Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №759/27457/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 759/27457/25 Головуючий у суді першої інстанції - Петренко Н.О.

Номер провадження № 22-ц/824/10236//2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Голови правління Гаражного кооперативу «Ленінградець» Ляшук Володимира Володимировича про визнання права користування,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Голови правління Гаражного кооперативу «Ленінградець» Ляшук В.В. про визнання права користування, відповідно до якого просив суд визнати за ним право власності на користування гаражним боксом № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі «Ленінградець», що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мрії, 19 а.

Позовні вимоги мотивував тим, що 27 вересня 2003 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який 26 січня 2022 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва розірвано.

За період шлюбу придбано оспорюваний гаражний бокс.

Доказом придбання боксу за його кошти є розписка від 30 травня 2019 року, відповідно до якої він отримав у позику від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 800 дол. США для придбання гаражу в Гаражному кооперативі «Ленінградець», що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мрії, 19 а.

Після придбання вищевказаного гаражного боксу ОСОБА_2 01 червня 2019 року отримана ордер на право зайняття гаража (боксу) № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі «Ленінградець», що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Мрії, 19 а.

Позивач вказує, що хоча ордер на гараж оформлений на ім`я колишньої дружини, він фактично користувався ним, сплачував внески та вважає це майно спільною сумісною власністю.

Зазначає, що він постійно користувався гаражем та зберігав там свої особисті речі, проте 02 травня 2025 року ОСОБА_2 змінила замки та стала чинити йому перешкоди у користуванні вказаним гаражем.

11 червня 2025 року він звернувся до голови ГК «Ленінградець» із запитом про надання копій документів щодо набуття членства ОСОБА_2 та документів, пов`язаних із гаражним боксом № НОМЕР_1 , однак відповіді не отримав.

28 липня 2025 року він повторно звернувся до кооперативу із заявою про надання копії статуту, визнання його права користування гаражним боксом № НОМЕР_1 та прийняття до членів кооперативу або надання вмотивованої відмови.

Листом від 29 липня 2025 року ГК «Ленінградець» відмовив у задоволенні заяви, посилаючись на відсутність у позивача права на отримання вказаних документів із посилання на те, що він не є членом гаражного кооперативу.

На підставі викладеного позивач вказує, що не має доступу до гаражного боксу та не може ним користуватися, у зв`язку з чим просить вирішити даний спір у судовому порядку.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував істотних для правильного вирішення спору обставин, а саме: ким та за рахунок яких коштів було оплачено право користування гаражним боксом, чи набувалося воно під час шлюбу в інтересах сім`ї та чи існувала домовленість сторін щодо оформлення гаража на ім`я відповідачки.

Зазначені обставини мають вирішальне значення для визначення правового режиму спірного майна, оскільки відповідно до статей 60, 61 Сімейного кодексу України майно та майнові права, набуті подружжям під час шлюбу, є об`єктами права спільної сумісної власності незалежно від того, на кого вони оформлені.

Районний суд не надав жодної оцінки тим обставинам, що він користувався оскаржуваним гаражним боксом.

Вважає, що тривале користування майном є суттєвим елементом майнового права та прямо свідчить про існування у нього реального правового інтересу.

Крім того, не надавши належної оцінки відповіді гаражного кооперативу як доказу, що підтверджує наявність спору та обмеження його права на користування гаражним боксом, а також відмовивши у задоволенні клопотання про виклик свідків та витребуванні доказів, суд першої інстанції порушив вимоги статті 13, 43, 81, 89 ЦПК України.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково пов`язав його право на користування гаражним боксом виключно з його членством у кооперативі, хоча предметом спору є визнання права користування майновим правом, набутим під час шлюбу. Унаслідок цього суд неправильно визначив предмет спору та застосував норми матеріального права.

У червні 2026 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 двічі надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , які є тотожними між собою, а тому їх слід вважати одним відзивом поданим представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами виникнення у нього права користування спірним гаражним боксом, не підтвердив дотримання встановленого порядку звернення до кооперативу для набуття такого права, а його вимоги фактично спрямовані на оспорювання права відповідачки після припинення сімейних відносин.

Крім того, посилається на добровільний поділ майна між сторонами після розірвання шлюбу, пропуск позивачем трирічного строку позовної давності.

Вказує, що порушення прав позивача не встановлено, оскільки він не звертався до кооперативу у передбаченому статутом порядку щодо набуття членства чи права користування гаражним боксом.

Вважає, що доводи апеляційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, а позивач не надав належних доказів на підтвердження своїх вимог та не заявив своєчасно клопотань про їх витребування.

При апеляційному розгляді справи позивач у справі ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

При апеляційному розгляді справи відповідач ОСОБА_2 та Голова правління Гаражного кооперативу «Ленінградець» Ляшук В.В. заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та відповідачів у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року.

Гаражний бокс НОМЕР_1, розташований у Гаражному кооперативі по будівництву та експлуатації гаражів «Ленінградець» (м. Київ, вул. Туполєва, 19-а), перебуває у користуванні ОСОБА_2 як дійсного члена гаражного кооперативу «Ленінградець».

Згідно з матеріалами справи, а саме Ордером від 01 червня 2019 року, право на зайняття вказаного гаражного боксу надано виключно ОСОБА_2 .

Згідно з п. 1 Статуту ГК «Ленінградець», кооператив організовується для експлуатації гаражів, що знаходяться в особистій власності, проте до моменту викупу майно належить кооперативу як юридичній особі.

Відповідно до розділу «Члени кооперативу, їх права та обов`язки» Статуту, право користування гаражем виникає виключно у членів кооперативу, які прийняті до нього рішенням загальних зборів або правління.

Ордер НОМЕР_1 від 01 червня 2019 року виданий на ім`я ОСОБА_2 . Позивач не надав доказів свого членства у ГК, а Статут не передбачає автоматичного виникнення права користування у членів сім`ї чи колишнього подружжя без проходження процедури вступу до кооперативу.

Судом встановлено, що гаражний бокс № НОМЕР_1 у ГК «Ленінградець» перебуває у користуванні ОСОБА_2 як члена кооперативу, що підтверджується відповідними документами кооперативу. Позивач членом кооперативу не є, рішення про його прийняття до складу членів кооперативу відсутнє.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки право користування гаражем має персональний характер та виникає виключно у особи, прийнятої до членів кооперативу в установленому законом та статутом порядку. Сам по собі факт перебування сторін у шлюбі або сплати коштів за пай під час шлюбу не створює самостійного права користування об`єктом кооперативної власності не членом Гаражного кооперативу.

Суд вказав, що позивачем не доведено наявності у нього суб`єктивного права, яке підлягало б судовому захисту шляхом його визнання, а також не обґрунтовано належності обраного способу захисту.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ст. 60 СК України, за правилами якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом позивач ОСОБА_1 посилався на те, що з відповідачкою ОСОБА_2 вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2003 року , який було розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року. Під час перебування у шлюбі ними було придбано майно, а саме гаражний бокс № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Ленінградець». Посилаючись на вказані обставини позивач стверджував, що в нього виникло право користування гаражем як одного із подружжя, яке набула право власності на майно.

Перевіряючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі на відповідність ухваленого у справі рішення суду чинним нормам матеріального права та встановленим у справі обставинам справи, колегія суддів враховує наступне.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316 ЦК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України) .

Згідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно до положення ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз вище вказаним норм матеріального права свідчить, що право власності на об`єкт нерухомого майна, яким є гаражний бокс № НОМЕР_1 в Гаражному кооперативі «Ленінградець» могло виникнути у позивача та відповідачки у справі в разі укладення письмового нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу із попереднім власником або гаражним кооперативом, а бо в разі надання гаражним кооперативом довідки про повну сплату членом гаражного кооперативу пайового внеску з подальшим оформленням правовстановлюючого документу - свідоцтва на право власності уповноваженим органом.

Належних та допустимих доказів щодо вчинення вказаних дій ні позивачем у справі, ні відповідачами до суду подано не було, тому колегія суддів вважає, що доводи позивача про наявність у нього права користування вказаним гаражем як співвласником є безпідставними та недоведеними належними та допустимими доказами.

Посилання позивача на розписку написану ним же 30 травня 2019 року згідно до змісту якої він отримав у позику у ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1800 доларів США для придбання гаражу (боксу) в гаражному кооперативі «Ленінградець» м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19а не може бути підставою для задоволення позову, оскільки не підтверджує факт придбання гаражу, та не підтверджує факту дотримання зазначеного судом вище вказаного порядку набуття у власність об`єкту нерухомого майна.

Також суд враховує і ті обставини, що правовідносини щодо порядку користування майном в гаражно-будівельних кооперативах врегульовано Законом України «Про кооперацію» та Статутом відповідного гаражно-будівельного кооперативу.

Згідно ст. 15 Закону України «Про кооперацію», вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу, які стосовно питань своєї компетенції приймають рішення. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, крім іншого - визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про кооперацію» кооператив відповідно до свого статуту самостійно визначає основні напрями діяльності, здійснює її планування. Кооперативи самостійно розробляють програми і плани економічного та соціального розвитку, розглядають і затверджують їх на загальних зборах членів кооперативу. Кооперативи мають право провадити будь-яку господарську діяльність, передбачену статутом і не заборонену законом. Кошти, що надходять від провадження господарської діяльності, є джерелом формування майна кооперативу.

Правовим документом, що регулює діяльність гаражного кооперативу є Статут кооперативу, який повинен містити, зокрема відомості про умови і порядок вступу до кооперативу його членів та виходу чи виключення з нього членів кооперативу, також права і обов`язки членів кооперативу (стаття 8 ЗУ «Про кооперацію»).

Статтями 6, 7, 10, 12 Закону України «Про кооперацію» визначено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами. Членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Основним правом члена кооперативу є участь в господарській діяльності кооперативу, в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління.

Статтею 2 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що кооператив це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єднались на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до п.1 Статуту кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів «Ленінградець» ( вул. Туполєва, 19 а) кооператив по будівництву та експлуатації гаражів для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян організується після розпорядження районної державної адміністрації про дозвіл на будівництво гаража та вважається створеним з моменту реєстрації статуту у відповідній районній адміністрації.

Пунктом 11 Статуту передбачено, що кооператив здійснює будівництво гаражів підрядним або господарським способом по типовим або індивідуальним проектам, затвердженим у встановленому порядку, після одержання дозволу на будівництво.

Кооператив здійснює експлуатацію гаражів на підставі кооперативної власності на основу самоокупності ( п.13 Статуту).

Пунктом 19.1 Статуту передбачено, що член кооперативу має право користуватися виділеним йому боксом або місцем стоянки на протязі всього часу існування кооперативу.

+Пунктом 24 Статуту передбачено, що пай, який є спільною власністю подружжя, у випадку розірвання шлюбу залишається тому із подружжя, котрий є членом кооперативу, і по вимозі другого із подружжя сплачує їй (йому) відповідну грошову компенсацію

Звернувшись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними за отримані у позику кошти від ОСОБА_3 придбано гаражний бокс в гаражному кооперативі «Ленінградець».

Згідно пункту 22 Статуту кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів «Ленінградець» зазначено, що член кооперативу, виключений із кооперативу, позбавляється права користування гаражем. (а.с. 118)

Так, за матеріалами справи встановлено, що відповідно до поданої Голові правління кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів «Ленінградець» Ляшуку В.В., заяви від ОСОБА_5 , яка просить переоформити гаражний бокс № НОМЕР_1 на ОСОБА_2 та виключити її із членів кооперативу. (а.с. 114).

Із зазначеної заяви не вбачається, що ОСОБА_5 отримувала від особисто ОСОБА_2 чи від позивача у справі ОСОБА_1 , чи обох спільно грошові кошти як компенсацію вартості паю члена ГК «Ленінградець».

Згідно заяви ОСОБА_2 поданої Голові правління кооперативу по будівництву та експлуатації гаражів «Ленінградець» Ляшуку В.В. вбачається, що остання просить переоформити гаражний бокс № НОМЕР_1 на її ім`я та прийняти її в члени кооперативу.

Відповідно до корінця ордеру від 01 червня 2019 року, який виданий ОСОБА_2 на право заняття гаража (босу) № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі «Ленінградець» за адресою м. Київ, вул. Ак. Туполева, 19-А. Ордера видано на підставі рішення правління гаражного кооперативу «Ленінградець» протокол № 01-06/19 від 01 червня 2019 року. (а.с. 18).

Таким чином, аналізуючи надані докази, можна дійти висновку, що гаражний бокс № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Ленінградець» перебуває у користуванні ОСОБА_2 як члена кооперативу, що підтверджується відповідними документами кооперативу.

Посилання про те, що судом першої інстанції не було з`ясовано за рахунок яких коштів було придбано право користування гаражним боксом, чи набувалося воно під час шлюбу в інтересах сім`ї та чи існувала домовленість сторін щодо оформлення гаража на ім`я відповідачки, колегія суддів апеляційного суду не може визнати обґрунтованим.

Оскілки відповідно до положення п. 24 Статуту гаражного кооперативу «Ленінградець» вбачається, що пай, який є спільною власністю подружжя, у випадку розірвання шлюбу залишається тому із подружжя, котрий є членом кооперативу, і по вимозі другого з подружжя сплачує їй (йому) відповідну грошову компенсацію.

Як встановлено під час перегляду судом апеляційної інстанції справи членом кооперативу на підставі заяви та за рішенням правління гаражного кооперативу «Ленінградець» була прийнята відповідачка ОСОБА_2 .

Будь яких доказів про те, що після розірвання шлюбу по вимозі другого з подружжя була сплачена грошова компенсацію члену кооперативу матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої, другої ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права користування гаражним боксом № НОМЕР_1 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відсутні підстав для визнання права користування за позивачем гаражного боку в порядку поділу майна подружжя, оскільки належних та допустимих доказів придбання вказаного гаражного боксу із оформлення вказаних прав шляхом укладення відповідного правочину матеріали справи не містять .

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про тривале користування майном (гаражним боксом) як суттєвим елементом майнового права та пряме свідчення про існування у нього реального правового інтересу не може бути підставою для визнання за останнім права користування гаражним боксом, оскільки ОСОБА_1 не є членом гаражного кооперативу, а тому відповідно до Статуту ГК «Ленінградець» він не набуває такого права за давністю користування.

Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу, що наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його позовним вимогам, зазначені доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 липня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А. Яворський

Судді : Т.Ц. Кашперська

В.О .Фінагеєв