 %.

Умовами договору передбачено, що за період з 18 січня 2024 року по 31 січня 2024 року нарахування процентів здійснювалося за промо-ставкою 1,75 % на день, а за період з 01 лютого 2024 року по 12 листопада 2024 року за стандартною процентною ставкою 2,50 % на день. Вказані умови були погоджені сторонами при укладенні договору та не суперечили чинним на той час обмеженням, установленим Законом України «Про споживче кредитування».

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення регулювання фінансових послуг з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року розмір відсоткової ставки становить 1,5% в день а в подальшому 1 % в день, а тому заборгованість становить 20 280,0 грн.

Згідно Закону № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати: - протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX - 2,5% (до 22.04.2024 включно); - протягом наступних 120 днів - 1,5% (до 20.08.2024 включно); - починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-IX - 1% (з 21.08.2024).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відповідно укладення договору споживчого кредиту на інакших умовах кредитування є порушенням вимог Закону № 3498-IX починаючи з: - 24.01.2024 для надавачів фінансових послуг (окрім банків) та надавачів допоміжних послуг (з урахуванням пункту 4 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-IX); - 24.03.2024 для банків (з урахуванням абзацу третього пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-IX).

При визначенні строку погашення кредиту для розрахунку денної процентної ставки враховується фактичний строк, у який споживач повинен здійснити погашення кредиту.

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»:

«Денна процентна ставка (далі - ДПС) розраховується у процентах за формулою, що наведена у частині четвертій статті 8 Закону, а саме:

ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де

ДПС - денна процентна ставка;

ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК - загальний розмір кредиту;

t - строк кредитування у днях».

Отже, для цілей обчислення ДПС, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»:

«Обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

П. 3 ч. 1 цієї статті вказує, що загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит.

Також п. 4 ч. 1 цієї статті визначає загальні витрати за споживчим кредитом як витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Таким чином законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку ДПС саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період.

Отже фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом , які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту.

Відтак доречніше зазначати подібні обмеження саме у вигляді конкретної грошової суми яку позичальник має сплачувати кредитодавцю, а не використовуючи проценти.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір № 1333-9341 укладено 18 січня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким, зокрема, внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимальної денної процентної ставки.

Вказаний Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК / ЗРК) / t ? 100 %,

де ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де

ДПС - денна процентна ставка;

ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК - загальний розмір кредиту;

t - строк кредитування у днях»..

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Разом з тим пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» встановлено тимчасовий порядок застосування вказаного обмеження, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів 2,5 %;

протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Отже, з урахуванням того, що Закон № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки становив:

з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року включно не більше 2,5 %;

з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року включно не більше 1,5 %;

з 20 серпня 2024 року не більше 1 % відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі, не врахував, що після завершення перших 120 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX кредитодавець не мав правових підстав здійснювати нарахування процентів за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом, оскільки з 22 квітня 2024 року така ставка мала бути обмежена 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року 1 %.

Водночас доводи апеляційної скарги про те, що ставка 1 % мала застосовуватися до всього періоду користування кредитом, є помилковими, оскільки апелянтом не враховано перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», якими передбачалося поетапне зменшення максимальної денної процентної ставки.

Оскільки кредитний договір укладено 18 січня 2024 року, тобто у період дії тимчасового обмеження 2,5 %, застосування ставки 1,75 % за перші 14 днів та ставки 2,5 % у період до 21 квітня 2024 року не суперечило положенням закону.

Разом з тим подальше нарахування процентів за ставкою 2,5 % після 21 квітня 2024 року не відповідає вимогам статті 8 та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим розмір заборгованості підлягає перерахунку.

З урахуванням наведеного проценти за користування кредитом підлягають визначенню таким чином:

за період з 18 січня 2024 року по 31 січня 2024 року 14 днів за ставкою 1,75 % на суму кредиту 20 000,00 грн, що становить 4 900,00 грн;

за період з 01 лютого 2024 року по 15 лютого 2024 року 15 днів за ставкою 2,5 % на суму кредиту 20 000,00 грн, що становить 7 500,00 грн;

за період з 16 лютого 2024 року по 21 квітня 2024 року 66 днів за ставкою 2,5 % на залишок тіла кредиту 14 000,00 грн, що становить 23 100,00 грн;

за період з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року 120 днів за ставкою 1,5 % на залишок тіла кредиту 14 000,00 грн, що становить 25 200,00 грн;

за період з 20 серпня 2024 року по 12 листопада 2024 року 85 днів за ставкою 1 % на залишок тіла кредиту 14 000,00 грн, що становить 11 900,00 грн.

Отже, загальний розмір процентів за користування кредитом становить:

4 900,00 грн + 7 500,00 грн + 23 100,00 грн + 25 200,00 грн + 11 900,00 грн = 72 600,00 грн.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено платіж у розмірі 18 900,00 грн, з яких 12 900,00 грн було зараховано на погашення процентів, а 6 000,00 грн на погашення тіла кредиту.

Таким чином, залишок непогашених процентів становить: 72 600,00 грн - 12 900,00 грн = 59 700,00 грн. Залишок основного боргу становить 14 000,00 грн.

Отже, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 14 000,00 грн + 59 700,00 грн = 73 700,00 грн.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 81 100,00 грн до 73 700,00 грн.

В іншій частині доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо факту укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання нею обов`язку щодо їх повернення.

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги підлягає зміні також розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 73 700,00 грн із заявлених 81 100,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 201,37 грн.

Крім того, з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню частина судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги, у сумі 331,55 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Урахувавши правила частини десятої статті 141 ЦПК України, Київський апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судові витрати у сумі 1 869,82 грн.

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шарко Діаною Равілівною, задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості та судових витрат.

Зменшити розмір заборгованості, стягнутої із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» за кредитним договором № 1333-9341 від 18 січня 2024 року, з 81 100,00 грн до 73 700,00 грн.

Зменшити розмір судового збору, стягнутого із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з 2 422,40 грн до 1 869,32 грн.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна