Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №752/19203/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/19203/25 Головуючий у І інстанції Кордюкова Ж.І.

Провадження №22-ц/824/5326/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з 01 травня 2015 року надає послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в буд. АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Відповідач є споживачем послуг, а тому зобов`язаний забезпечити їх своєчасну оплату.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за період з 01 червня 2021 року по 01 березня 2025 року утворилася заборгованість, яка складається з основного боргу в сумі 12262,06 грн, інфляційних втрат в розмірі 1364,42 грн та 3% річних в сумі 405,42 грн, що загалом становить 14031,90 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 12262,06 грн та судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за надані комунальні послуги за період з 17 листопада 2021 року по 01 березня 2025 року у розмірі 10508 ,69 грн, 3% річних від простроченої суми за період з 17 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року та за період з 30 грудня 2023 року по 01 березня 2025 року у розмірі 400,94 грн, інфляційну складову за період з 17 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року та за період з 30 грудня 2023 року по 01 березня 2025 року у розмірі 1352,57 грн та судовий збір у розмірі 2646,17 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, суд першої інстанції не перевірив належним чином правосуб`єктність позивача, оскільки до матеріалів справи не було надано документів, які підтверджують правоздатність та дієздатність юридичної особи. Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції не перевірив повноваження КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» щодо надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

ОСОБА_1 також вказує, що надана позивачем довідка про розмір заборгованості не є первинним бухгалтерським документом та сама по собі не може підтверджувати наявність і розмір заборгованості.

ОСОБА_1 вважає, що належними та допустимими доказами наявності або відсутності заборгованості, а також її розміру можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, оскільки допущене порушення норм процесуального права є істотним та призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що справа була розглянута неповноважним складом суду, що є істотним порушенням норм процесуального права та відповідно до положень ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що чинне законодавство не позбавляє учасників справи права перевіряти дотримання вимог щодо належного складу суду у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у його повноважності. У зв`язку з цим він ставить під сумнів законність ухвалення рішення саме суддею Голосіївського районного суду міста Києва Кордюковою Ж.І.

На обґрунтування зазначених доводів апелянт посилається на принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України, а також на правові позиції Конституційного Суду України щодо необхідності забезпечення ефективного судового контролю за здійсненням державної влади та захисту особи від свавільних рішень органів державної влади.

21 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представником КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» - Латанюк Н.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якій остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що відповідно до статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» підприємство створене з метою виконання робіт та надання послуг по утриманню та обслуговуванню житлових та нежитлових будинків, прибудинкових територій територіальної громади міста Києва й інших форм власності.

Основними напрямками діяльності підприємства є утримання та експлуатація житлового і нежитлового фонду, технічне обслуговування будівель, споруд, окремих будівельних конструкцій та інженерного обладнання будинків, санітарне обслуговування приміщень будинків та прибудинкових територій, забезпечення необхідного рівня та якості надання послуг населенню, плати за комунальні послуги, плати за обслуговування внутрішньо будинкових мереж, частини у спільних витратах по утриманню будинку з власників нежитлових приміщень та інших платежів тощо.

Статут підприємства визначає правовий статус та правила його діяльності, включаючи порядок управління, повноваження засновників та органів, розподіл прибутку та збитків, а також умови реорганізації чи ліквідації. Він є основним установчим документом, який регулює внутрішні відносини в компанії, її взаємодію з іншими суб`єктами та права й обов`язки учасників.

Також на підтвердження правоздатності позивача до матеріалів справи долучено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відзиві представник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» - Латанюк Н.В. вказує на те, що відповідач фактично користувався послугами з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, заяв про відмову від отримання таких послуг не подавав, доказів їх ненадання або надання неналежної якості суду не надав.

При цьому виконавцем послуг щомісячно формувалися та надсилалися споживачу платіжні документи (квитанції), у яких зазначалися період нарахування, вид наданої послуги, сума до оплати.

Надсилання таких квитанцій забезпечувало відповідачу можливість своєчасно ознайомлюватися з розміром нарахувань та у разі незгоди звернутися із відповіднимизапереченнями або заявами про перерахунок.

Однак протягом усього спірного періоду відповідач не заявляв заперечень щодо розміру нарахованої плати, не оскаржував виставлені рахунки та не ініціював проведення перерахунку, що свідчить про його обізнаність із сумами нарахувань та прийняття умов надання послуг.

Поданий позивачем розрахунок заборгованості є письмовим доказом у розумінні ст. 76, 95 ЦПК України та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, зокрема фактом надання послуг, направленням платіжних документів, відсутністю заперечень з боку споживача та наявними у справі матеріалами обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргузалишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради від 19 грудня 2010 року № 41/10, 31 жовтня 2010 року було передано майно територіальної громади Голосіївського району міста Києва з балансу Голосіївської районної в м. Києві ради на баланс комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району».

З метою реалізації Закону України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009 - 2014 роки» та рішення Київської міської ради від 16 вересня 2010 року №12/4824 «Про затвердження Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства міста Києва на 2010-2014 роки», а також посилення ефективності управління майном та вдосконалення роботи комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва і здійснюють свою діяльність у сфері утримання та обслуговування житлового фонду, рішенням II сесії Київської міської ради VII скликання від 09 жовтня 2014 року №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговуванняжитлового фонду Голосіївського району м. Києва» та віднесено до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до Статуту позивача, підприємство створене з метою виконання робіт та надання послуг по утриманню та обслуговуванню житлових та нежитлових будинків, прибудинкових територій територіальної громади міста Києва й інших форм власності.

Основними напрямками діяльності підприємства є утримання та експлуатація житлового і нежитлового фонду, технічне обслуговування будівель, споруд, окремих будівельних конструкцій та інженерного обладнання будинків, санітарне обслуговування приміщень будинків та прибудинкових територій, забезпечення необхідного рівня та якості надання послуг населенню, плати за комунальні послуги, плати за обслуговування внутрішньо будинкових мереж, частини у спільних витратах по утриманню будинку з власників нежитлових приміщень та інших платежів тощо.

Позивач з 01 травня 2015 року та по теперішній час надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 з 17 листопада 2021 року є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майне та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.06.2025 №433083105.

Право власності виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2021 року № 5786 виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 01 березня 2025 року заборгованість за спожиті комунальні послуги складає 12262,06 грн, також нараховані 3% річних за період з червня 2021 року по лютий 2025 року в розмірі 405,42 грн та інфляційна складова за період з червня 2021 року по лютий 2025 року в розмірі 1364,42 грн.

За вказаний період відповідач надані послуги оплачував не в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 лише з 17 листопада 2021 рокує власником квартири АДРЕСА_2 , тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 17 листопада 2021 року по 01 березня 2025 року.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Правовідносини із споживання житлово - комунальних послуг регулюютьсяЗаконом України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується наКонституції Україниі складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цьогоЗаконута інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

П. 1 ч. 1ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги`передбачене право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

П. 5, 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Послуга з управління багатоквартирним будинком - це результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 по справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 15.03.2018 по справі № 401/710/15-ц зроблено висновок, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частини 1, 2 ст. 632 ЦК України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території враховує обов`язковий перелік робіт (послуг), який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а також періодичність виконання (надання) робіт (послуг) з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. Управитель у порядку та з періодичністю, визначеними договором, та/або на вимогу споживача зобов`язаний інформувати споживача про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території. На вимогу органу місцевого самоврядування надається інформація про кількісні та якісні показники наданих послуг з управління, їхню вартість, а також галузева звітність. У разі якщо прибудинкова територія багатоквартирного будинку не оформлена у власність або користування співвласників багатоквартирного будинку, прибирання та інші послуги з обслуговування території навколо такого багатоквартирного будинку можуть бути включені до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території (у тому числі при визначенні управителя на конкурсних засадах) виключно за згодою споживачів із визначенням на договірних засадах та погодженням з органом місцевого самоврядування меж та площі території, яку співвласники згодні утримувати. 4. Інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцями відповідних послуг в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. На вимогу органу місцевого самоврядування надається інформація про кількісні та якісні показники наданих комунальних послуг, їхню вартість, а також галузева звітність. 5. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну цін/тарифів на комунальні послуги виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення їх у дію, повідомляє про це споживачам з посиланням на рішення відповідних органів.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629, 712 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, між позивачем та відповідачем склалися договірні відносини, за якими відповідачу за адресою: АДРЕСА_3 , надавались житлово-комунальні послуги, які він споживав, та зобов`язаний оплачувати.

Позивач надавав у спірний період житлово-комунальні послуги по житловому будинку АДРЕСА_1 .

Свої зобов`язання відповідач, як споживач житлово-комунальних послуг, належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості.

Послуги обслуговуючою організацією надавалися відповідно до норм та стандартів, структури, періодичності та строків виконання встановлених законодавством, фактів перерви в наданні послуг, їх ненадання або надання не в повному обсязі не встановлено.

Відповідач споживав послуги з утримання будинку та прибудинкової території, про що отримував від позивача щомісяця рахунки (повідомлення) на оплату послуг, але не сплачував за фактично отримані послуги.

Відтак надання послуг позивачем за місцем проживання відповідача доведено належними та допустими доказами у справі, які неспростовані відповідачем.

Відповідачем не було надано доказів не надання послуг позивачем або надання ним послуг неналежної якості.

З огляду на викладене, у ОСОБА_1 , як споживача, який отримував вказані вище послуги і користувався ними, виник обов`язок їх оплатити.

Наведений судом першої інстанції розрахунок заборгованості з утримання будинку та прибудинкової території за період з 17 листопада 2021 року по 01 березня 2025 року в загальному розмірі 10508,69 грн, інфляційних втрат в розмірі 1364,42 грн та трьох відсотків річних в розмірі 405,42 грн є правильним.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, на спірні правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки, відповідач допустив прострочення щодо оплати наданих йому послуг, то останній повинен сплатити інфляційні втрати в розмірі 1352,57 грн та 3% річних в розмірі 400,94 грн, нараховані на суму заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, які розраховані позивачем у урахуванням постанови КМУ «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 №206 (зі змінами).

Жодних доводів на спростування розміру заборгованості, заявленного позивачем, відповідач не навів. Не звертався останній і з приводу неправомірного нарахування заборгованості у справі чи ненадання послуг в спірний період до позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив правосуб`єктність позивача та повноваження комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» щодо надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, апеляційний суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

За рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради від 19 жовтня 2010 року № 41/10 на баланс Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» був переданий будинок АДРЕСА_1 .

За рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270, перейменовано Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» в комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».

Позивач у якості пропозиції споживачам м. Києва укласти відповідний договір опублікувало в газеті «Хрещатик» № 9 (4695) від 14 липня 2015 року повідомлення про публічний договір (оферту) щодо надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також інформацію про те, що на підставі рішення Київради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 змінено виконавців зазначених послуг, а саме Голосіївський район м. Києва обслуговує КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва».

Відповідно до пункту 2.2 договору виконавець надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) розпорядженням органу самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Нарахування відповідачу плати за надані послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території здійснювалось позивачем відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 квітня 2015 року № 442 та від 06 червня 2017 року № 668«Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».

З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору.

У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про форму (зміну форми) управління багатоквартирним будинком договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцем таких послуг або управителем, визначеним згідно із цим Законом до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, втрачають чинність з дати, визначеної зборами співвласників (загальними зборами об`єднання співвласників) багатоквартирного будинку, або з дати початку виконання зобов`язань за договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладеним за правилами, визначеними цим Законом, але не раніше ніж через два місяці після направлення особою, уповноваженою на це зборами співвласників (загальними зборами об`єднання співвласників) багатоквартирного будинку, такому виконавцю, управителю письмового повідомлення про припинення договорів.

У такому разі виконавець або управитель не пізніше 30 днів з дати припинення договорів має здійснити остаточне нарахування плати за надані послуги відповідно до фактичних нарахувань та обсягів наданих відповідних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на час виникнення спірних правовідносин співвласники будинку не створили об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, тобто співвласники цього будинку не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що саме позивач, який є юридичною особою, створеною та зареєстрованою в установленому законом порядку, що підтверджується наявним в матеріалах справи Статутом, є надавачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в буд. АДРЕСА_1 .

Статут підприємства визначає правовий статус та правила його діяльності, включаючи порядок управління, повноваження засновників та органів, розподіл прибутку та збитків, а також умови реорганізації чи ліквідації. Він є основним установчим документом, який регулює внутрішні відносини в компанії, її взаємодію з іншими суб`єктами та права й обов`язки учасників.

Відповідно до пункту 2.2. Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», предметом його діяльності є: утримання житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплений за Підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності м. Києва, на договірних засадах у встановленому законом порядку; надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій та інших житлово-комунальних послуг, виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду, укладання договір на надання житлово-комунальних послуг, контроль за виконанням умов договорів у встановленому порядку.

При цьому будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у позивача цивільної правоздатності чи дієздатності або про припинення його діяльності, матеріали справи не містять, а відповідачем, в свою чергу, таких доказів не надано.

Крім того, на підтвердження правоздатності позивача до матеріалів справи долучено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, ОСОБА_1 не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки не є первинним бухгалтерським документом, апеляційний суд ставиться критично, оскільки відповідно до ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін.

Жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили, а належність, допустимість, достовірність кожного доказу та їх сукупності оцінюються судом відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Розрахунок заборгованості, поданий позивачем, був оцінений судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами, зокрема відомостями про право власності відповідача на квартиру, Статутом позивача, договорами, укладеними позивачем з підприємствами, що забезпечували надання відповідних послуг, а також з урахуванням відсутності доказів ненадання чи неналежного надання таких послуг.

При цьому сам по собі факт ненадання окремих первинних бухгалтерських документів не свідчить про недоведеність позовних вимог, якщо наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують існування спірних правовідносин, факт надання послуг та розмір заборгованості.

Відповідачем, в свою чергу не надано доказів оплати послуг, доказів їх неналежної якості, доказів припинення договорів, доказів неправильності здійснених нарахувань, контррозрахунків також не надано.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо незаконності розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними є, зокрема, справи, визначені законом як такі, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а також інші справи, які з урахуванням їх характеру, предмета спору, ціни позову та складності можуть бути визнані судом малозначними.

Згідно з ст. 274 ЦПК України малозначні справи підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Ч. 5 ст. 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, якщо від сторін не надійшли клопотання про інше або якщо суд не дійде висновку про необхідність проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.

П. 1 ч. 6 ст. 279 ЦПК України передбачено, що суд може відмовити у задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, якщо предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

З матеріалів справи вбачається, що предметом цього позову є стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. Ціна позову становить 14 031,90 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про подання відповідачем ОСОБА_1 до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За таких обставин суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. ст. 274 та 279 ЦПК України, правомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 14 серпня 2025 року провадження у справі було відкрито та призначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження, скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, який був прийнятий судом та врахований під час вирішення спору.

ОСОБА_1 не навів конкретних обставин, які свідчили б про неможливість реалізації ним процесуальних прав або про те, які саме докази чи пояснення він був позбавлений можливості подати внаслідок розгляду справи без виклику сторін.

Саме по собі незадоволення результатом розгляду справи не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про розгляд справи неповноважним складом суду.

З матеріалів справи вбачається, що її розгляд здійснено суддею Кордюковою Ж.І., визначеною для розгляду справи автоматизованою системою документообігу суду 11 серпня 2025 року в порядку, встановленому законом.

Апелянт не навів жодних обставин та не подав належних і допустимих доказів, які б свідчили про порушення порядку визначення судді для розгляду справи, відсутність у судді повноважень на здійснення правосуддя чи існування інших підстав, передбачених процесуальним законом, які могли б свідчити про розгляд справи неповноважним складом суду.

Посилання ОСОБА_1 на сумніви щодо неупередженості судді мають характер суб`єктивних припущень, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами і самі по собі не можуть бути підставою для висновку про порушення судом першої інстанції принципів незалежності та безсторонності суду.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про звернення відповідача із заявою про відвід судді Кордюкової Ж.І. у порядку, передбаченому ЦПК України. Незаявлення відводу за наявності процесуального механізму реалізації такого права також свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо розгляду справи неповноважним складом суду.

За таких обставин підстав для висновку про розгляд справи неповноважним складом суду або порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону апеляційний суд не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди ОСОБА_1 з ухваленим рішенням та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст. 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб