Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №369/8355/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Київ

Справа № 369/8355/25

Провадження № 22-ц/824/8737/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» на рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ТОВ «Селфі Кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1659307 від 29.07.2024 у розмірі 99 750,00 грн, з яких 17 500,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 73 500,00 грн заборгованість по процентах, 8 750,00 грн штрафні санкції, а також судові витрати у розмірі 2422,40 гривень та 17 462,50 гривень витрат на правничу допомогу.

Позов було мотивовано тим, що 29.07.2024 між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1659307. Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав відповідачу, шляхом перерахування у безготівковій формі на номер платіжної карти НОМЕР_1 , який відповідач вказав під час укладення кредитного договору, кредитні кошти, а відповідач прийняв у власне користування грошові (кредитні) кошти та зобов`язався повернути в строки, визначені у кредитному договорі, сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов`язання, які передбачені кредитним договором.

Згідно з п.6.4. договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф.

У порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього перед позичальником виникла заборгованість у розмірі 99 750,00 грн.

Тому позивач змушений був звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року прийнято позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року позов ТОВ «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Селфі Кредит» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 1659307 від 29.07.2024 в розмірі 66675,00 грн (шістдесят шість тисяч шістсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Селфі Кредит» судовий збір у розмірі 1619,13 грн (одну тисячу шістсот дев`ятнадцять гривень 13 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Селфі Кредит» витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що при нарахування процентів за користування відповідачем кредитом слід ураховувати обмеження максимального розміру денної процентної ставки до 1% відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених до стягнення суми за нарахованими процентами у розмірі 73500,00 грн, враховуючи зміни, внесені до Закону України «Про споживче кредитування», а саме: застосувавши до договору процентну ставку у розмірі 1% від суми кредиту за кожен день користування кредитом протягом 281 день з 29.07.2024 по 05.05.2025, суд здійснив відповідні перерахунки процентів за формулою: 17500 х 1% х 281 = 49175,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ТОВ «Селфі Кредит» адвокат Жевага К.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов в частині відмовлених позовних вимого скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким позов задовольнити посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач погодився з усіма умовами договору а тому відсотки були стягнуті правомірно, та застосування судом першої інстанції ставки у розмірі 1% є необґрунтованим.

Вказує, що Законом України «Про споживче кредитування» передбачена можливість нарахування штрафних санкції у вигляді пені та штрафу, та оскільки вказаний норма Закону України була прийнята раніше ніж Перехідними положеннями ЦПК України було зупинена можливість нарахування штрафних санкцій, позивач вважає, що застосуванню підлягає закон який було ухвалено останнім, а тому нарахування штрафів за невиконання договору є законними та обґрунтованими.

05 березня 2026 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 369/8355/25 з Сквирського районного суду Київської області.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Селфі Кредит» на рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року у справі за позовом ТОВ «Селфі Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та витребувано матеріали справи № 369/8355/25 з Сквирського районного суду Київської області..

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2026 року справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до Київського апеляційного суду не надходив.

Згідно з частиною тринадцятою ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено у, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Встановлено, що 29.07.2024, шляхом обміну електронними повідомленнями, між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір № 1659307 про надання споживчого кредиту (а.с.12-14).

Вказаний договір був підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором В981 29.07.2024.

Відповідно до п. 7.3. договору він вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку, вказаного в п. 1.3. договору (включно), а у випадку, якщо після закінчення вказаного строку за договором будуть наявні невиконані грошові зобов`язання договір продовжує діяти до повного виконання споживачем зобов`язань за ним.

Згідно з умовами договору:п.1.1.Товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України - гривні, а споживач зобов`язувався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором; п.1.2. сума кредиту (загальний розмір) складає 17500,00; п.1.3. Строк кредиту 360 днів; п.1.5.1 Стандартна процентна ставка становить 1,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту.

Пунктом 6.4. договору сторони узгодили, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф у розмірі 2625,00 грн на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 192,50 грн починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

ТОВ «Селфі кредит» надало позичальнику кредит в сумі 17500,00 грн шляхом перерахування коштів на картку позичальника № НОМЕР_1 , вказану ним при оформленні кредиту (п. 2.1. договору), що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» № 20250410-41 від 10.04.2025 (а.с. 16).

Таким чином, між сторонами виникли кредитні правовідносини, відповідно їх правове регулювання відбувається нормами Глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29 липня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір № 1659307 про надання споживчого кредиту.

Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором.

За умовами договору ТОВ «Селфі Кредит» надало відповідачу кредит у розмірі 17 500,00 грн, строком на 360 днів. Стандартна процентна ставка за договором визначена у розмірі 1,5 % на день.

Факт перерахування кредитних коштів відповідачу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема даними щодо перерахування коштів на платіжну картку, зазначену відповідачем під час укладення договору.

Таким чином, між сторонами виникли кредитні правовідносини, які регулюються нормами ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа, кредитодавець, зобов`язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Таким чином, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 628. ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 6. ЦК України:

1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Таким чином, змістом статей 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, однак такі умови не можуть суперечити імперативним приписам актів цивільного законодавства, а тому свобода договору не є абсолютною.

Отже, погодження сторонами певного розміру процентної ставки не виключає обов`язку суду перевірити, чи відповідає така умова договору імперативним обмеженням, установленим законом, зокрема спеціальним законом у сфері споживчого кредитування.

Відповідно до пункту 1,2 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Частиною четвертою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено формулу розрахунку денної процентної ставки, а частиною п`ятою цієї статті передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Разом з тим пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» було передбачено перехідний механізм поетапного зменшення максимальної денної процентної ставки, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %, протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Закон України № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року. Отже, період, протягом якого максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1,5 %, тривав до 20 серпня 2024 року включно, а починаючи з 21 серпня 2024 року підлягало застосуванню загальне обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 1 %.

Кредитний договір між сторонами укладено 29 липня 2024 року, тобто у період, коли законом було тимчасово дозволено застосування максимальної денної процентної ставки у розмірі 1,5 %. Тому доводи апеляційної скарги про те, що на дату укладення договору ставка 1,5 % не перевищувала граничного розміру, є обґрунтованими.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що ставка 1,5 % підлягає застосуванню за весь період кредитування, у тому числі після 20 серпня 2024 року.

Закон України «Про споживче кредитування» містить імперативне обмеження максимальної денної процентної ставки. Перехідний механізм, передбачений пунктом 17 розділу IV цього Закону, не встановлював безстрокового права кредитодавця нараховувати проценти за ставкою 1,5 % за договорами, укладеними у період дії такого тимчасового обмеження, а лише визначав допустимий максимальний розмір денної процентної ставки на відповідний перехідний період.

Тому, оскільки з 21 серпня 2024 року законом установлено граничне обмеження денної процентної ставки у розмірі 1 %, нарахування процентів після цієї дати за ставкою 1,5 % суперечить імперативному припису частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив із необхідності застосування законодавчого обмеження денної процентної ставки, однак помилково застосував ставку 1 % за весь період користування кредитом, не врахувавши, що з 29 липня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно діяло перехідне обмеження у розмірі 1,5 %.

Отже, проценти за користування кредитом підлягають перерахунку з урахуванням двох періодів.

За період з 29 липня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно, тобто за 23 дні, проценти підлягають нарахуванню за ставкою 1,5 % на день 17 500,00 грн ? 1,5 % ? 23 дні = 6 037,50 грн.

За період з 21 серпня 2024 року по 05 травня 2025 року включно, тобто за 258 днів, проценти підлягають нарахуванню за ставкою 1 % на день 17 500,00 грн ? 1 % ? 258 днів = 45 150,00 грн.

Загальний розмір процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 037,50 грн + 45 150,00 грн = 51 187,50 грн.

З урахуванням тіла кредиту у розмірі 17 500,00 грн загальна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 17 500,00 грн + 51 187,50 грн = 68 687,50 грн.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості підлягає зміні шляхом збільшення суми стягнення з 66 675,00 грн до 68 687,50 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач погодився з усіма умовами кредитного договору, зокрема зі ставкою 1,5 % на день, не спростовують зазначеного висновку.

Колегія суддів зазначає, що укладення договору та погодження його умов підтверджує виникнення між сторонами договірних зобов`язань, однак не позбавляє суд обов`язку застосувати імперативні приписи закону. Умови договору, які суперечать обов`язковим вимогам закону або призводять до нарахування платежів понад законодавчо встановлені межі, не можуть бути покладені в основу судового рішення у відповідній частині.

Посилання апелянта на статті 525, 526, 629 ЦК України також не є підставою для стягнення процентів у повному заявленому розмірі, оскільки обов`язковість договору для сторін означає обов`язковість лише тих його умов, які відповідають закону.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу свободи договору є частково необґрунтованими, оскільки свобода договору реалізується у межах, установлених законом, а у спірних правовідносинах такі межі визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Разом з тим колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував перехідний період, передбачений пунктом 17 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», що й зумовлює зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру процентів.

Доводи апелянта про те, що денна процентна ставка є показником, який визначається на дату укладення договору та надалі не змінюється, колегія суддів оцінює критично.

Зазначений довід не враховує того, що у цій справі йдеться не про зміну погодженої сторонами процентної ставки в односторонньому порядку, а про застосування судом імперативного законодавчого обмеження максимальної денної процентної ставки. Суд не змінює умови кредитного договору за власним розсудом, а перевіряє заявлений кредитодавцем розрахунок на відповідність закону.

Посилання апелянта на роз`яснення Національного банку України також не може бути самостійною підставою для стягнення процентів понад граничний розмір, установлений законом. Такі роз`яснення не мають вищої юридичної сили порівняно із Законом України «Про споживче кредитування» та не можуть змінювати зміст імперативної норми закону.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення принципу незворотності дії закону в часі. Закон України № 3498-IX набрав чинності до укладення сторонами кредитного договору, а тому кредитодавець на момент укладення договору був обізнаний або повинен був бути обізнаним про поетапне зменшення максимальної денної процентної ставки та про те, що після завершення перехідного періоду максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %.

Отже, застосування до спірних правовідносин обмеження у розмірі 1 % з 21 серпня 2024 року не є наданням закону зворотної дії в часі, а є застосуванням чинного на відповідний період правового регулювання.

Доводи апеляційної скарги про порушення принципу правової визначеності також не заслуговують на увагу, оскільки саме пункт 17 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» чітко встановлював перехідний період, його тривалість і відповідні граничні розміри денної процентної ставки.

Посилання апелянта на окремі постанови Кропивницького апеляційного суду та Житомирського апеляційного суду не є підставою для іншого вирішення спору, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд при виборі і застосуванні норми права враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Постанови інших апеляційних судів не є обов`язковими для суду апеляційної інстанції у цій справі та оцінюються лише як приклади правозастосування, які не мають преюдиційного чи обов`язкового значення.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення штрафних санкцій колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 6.4 кредитного договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом споживач зобов`язаний сплатити Товариству штраф у визначеному договором розмірі.

Позивач заявив до стягнення штрафні санкції у розмірі 8 750,00 грн.

Водночас відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки, штрафу, пені за таке прострочення.

Зазначена норма є чинною, має імперативний характер та прямо поширюється на правовідносини, у яких позичальнику було надано кредит іншим кредитодавцем. ТОВ «Селфі Кредит» є кредитодавцем у розумінні цієї норми, а заявлені до стягнення штрафні санкції є штрафом за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 8 750,00 грн.

Доводи апелянта про те, що Закон України «Про споживче кредитування» допускає можливість передбачення у договорі штрафу або пені, не спростовують висновку суду першої інстанції.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні умови та допустимі межі відповідальності споживача у разі її застосування, однак ці положення не скасовують та не виключають дії пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який на період дії воєнного стану встановлює спеціальне тимчасове звільнення позичальників від сплати неустойки, штрафу, пені за прострочення виконання кредитних зобов`язань.

Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про те, що у спірних правовідносинах має місце колізія, яка повинна вирішуватися на користь Закону України «Про споживче кредитування» як спеціального та пізнішого закону.

Положення Закону України «Про споживче кредитування», на які посилається апелянт, не містять прямої норми про скасування або незастосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів споживчого кредиту, укладених після 23 січня 2024 року. Сам по собі факт того, що для певної категорії договорів Закон України «Про споживче кредитування» не передбачає окремого звільнення від відповідальності, не означає, що до таких договорів не застосовується інша чинна імперативна норма ЦК України, яка прямо звільняє позичальника від сплати неустойки, штрафу та пені на період дії воєнного стану.

Тому доводи апелянта про необхідність застосування принципу lex posterior derogat priori або lex specialis derogat generali не змінюють висновку суду, оскільки наведені норми можуть застосовуватися одночасно: Закон України «Про споживче кредитування» регулює умови споживчого кредитування та межі відповідальності, а пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлює тимчасове звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у період воєнного стану.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України).

У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі) (див. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2020. - С. 45).

Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20).

Такими чином, апеляційний суд зазначає, що ЦК України має превалюючу функцію над іншими законами та нормами приватно-правових відносин зокрема законів та нормативних актів окрім Конституції України, а тому під час ухвалення судового рішення суд спершу керується нормами Конституції України, ЦК України та ЦПК України а потім Законами України та іншими підзаконними актами.

Крім того, штраф, заявлений позивачем до стягнення, нарахований саме у зв`язку з невиконанням відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором, тобто охоплюється сферою дії пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Посилання апелянта на те, що штраф не перевищує граничного розміру, передбаченого Законом України «Про споживче кредитування», не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки предметом оцінки є не лише розмір штрафу, а насамперед наявність права кредитодавця вимагати його сплати у період дії законодавчого звільнення позичальника від такої відповідальності.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не забезпечив повне та всебічне з`ясування обставин справи, частково заслуговують на увагу лише в частині визначення періодів нарахування процентів. Саме це порушення виправляється судом апеляційної інстанції шляхом зміни рішення суду першої інстанції та здійснення перерахунку процентів з урахуванням ставки 1,5 % за період з 29 липня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно та ставки 1 % з 21 серпня 2024 року по 05 травня 2025 року включно.

В іншій частині доводи про неповне з`ясування обставин справи є необґрунтованими, оскільки факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, розмір тіла кредиту та факт прострочення виконання зобов`язання судом першої інстанції встановлені правильно і сторонами фактично не спростовані.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір витрат на правничу допомогу, виходячи з критерію реальності, розумності та співмірності таких витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг, ціною позову та характером спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги не містять переконливих підстав для висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим або неспівмірним.

Разом з тим, у зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог, підлягає зміні розподіл судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки загальний розмір позовних вимог становив 99 750,00 грн, а задоволенню підлягають вимоги у розмірі 68 687,50 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1 668,06 грн.

Крім того, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволеної частини апеляційних вимог у розмірі 221,09 грн, разом 1 889,15 грн.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року підлягає зміні в частині розміру заборгованості та розміру судового збору, а в іншій оскаржуваній частині залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» -задовольнити частково.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості та судових витрат.

Збільшити розмір заборгованості, стягнутої із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» за кредитним договором за договором про надання споживчого кредиту № 1659307 від 29 липня 2024 року з 66 675,00 грн до 68 687,50 грн.

Збільшити розмір судового збору, стягнутого із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» з 1 619,13 грн до 1 889,15 грн.

В іншій частині рішення Сквирського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна