Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №760/32130/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/32130/24 Головуючий у І інстанції Букіна О.М.

Провадження №22-ц/824/6344/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києвавід 17 грудня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтований тим, що актом прийому-передачі об`єкта в управління від 15 червня 2016 року «УкрБуд Девелопмент» передало в управління позивачу ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 02» об`єкт за адресою АДРЕСА_1 .

Власником квартири АДРЕСА_2 у вищевказаному будинку є відповідач.

Між сторонами було укладено договори про надання послуг з управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території житлового будинку №3МС-430 та №1МС-430 від 29.09.2016 про надання з управління та утримання багатоквартирним будинком та прибудинкової території житлового будинку.

Отже, з моменту укладення договору відповідач отримує від позивача житлово-комунальні послуги, від наданих послуг не відмовляється та фактично споживає їх, періодично сплачуючи за них.

Позивачем надаються відповідачеві послуги з утримання будинку та прибудинкової території безперебійно, належної якості та в повному обсязі. Претензій з боку відповідача щодо неякісного надання житлово-комунальних послуг не надходило.

01 жовтня 2024 року позивач направив відповідачеві досудовувимогу-попередження щодо оплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в добровільному порядку, однак відповідач ніяких дій щодо погашення заборгованості не вчинив.

Заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2024 року становить 53 817,37 грн, окремо 9 556,64 грн - інфляційні витрати, та 3 220,05 грн - 3% річних, що разом становить - 66 594,06 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 02» заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг за період з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2024 року в розмірі 53817,37 грн, інфляційні втрати 9556,64 грн, 3 % річних 3229,05 грн, разом 66594,06 грн, покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» грошові кошти врозмірі 66 594,06 грн, що складається з: заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2024 року в розмірі 53 817,37 грн, інфляційних втрат у сумі 9 556,64, три проценти річних у сумі 3 220,05 грн, а також судовий збір у розмірі 3028,00

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з`ясування обставин, які мають важливе значення для її розгляду, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення, не надавши апелянту реалізувати своє право на захист, оскільки копія позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу не була вручена, що підтверджується поштовим відправленням, яке повернулося до суду після закінчення строку зберігання.

Вказує на те, що дана справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а єдиною процесуальною формою реалізації права на захист було подання письмового відзиву.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що 12 лютого 2025 року остання через підсистему «Електронний суд» подала заяву, в якій просила внести до відомостей про учасника справи його реєстраційний номер облікової картки платника податків, надати доступ до електронної справи № 760/32130/24, перевести матеріали справи в електронну форму, надати додатковий строк для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки відзиву.

Однак зазначена заява не була належним чином розглянута судом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 звертає увагу на те, що у зв`язку з тим, що вона була позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами справи, отримати доступ до доказів позивача в суді першої інстанції, остання не заявила клопотання про застосування строку позовної давності у даній справі на відповідно до вимог ст. 257 ЦПК України.

ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції фактично визнав доведеними обставини, на які посилався позивач, виключно через відсутність відзиву, не врахувавши, що неподання такого відзиву було обумовлене неможливістю апелянта своєчасно ознайомитися з матеріалами справи та реалізувати своє право на захист.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргузалишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту прийому-передачі об`єкта в управління від 15 червня 2016 року ТОВ «УкрБудДевелопмент» передало в управління ТОВ «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №405892221 від 29 листопада 2024 року відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 75,5 кв.м., дата державної реєстрації права власності - 11 січня 2017 року.

29 вересня 2016 року ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 02» та ОСОБА_1 уклали договір № 1МС-430 про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території житлового будинку по АДРЕСА_1 , предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку по АДРЕСА_1 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором. Розмір щомісячної плати за надані послуги встановлюється для кожного споживача окремо на підставі рахунку-фактури, залежно від кількісних та якісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинку (споруди) та прибудинкової території. Згідно п. 7.1 договору перелік та вартість послуг, які надаються виконавцем споживачу за цим договором, зазначені у додатку № 1 до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Також, 29 вересня 2016 року ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 02» та ОСОБА_1 уклали договір № 3МС-430 про надання послуг з управління будинком, об`єктами благоустрою та прибудинковою територією житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , за умовами якого управитель зобов`язується надавати замовнику послуги з управління будинком та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників (мешканців) окремих житлових і нежитлових приміщень у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості, а замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги. а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов`язані з управлінням об`єктом, яким є житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Згідно п. 2.11 договору, управитель зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг мешканцям в установленому законом порядку. Згідно п. 6.1 договору сторони погодилися, що замовник сплачує за надані управителем послуги щомісяця додатково 2 грн за кв.м. загальної площі квартири.

Позивачем складено довідку про нарахування та сплату послуг за утримання житла та комунальних послуг за адресою квартири АДРЕСА_4 , власником якої є ОСОБА_1 , за період з вересня 2018 року по серпень 2024 року, згідно якої за вказаний період позивачем нараховано оплату за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, охорону, ХВП та водовідведення, вивезення твердих побутових відходів, компенсації вартості електропостачання, у якій відображено нарахування заборгованості в загальному розмірі 53817,37 грн, станом на 01 вересня 2024 року заборгованість складає 53817,37 грн.

Також, позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних на суму заборгованості 30799,73 грн за період з 01 вересня 2018 року по 24 лютого 2022 року.

01 жовтня 2024 року ТОВ «Форвард Київ-Сервіс 02» надсилало власнику квартири АДРЕСА_3 , вимогу-попередження №18 про сплату боргу, станом на 01 вересня 2024 року заборгованість складає 50242,42 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, що ним надавались житлово-комунальні послуги відповідачу як власнику квартири, а відповідач не надав суду докази, що за спірний період (вересень 2018 року - серпень 2024 року) він сплачував за житлово-комунальні послуги позивачу або іншій особі, яка здійснювала управління будинком

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення заборгованості):- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;- утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

У ст. 13. Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території. санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загачьного користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання. укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

З огляду на наведені положення вищевказаних Законів вбачається, що для послуг з управління багатоквартирним будинком, що повинні надаватись сьогодні управителем співвласникам багатоквартирного будинку, характерним є те, що до їх складу фактично входять послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначені в законі, що втратив чинність.

Згідно з п. 3-1 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що діє на сьогоднішній день визначено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо згідно з такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Відповідно до ст. ст. 156, 162 ЖК України власник та члени його сім`ї зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Згідно зі ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і при будинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Правовідносини із споживання житлово - комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 власники квартир зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги.

Згідно з п.п. 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629, 712 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У дані справі, яка переглядається апеляційним судом на підставі наданих доказів встановлено, що позивач з червня 2016 року здійснює управління будинком за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку та уклав відповідні договори про надання послуг з управління будинком, об`єктами благоустрою та прибудинковою територією житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач не надав суду докази, що за спірний період (вересень 2018 року - серпень 2024 року) він сплачував за житлово-комунальні послуги позивачу або іншій особі, яка здійснювала управління будинком.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем доведено надання житлово-комунальних послуг відповідачу як власнику квартири. Фактично, на час звернення до суду з позовом, відповідач має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданим суду розрахунком.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду розрахунок заборгованості, згідно якого з період з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2024 року за відповідачем обліковується борг по оплаті житлово-комунальних послуг у сумі 66 594,06 грн.

Відповідач не надав суду іншого розрахунку, або доказів, які б підтвердили погашення боргу за надані позивачем послуги.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що до позивача з відповідними заявами про здійснення перерахунку наявної заборгованості, яка виникла з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2024 року відповідач не звертався.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, тому, на думку судової колегії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих сум інфляційних втрат у розмірі 9 556,64 грн та три відсотка річних у розмірі 3 220,05 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції належним чином не повідомив відповідача про розгляд даної справи, апеляційний зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно відомостей з інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи наданої відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської РДА ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_6 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 січня 2025 року, справу за позовом ТОВ «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг прийнято до провадження, відкрито спрощене позовне провадження, призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Вказану ухвалу разом з копією позовної заяви з додатками було направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_6 .

При цьому, конверт, який був направлений відповідачу на зазначену адресу повернувся на адресу Солом`янського районного суду міста Києва з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вжив заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, оскільки отримання судової повістки адресатом (відповідачем у даній справі) перебуває поза межами контролю Солом`янського районного суду м. Києва.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Крім того, сам по собі факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції не свідчить про порушення судом права на справедливий судовий розгляд.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав відповідачу доступ до електронної справи № 760/32130/24 апеляційний суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду через систему «Електронний суд» із заявою про внесення РНОКПП, надання доступу до електронної справи та переведення матеріалів у електронну форму.

Згідно п. 130 розділу 7 перехідних положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи затверджених рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21у разі надходження заяви учасника справи щодо ознайомлення з матеріалами справи чи окремими документами в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» суд, який отримав таку заяву, забезпечує сканування відповідних матеріалів справи чи окремих документів у паперовій формі, що перебувають у такому суді, та долучає їх до матеріалів електронної судової справи. У разі відсутності відповідного клопотання учасника справи суд забезпечує сканування матеріалів справи в паперовій формі та долучення їх до матеріалів електронної судової справи з урахуванням наявних у суді можливостей та в разі передання справи до суду іншої інстанції.

Суд першої інстанції, не виконавши вимоги п. 130 перехідних положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи затверджених рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, не забезпечив належного виконання поданої 12 лютого 2025 року заяви ОСОБА_1 .

Однак, сама подача такої заяви не свідчить про позбавлення відповідача можливості реалізувати процесуальні права.

ЦПК України не пов`язує можливість подання відзиву із попереднім переведенням матеріалів справи в електронну форму або внесенням РНОКПП до автоматизованої системи документообігу суду.

Апеляційний суд звертає увагу ОСОБА_1 на те, що вона, подавши 12 лютого 2025 року вказану вище заяву, до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 17 грудня 2025 року, понад дев`ять місяців не цікавилась станом її виконання, не вжила заходів щодо ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Враховуючи вищевикладане, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про продовження строку для подання відзиву, клопотанням про поновлення процесуального строку чи іншими процесуальними заявами, передбаченими ст. ст. 126, 127, 178 ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у резолютивній частині рішення зазначено «РНОКПП: невідомий» апеляційний суд критично оцінює, оскільки не зазначення РНОКПП не свідчить про порушення права на захист, оскільки така технічна інформація не впливає на правильність вирішення спору по суті, не змінює встановлених судом обставин та не позбавляє особу процесуальних прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування судом строку позовної давності у даній справі, не є підставою для скасування рішення.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом виключно за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення судом.

Разом із тим, коли сторона була позбавлена можливості подати таку заяву з причин, які від неї не залежали, відповідне клопотання може бути заявлене під час апеляційного перегляду.

Однак, у даній справі, що переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 фактично не заявляє про застосування позовної давності щодо конкретної частини вимог та не наводить власного розрахунку, який би дозволяв визначити суму заборгованості, до якої вона підлягає застосуванню.

Апеляційна скарга містить лише загальне посилання на те, що частина вимог виходить за межі трирічної позовної давності, без зазначення конкретних щомісячних платежів, строк виконання яких настав понад три роки до дня звернення до суду, та без визначення суми, яка, на думку апелянта, підлягає виключенню.

Вимоги про оплату житлово-комунальних послуг мають характер періодичних платежів, тому позовна давність застосовується окремо до кожного щомісячного зобов`язання, а не до всієї заявленої суми боргу.

За відсутності належного клопотання із визначенням конкретної частини вимог, до якої повинна застосовуватися позовна давність, підстав для зміни рішення суду першої інстанції немає.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, звернув увагу на те, що відповідні нарахування здійсненні до 24.02.2022, що свідчить про врахування позивачем норм постанови Кабінеті Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 №206 (зі змінами).

Таким чином, з наданих ТОВ «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» розрахунків вбачається, що заборгованість по трьом процентам річних та інфляційній складовій була нарахована до 24 лютого 2022 року, що не суперечить викладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 положенням.

Відповідно до положень ст.ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки обов`язок щодо сплати житлово-комунальних послуг виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Предметом позову ТОВ «ФОРВАРД КИЇВ-СЕРВІС 02» було визначено стягнення заборгованості за період з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2024 року, тобто в межах загальних строків позовної давності.

Посилання ОСОБА_1 на те, що рішення ухвалено виключно на підставі розрахунків позивача апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідач жодного доказу на спростування зазначених документів не подав.

Не надано доказів оплати послуг, доказів їх неналежної якості, доказів припинення договорів, доказів неправильності здійснених нарахувань, контррозрахунків також не надано.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди ОСОБА_1 з ухваленим рішенням та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст. 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києвавід 17 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб