Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №759/819/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/10207/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 759/819/26

16 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуревич Максима Геннадійович на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бабич Н.Д., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 24754,44 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4480,55 грн, три відсотки річних в сумі 1300,12 грн, заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 32786,43 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5934,34 грн, три відсотки річних в сумі 1721,96 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31.10.2021 послуги з централізованого опалення в сумі 4277,61 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1492,44 грн, три відсотки річних 381,24 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в сумі 118,74 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 678,46 грн, три відсотки річних 186.97 грн, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 39 758,93 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5867,57 грн, три відсотки річних 1740,94 грн, пеню в розмірі 2118,14 грн, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 33869,94 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 3983,39 грн, три відсотки річних 1176,41 грн, пеню в розмірі 1431,29 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1148,80 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 - виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01.11.2021 - виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою, проте внаслідок неналежної оплати за надані послуги у них утворилась заборгованість у вищезазначеному розмірі, яку позивач просить стягнути з останніх на свою користь.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. послуги з централізованого опалення у розмірі 9235,83 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1302,25 грн, три відсотки річних в сумі 300,61 грн, заборгованість за спожиті до 01.05.2018 р. послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 31190,91 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4397,92 грн, три відсотки річних в сумі 1015,20 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31.10.2021 послуги з централізованого опалення в сумі 4277,61 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1492,44 грн, три відсотки річних 381,24 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року до 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води в сумі 118,74 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 678,46 грн, три відсотки річних 186,97 грн, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 39758,93 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5867,57 грн, три відсотки річних 1740,94 грн, пеню в розмірі 2118,14 грн, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 33869,94 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 3983,39 грн, три відсотки річних 1176,41 грн, пеню в розмірі 1431,29 грн, заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1148,80 грн.

В задоволені решти вимог відмовлено.

Стягнуто з кожного з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судові витрати - сплачений судовий збір в розмірі по 1514,00 грн.

Стягнуто з кожного з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» витрати пов`язані з витребуванням доказів по 133,65 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 06 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гуревич М. Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні всіх обставив справи, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, наведені судом розрахунки сум, що знаходяться в межах позовної давності не ґрунтуються на матеріалах справи, а що стосується визначених судом сум інфляційної складової та 3 % річних за період до 1.05.2018р., то суд у своєму рішенні взагалі не зазначив, з яких розрахунків він виходив, визначаючи відповідні суми.

при ухваленні рішення суд послався на те, що відповідачі не доказали того факту, що їм були надані відповідні послуги. Тобто фактично суд переклав на відповідачів прямий обов`язок позивача щодо доказування факту постачання відповідачам послуг, вважаючи, що за відсутності спростування цього відповідачами, факт постачання їм послуг є автоматично доведеним.

Однак, суд не зазначив, якими доказами підтверджується факт надання позивачем послуг з огляду на наведені відповідачкою заперечення.

Надані позивачем розрахунки, а також довідка про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ (які ніким не підписані) - це складені в односторонньому порядку позивачем документи, які не є фінансовими чи бухгалтерськими документами, які б засвідчували би стан наявності чи відсутності дебіторської/ кредиторської заборгованості за зобов`язанням відповідачів та кількість поставленої/ спожитої води, а тому зазначені документи не є достатніми доказами наявності невиконаних зобов`язань відповідачів перед позивачем.

Отже, вимоги щодо стягнення заборгованості за постачання гарячої води (централізованого гарячого водопостачання, централізованого постачання гарячої води) не доведені належними та достатніми доказами, тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, вважає, що не підлягають також задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, нарахованих на суму заборгованості за послуги з постачання гарячої води (централізованого гарячого водопостачання, централізованого постачання гарячої води).

Позивач безпідставно стверджує, що на підставі Договору з ПАТ «Київенерго» йому належить право вимоги, зокрема, до відповідачки ОСОБА_1 , оскільки вказаним Договором права позивача обмежені лише правом вимоги до ОСОБА_4 . Тож, заявлення позивачем вимог до ОСОБА_1 замість ПАТ «Київенерго» не ґрунтується на вимогах закону та Договору, адже матеріали справи не містять доказів передання (відступлення) позивачеві права вимоги до ОСОБА_1 , що свідчить про безпідставність вимог позивача до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за період до 1.05.2018р., а отже, й нарахувань на відповідну суму інфляційних втрат, 3% річних. Вказаним доводам суд першої інстанції також жодної правової оцінки не надав.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У свою чергу, статтею 19 ЦПК України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, якими, крім іншого, є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з позовної заяви, спір між сторонами виник з приводу наявності підстав для сплати відповідачами заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

На підставі договору № 602-18 від 11 жовтня 2018 року про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Київенерго» передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01 серпня 2018 року до дати укладання цього договору - КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до абзацу 10 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (що діяв на час виникнення спірних правовідносин) комунальні послуги- результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведення, газопостачання, опалення, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водопостачання та водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Відповідно до пункту 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно до договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач) (частини перша, друга статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (частина перша статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк (частина третя статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проєкт договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання. Може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до норм ЦК України встановлено, що, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним.

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивача.

Відповідачі від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).

Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц) зазначено, що у залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (частина перша статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідачі зареєстровані у спірній квартирі, крім них ще зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та неповнолітні ОСОБА_8 , 2014 р.н., та ОСОБА_9 , 2012 р.н.

Як вбачається з відповіді КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентиризації» квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за: ОСОБА_4 (1/4 частини), ОСОБА_5 (1/4 частини.), ОСОБА_2 (1/4 частини.) та ОСОБА_2 (1/4 частини) на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого 22.06.2000 (а.с. 39-42).

Тобто, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_10 є співвласниками спірної квартири та в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - споживачами комунальних послуг, які надаються позивачем, а тому останні не звільняються від їх оплати у повному обсязі.

Судом встановлено, що відповідачі своєчасно не сплачують за спожиті послуги з центрального опалення та/або постачання гарячої води, в результаті чого у них утворилась заборгованість в загальному розмірі 169208,71 грн. Відповідачі протилежного не довели та факт наявності у них заборгованості за спожиті послуги не спростували.

Споживаючі комунальні послуги відповідачі не надсилали позивачу жодних скарг чи претензій (передбачених пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня №630 та статтями 27, 28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») щодо наявності послуг, якості чи кількості їх надання. Це свідчить про те, що позивач надавав відповідачам житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі.

Аналогічні висновки були зроблені у постановах Верховного Суду у справах від 29 листопада 2019 року № 645/5401/17 та від 31 жовтня 2019 року № 465/5138/15-ц.

Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно положень статей 525, 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір у даній справі, судом зазначено, що позивач довів укладення договору і наявність договірних зобов`язань відповідачів по оплаті наданих позивачем комунальних послуг відповідно до умов договору та за встановленими тарифами. Відповідачі послуги отримали і не оплатили їх у повному розмірі, мають заборгованість в оплаті. Відповідачі не довели наявності підстав для звільнення їх від обов`язку сплатити за надані їм комунальні послуги, чи для зменшення їх вартості, чи факту ненадання таких послуг.

Таким чином, враховуючи порушення відповідачами виконання зобов`язань по сплаті житлово-комунальних послуг, суд визнав правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідачів на його користь заборгованості за спожиті послуги.

На спірні правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення виконання зобов`язання.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідачів 3% річних, пені та інфляційних втрат від суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки такі нараховані правильно з урахуванням вимог постанови КМУ від 05.03.2022 № 206.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується зі встановленим судом фактом порушення прав позивача, наявністю заборгованості та її розміром в межах позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Отже, зважаючи на наведене підстави для скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року наведені в апеляційній скарзі відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для компенсації відповідачам понесених ними судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуревич Максима Геннадійович залишено без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: