Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №600/670/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/670/25-а

Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов О.В.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

07 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.

за участю:

секретаря судового засідання: Олексієнко О.В.,

представника позивача: Іванюк Б.О.,

представника позивача: Іванюка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування", Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне некомерційне підприємство «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» (далі – позивач або Підприємство) звернулося до суду з позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області (далі – відповідач або Управління), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024 «Про усунення порушень законодавства» в частині пунктів 1, 2, 5, 6, 7 та 9.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 позов задоволено частково.

Визнати протиправним та скасовано пункт 1 Вимоги від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024 в частині висновку про допущення Позивачем порушення абзацу другого пункту 3 та підпункту “б” пункту 4 Розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та як наслідок невірного визначення розміру посадового окладу керівника та ще 6 працівників Підприємства на загальну суму 2 218 139,95 грн та зайвої сплати єдиного соціального внеску на 487 990,79 грн.

Визнано протиправним та скасовано пункт 7 Вимоги від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024 в частині висновку про допущення Позивачем порушення п. 4.2, п. 6.2 Кошторисних норм “Настанова з визначення вартості будівництва”, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281 в частині завищення вартості виконаних робіт з капітального ремонту системи кисне постачання лікувального корпусу “Б” КНП “Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування” та зобов`язання Позивача забезпечити відповідно до статті 1212 ЦКУ відшкодування коштів в розмірі 126 733,00 грн., отриманих за договором №1 від 10.01.2022 ТОВ “Пересувай механізована колона №311”, за рахунок ФОП ОСОБА_1 та О.Савка.

Визнано протиправним та скасовано пункт 9 Вимоги від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024 в частині висновку про допущення Позивачем порушення вимог податкового законодавства внаслідок оплати постачальникам вартості матеріальних цінностей з ПДВ та вимоги про забезпечення повернення постачальниками товарів, нарахованих зобов`язань з оплати ПДВ, зокрема: ТОВ “МІК-АЛЬЯНС” - 6 653,3 грн., ТОВ “Текстиль-контакт” - 5904,00 грн, а також вимоги обрати інший спосіб реалізації права на відшкодування витрат.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено

Не погодившись із зазначеним рішенням, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно дослідив обставини справи та безпідставно не погодився з окремими висновками акта ревізії і законністю оскаржуваної вимоги.

Також апеляційну скаргу подало Комунальне некомерційне підприємство «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», яке просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про їх задоволення.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції помилково погодився із правомірністю окремих пунктів вимоги, неправильно застосував норми матеріального права, неповно дослідив наявні у справі докази та не врахував правову природу спірних правовідносин. На думку апелянта, висновки суду щодо правомірності пунктів 2, 5 та 6 вимоги не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені без належної оцінки доводів позивача.

Відзивами на апеляційні скарги сторони заперечили проти їх задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідній оскарженій частині.

В судовому засіданні представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача, підтримали доводи апеляційної скарги позивача та просили суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про їх задоволення.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Водночас представником відповідача було подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке задоволено ухвалою суду від 30.06.2026. Проте під час судових засідань, призначених на 30.06.2026 та 07.07.2026, представник відповідача не змогла підключитися до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції з причин, що не залежали від суду.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі Акту №04-33/16 від 01.11.2024 ревізії фінансово-господарської діяльності КНП «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» за період з 01.01.2020 по 31.07.2024, відповідачем виявлено ряд порушень та сформовано оскаржувану вимогу від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024.

Позивач підписав акт ревізії із застереженнями та подав заперечення. Після розгляду заперечень відповідач направив висновок про їх відхилення та сформував оскаржувану вимогу. Позивач оскаржує пункти 1, 2, 5, 6 (в частині додаткових угод №7-11), 7 та 9 вимоги.

Щодо пункту 1: ревізія встановила, що до розрахунку середньої заробітної плати медичних працівників за грудень 2021 року (яка мала стати базою для визначення посадового окладу керівника на 2022-2023 рр.) Підприємством включено: доплати за COVID-19 за листопад 2021 року, нараховані у грудні 2021 року (1 379 753,87 грн), та матеріальну допомогу на оздоровлення (89 542,00 грн). Виключивши ці суми, відповідач визначив середню заробітну плату в розмірі 16 062,41 грн (замість 22 084,00 грн за розрахунком Підприємства), унаслідок чого констатував завищення посадових окладів керівника та 6 підпорядкованих працівників на загальну суму 2 218 139,95 грн (з урахуванням ЄСВ – 2 706 130,74 грн).

Стосовно пункту 2: первісно Підприємство нарахувало доплату за COVID-19 за березень 2020 р. лише за 13.03-31.03.2020. Припис Держпраці від 18.06.2020 зобов`язав виплатити доплату за весь робочий час у березні 2020 року. Підприємство виконало припис. Відповідач кваліфікував додаткові нарахування (50 632,60 грн) як зайві, посилаючись на порушення п.1 Наказу МОЗ №768 та Наказу №145.

З приводу пункту 5: Підприємство отримало бюджетні кошти на оплату комунальних послуг та додатково — відшкодування від орендарів і у складі платних медичних послуг (загалом 332 786,09 грн). Ці кошти зараховано на власні рахунки без відновлення касових видатків на казначейських рахунках та без перерахування до бюджету.

Щодо пункту 6: за Договором №1 від 06.01.2023 укладено додаткову угоду №7 від 31.07.2023, якою ціну збільшено до 5,55086 грн/кВт·год. Підставою слугували скриншоти з сайту ДП «Оператор ринку» про ціни РДН ОЕС: грудень 2022 – 3 347,46 грн/МВт·год та липень 2023 – 3 669,87 грн/МВт·год (зростання 9,63%). Відповідач констатував, що фактичне підвищення ціни без тарифу становило 14,6%, а не 9,63%, та що скриншоти відображають ціни до дати укладення договору.

Стосовно пунктів 7 та 9: ревізією встановлено завищення вартості будівельних робіт на 126 733,00 грн (норми трудовитрат) та оплату ПДВ у складі товарів, операції з постачання яких звільнено від ПДВ, на суму 21 497,33 грн. Пункти вимоги містять розпорядження відшкодувати кошти в порядку ст.1212 ЦКУ або обрати інший спосіб.

Також, у матеріалах справи наявний Висновок експерта №24 від 24.04.2025, яким досліджено чотири питання та за всіма встановлено, що висновки акту ревізії документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, щодо:

- питання 1 (посадовий оклад) експерт виснував, що документально та нормативно не підтверджуються висновки акту ревізії в частині завданої матеріальної шкоди (витрат) на загальну суму 2706130,74 грн при визначенні посадового окладу керівника та працівників у яких посадовий оклад формується від керівника. Також, експерт підтвердив, що матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена Колективним договором, є складовою фонду оплати праці відповідно до п.2.3.3 Інструкції №5, а доплати за COVID-19 за листопад 2021 р., нараховані у грудні 2021 р., правомірно відображено у фонді грудня 2021 р. (п.1.6.2 Інструкції №5);

- питання 2 (доплата COVID-19) експерт виснував, що в обсязі наданих на дослідження документів, документально та нормативно не підтверджуються висновки Акту ревізії в частині завданої матеріальної шкоди (втрат) КНП «Кіцманська БЛІЛ» на загальну суму 61595,55 грн пр. встановлені додаткової доплати до заробітної плати. Виплата здійснена на виконання обов`язкового припису Держпраці.

- щодо питання 3 (комунальні послуги) експерт виснував, що в обсязі наданих на дослідження документів, документально та нормативино не підтверджуються висновки Акту ревізії року в частині недоотримання загальним фондом місцевого бюджету коштів на загальну суму 332786,09 грн та заниження в обліку поточної кредиторської заборгованості по розрахунках з постачальниками енергоносіїв на звітні дати. Також, КНП є одержувачем, а не розпорядником бюджетних коштів, тому Порядок №938 на нього не поширюється.

- щодо питання 4 (електрична енергія) експерт виснував, що в обсязі наданих на дослідження документів, документально та нормативно не підтверджуються висновки Акту ревізії в частині недоотримання КНП активів (електричної енергії) в загальній кількості 129848,11 кВт./год, чим завдане шкоди Кіцманському міському бюджету на загальну суму 292 464,13грн та Підприємству на 345 845,79грн, в наслідок укладання додаткової угоди №7 від 31.07.2023 року до Договору №1 від 06.01.2023 року, що призвело де завищення ціни в Додатках №№8-11, за період з 01.01.2023 по 31.01.2024. Зміна ціни за договором відповідає умовам договору та вимогам Особливостей №1178.

Предметом цього позову є встановлення правомірності пунктів 1, 2, 5, 6, 7 та 9 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області від 11.12.2024 №132404-14/2893-2024 «Про усунення порушень законодавства».

Суд першої інстанції визнав протиправними та скасував пункти 1, 7 та 9 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області щодо усунення виявлених порушень законодавства від 11 грудня 2024 року №132404-14/2893-2024, а також відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування пунктів 2, 5 та 6 зазначеної Вимоги.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані пункти 1, 7 та 9 Вимоги не відповідають вимогам законодавства, оскільки висновки органу державного фінансового контролю у цій частині не знайшли свого належного підтвердження, тоді як пункти 2, 5 та 6 Вимоги прийняті відповідачем у межах наданих повноважень, а встановлені ревізією порушення підтверджуються матеріалами справи та належними доказами.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Колегія суддів насамперед надає оцінку доводам апеляційної скарги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області, оскільки останнє оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та наполягає на правомірності усіх спірних пунктів Вимоги від 11 грудня 2024 року №132404-14/2893-2024.

Так, щодо пункту 1 Вимоги від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024, то позивач оскаржує його в частині висновку про допущення порушення абзацу другого пункту 3 та підпункту “б” пункту 4 Розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та як наслідок невірного визначення розміру посадового окладу керівника та ще 6 працівників Підприємства на загальну суму 2 218 139,95 грн та зайвої сплати єдиного соціального внеску на 487 990,79 грн.

Відповідно до статей 1,2, 20 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995, №108/95-ВР (далі – Закон №108) до структури оплати праці за контрактом входить: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).

Згідно статті 27 Закону №108 порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.

Аналізуючи положення статті 27 Закону №108, слід дійти до висновку, що її частина 1 містить правове регулювання щодо обчислення середньої заробітної плати працівника, а не підприємства. У той ж час, в частині 2 йде мова про статистичні дані про заробітну плату і середню тривалість робочого часу.

Дослідженням змісту Порядку №100, судом встановлено, що він регулює обчислення середньої заробітної плати конкретного працівника у переліку випадків, визначених пунктом 1 цього Порядку (відпустки, звільнення тощо). Водночас Порядок №100 не містить методики визначення середньої заробітної плати по підприємству в цілому як агрегованого показника для встановлення посадового окладу керівника.

Водночас на реалізацію положень частини 2 статті 27 Закону №108 наказом Держкомстату, затверджено Інструкцію №5, яка є спеціальним нормативним актом, що визначає методологію розрахунку показника середньої заробітної плати в розрізі підприємства, а її розділ 4 встановлює, що середня заробітна плата одного штатного працівника визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці на середньооблікову кількість працівників.

Така позиція суду, також підтверджується листом Міністерства економіки України від 11.12.2024 № 2704-25/89101-01 «Щодо розрахунку середньої заробітної плати», згідно якого розрахунок середньої заробітної плати рекомендовано здійснювати відповідно даних Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, шляхом ділення суми рядків 1.1 “сума нарахованої заробітної плати, 1.3 “сума оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів платників податків, 1.4 “сума допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України, на рядок 105 “Кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату.

Водночас суд звертає увагу, що згідно Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556), у рядку 1.1 Розділу I Розрахунку «Нарахування доходу та єдиного внеску за найманих працівників» зазначається: заробітна плата за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, структура якої визначається Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, Законом України «Про оплату праці» без обмеження максимальною величиною.

За таких обставин, аналізуючи наведене вище, слід прийти до висновку, що розмір середньої заробітної плати по підприємству в Україні визначається згідно Інструкції №5, а не Порядком №100, що свідчить про правомірність позиції позивач у цій частині.

Внаслідок викладеного, суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.3. Інструкції №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.99 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надано право зокрема, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на комунальній власності, право встановлювати такі виключні умови оплати праці:

пп.1-1) розмір посадового окладу керівника закладу охорони здоров`я забезпечує співвідношення між середньою заробітною платою медичних працівників та не може перевищувати розмір середньої заробітної плати медичних працівників підприємства більш як на 60 відсотків.

У зв`язку із наведеним, Додатковою угодою №5 від 24.01.2022 до Контракту від 03.05.2017, яка укладена між Кіцманською міською радою в особі міського голови Булеги С.Б. з одного боку та генеральним директором Підприємства ОСОБА_2 , було внесено зміни до розділу «Умови матеріального забезпечення керівника», а саме викладено пункт 15 в такій редакції:

«За виконання обов`язків, передбаченим цим контрактом, керівнику нараховується заробітна плата в межах фонду оплати праці виходячи з установлених:

- посадового окладу, що визначається з урахувань вимог підпункту 1-1 пункту 1 Постанови №859 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 №1334) за грудень 2021 року;

- щомісячну премію в розмірі 1,5 посадового окладу;

- премію за підсумками роботи за квартал в розмірі І посадового окладу;

- премію за підсумками роботи за рік в розмірі 2 посадових окладів;

- допомоги на оздоровлення під час щорічної відпустки в розмірі одного посадового окладу.

- надбавок, доплат, гарантій і компенсаційних виплат, передбачених законодавством».

Додаткова угода набуває чинності з 01.01.2022 та діє до закінчення терміну дії Контракту.»

У відповідності до розпорядження Виконавчого комітету Чернівецького району Чернівецької області Кіцманської міської ради від 15.09.2023 №387-к «Про продовження контракту з генеральним директором КПП «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ОСОБА_2 » строк дії контракту від 03.05.2017, розпорядженням в.о. Кіцманського міського голови №25-к від 24.01.2022 року та додатковою угодою №5 від 24.01.2022 року, був встановлений до 16.12.2023 року включно.

Отже, обчислення посадового окладу керівника підприємства за період січня 2022 року по грудень 2023 року здійснювалося на підставі обчисленої середньої заробітної плати медичних працівників КНП «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» за грудень 2021 року, у відповідності до положень Додаткової угоди №5 від 24.01.2022 до Контракту від 03.05.2017 та розпорядження Виконавчого комітету Чернівецького району Чернівецької області Кіцманської міської ради від 15.09.2023 №387-к «Про продовження контракту з генеральним директором КПП «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» ОСОБА_2 », що є правильним.

Фонд оплати праці за Інструкцією №5 включає: фонд основної заробітної плати, фонд додаткової заробітної плати та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Відповідно до п.2.3.3 Інструкції №5, матеріальна допомога систематичного характеру, надана всім або більшості працівників, відноситься до складу фонду оплати праці. Як підтверджено Колективним договором КНП «Кіцманська БЛІЛ» на 2021-2023 рр. та Положенням про надання матеріальної допомоги (Додаток №14 до Колективного договору), матеріальна допомога на оздоровлення є систематичною та передбаченою договором виплатою, а не одноразовою.

Висновок експерта також підтверджує, що така матеріальна допомога є складовою фонду оплати праці і правомірно включена до розрахунку.

Доплати за COVID-19 відповідно до п.2.2.1 Інструкції №5 є складовою фонду додаткової заробітної плати. Відповідно до п.1.6.2 Інструкції №5, якщо нарахування здійснюються за попередній період, вони відображаються у фонді того місяця, в якому нараховані. Відповідно до наказу позивача №283-а від 08.12.2021 доплати за COVID-19 за листопад 2021 р. нараховані та включені до фонду грудня 2021 р., що відповідає вимогам Інструкції №5 і підтверджено Висновком експерта.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що пункт 1 вимоги в частині висновку про допущення Позивачем порушення абзацу другого пункту 3 та підпункту “б” пункту 4 Розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100, та як наслідок невірного визначення розміру посадового окладу керівника та ще 6 працівників Підприємства на загальну суму 2 218 139,95 грн та зайвої сплати єдиного соціального внеску на 487 990,79 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, предметом оскарження є пункт 7 вимоги, яким зобов`язано Підприємство забезпечити повернення 130 052,00 грн «відповідно до ст.1212 ЦКУ, в тому числі шляхом відшкодування ТОВ «Пересувна механізована колона №311» 3 319,00 грн та ФОП ОСОБА_1 та О.Савка 126 733,00 грн, або обрати інший спосіб».

Суть порушень виявлених ревізією полягає в тому, що згідно договору №15 від 12.11.2021 між Позивачем та ФОП ОСОБА_1 , остання провела розробку ПКД "Капітальний ремонт системи киснепостачання лікувального корпусу Б КНП "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" вул. Незалежності, 1 в м. Кіцмань, Чернівецької області (коригування).

Відповідно до п.2.1 договору №15 від 12.11.2021 вартість проектно-кошторисної документації складає 30 547,00 гривень. Заборгованості перед ФОП ОСОБА_1 за виготовлення проектно-кошторисної документації немає.

Складена кошторисна частина проектної документації затверджена експертним звітом (позитивний) №37439 від 17.11.2021. Вказаний експертний звіт підписано відповідальним експертом Олександрою Савкою та затверджено заступником генерального директора ТОВ "ЕКСПЕРТИЗА МВК" Володимиром Сопітом.

За результатами проведеної публічної закупівлі UA-2021-12-02-003298-а із переможцем ТОВ «ПМК №311» укладено договір на виконання робіт №1 від 10.01.2022, згідно якого останнє зобов`язується виконати роботи на об`єкті "Капітальний ремонт системи киснепостачання лікувального корпусу Б КНП "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" на вул. Незалежності, 1 в м. Кіцмань Чернівецької області", а ціна цього договору дорівнює ціні пропозиції учасника-переможця закупівлі і становить 1 874 832,00 грн.

Згідно акту ревізії, по даному об`єкту надано 2 довідки про вартість виконаних робіт ф. КБ-3 та 2 акти приймання виконаних будівельних робіт ф. №КБ-2в за квітень та листопад 2022 року на загальну суму 1 874 832,00 грн. Перевіркою актів приймання виконаних будівельних робіт ф.№КБ-2в по об`єкту встановлено, що акти виконаних робіт оформлені згідно з вимогами Кошторисних норм України, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281. Заборгованості перед Підрядником - ТОВ «Пересувна механізована колона №311» за виконання робіт за договором на виконання робіт №1 від 10.01.2022 року - відсутня.

Аналізуючи наведене вище, слід прийти до висновку, що кошти за виконання робіт за вказаним договором одержав Підрядник - ТОВ «ПМК №311».

Однак, ревізією встановлено порушення в складеному ТОВ «ПМК №311» локальному кошторисі на будівельні роботи №2-1-1, до якого в розділі 2 "Система киснепостачання" під порядковим номером 23 включено роботу під назвою "Монтаж зволожувача" в кількості 28 комплектів за шифром ресурсу М34-54-1. Трудовитрати по позиції складають 42,24 люд.-год. за 1 комплект. Також, в акті ревізії вказано, що згідно ресурсних елементних кошторисних норм на монтаж устаткування установ охорони здоров`я і підприємств медичної промисловості (РЕКН) - шифр ресурсу М34-54-1 застосовується при виконанні робіт з монтажу апаратів для насичення води вуглекислим газом та передбачає норму трудовитрат 42,24 люд.-год. за 1 комплект.

У зв`язку із наведеним, Держаудитслужбою проведено перерахунок трудовитрат на загальний об`єм виконаних Підрядником робіт між нормами М34-54-1 та МІ 1-350-1, та встановлено їх завищення в кількості 1128,96 люд.-год., що призвело до формування висновку згідно якого, в результаті невірно застосованої норми трудовитрат, завищено вартість виконаних робіт з капітального ремонту системи киснепостачання лікувального корпусу Б КНП "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" на вул. Незалежності, 1 в м. Кіцмань Чернівецької області на суму 70 718,00 грн. у прямих витратах, що з урахуванням підсумку глав ІІ-ХІ складає 126 733,00 гривень.

Водночас, незважаючи на те, що вказані кошти отримані підрядником - ТОВ «Пересувна механізована колона № 311» у вимозі Держаудитслужби міститься вказівка забезпечити відшкодування завищеної вартості ремонтних робіт внаслідок розроблення кошторисної документації з помилкою в сумі 126 733,00 грн шляхом покладання такого обов`язку відшкодування на ФОП ОСОБА_1 та О.Савка. (лист відмова в задоволенні претензії ФОП ОСОБА_1 додається), які цих коштів не отримували.

Обґрунтована така вимога положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України, згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1).

Як встановлено судом вище, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 грошові кошти від позивача внаслідок виконання робіт по договору №1 від 10.01.2022, - не отримували та не могли отримати, оскільки такі кошти отримало ТОВ «ПМК №311». А отже, вони не можуть бути тими, хто відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України має такі кошти відшкодувати.

Також суд звертає увагу, що листом-відмовою ФОП ОСОБА_1 на претензію позивача підтверджено, що пропонований механізм є юридично нездійсненним.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пункт 7 вимоги, яким зобов`язано Підприємство забезпечити повернення відповідно до ст.1212 ЦКУ, в тому числі шляхом відшкодування ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 126 733,00 грн, або обрати інший спосіб, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо пункту 9 вимоги, слід зазначити наступне.

Позивач оскаржує пункт 9 вимоги в частині висновку про допущення Позивачем порушення вимог податкового законодавства внаслідок оплати постачальникам вартості матеріальних цінностей з ПДВ в сумі 21 497,33 грн та вимоги про забезпечення повернення постачальниками товарів, нарахованих зобов`язань з оплати ПДВ. зокрема: ТОВ “МІК-АЛЬЯНС” - 6 653,3 грн., ТОВ “Текстиль-контакт” - 10104,00 грн (сума двох операцій за двома накладними) та AT “Львівський хімічний завод” - 4 740,00 грн, а також вимоги обрати інший спосіб реалізації права на відшкодування витрат.

Зокрема ревізією встановлено, що під час укладення Підприємством та постачальниками договорів на придбання медичних виробів, товарів, постачальниками було включено ПДВ до вартості медичних виробів та медикаментів товарів, операції з постачання яких на митній території України звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ внесено зміни до пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.10.2010 №2755-У1 в частині звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Дослідженням змісту його Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що вони не містять норм щодо його ретроспективної дії, що відповідає принципу юридичної визначеності.

Однак, в Законі є положення згідно якого, його норми застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року, не дивлячись на те, що він прийнятий 30.03.2020, а набрав чинності 02.04.2020.

Така норму закону суперечить сутності права, оскільки вона нівелює такий принцип верховенства права, як юридична визначеність, який вимагає від права бути прогнозованим та не толерує ретроспективність законодавства (крім питання притягнення до відповідальності), а тому вона не може породжувати негативні наслідки для позивача.

Так, відповідно до накладної від 18.03.2020 №247, Підприємством отримано окуляри та респіратори від ТзОВ «МІК-АЛЬЯНС» на загальну суму 39 920,00 грн (в тому числі ПДВ 6 653,33 грн.). Підприємством оплачено вартість вказаних матеріальних цінностей згідно платіжного доручення від 19.03.2020 №135.

Наведене відповідач вважає порушенням, та вимагає повернути ці кошти позивачу.

Такий підхід Держаудитслужби суперечить принципу юридичної визначеності та здоровому глузду, оскільки вимагає ретроспективно врегулювати правовідносини, які вже є реалізованими.

Подібна ситуація має місце щодо розрахунку з ТОВ «Текстиль-Контакт» згідно накладною-рахунку №10233 від 25.03.2020 на суму ПДВ 5904,00.

Щодо розрахунку по видатковій накладній №6482 від 01.06.2020 з ТОВ «Текстиль-Контакт» та по видатковій накладній №361 від 15.07.2020 з AT “Львівський хімічний завод” (сума ПДВ 4 740,00 грн), то по цим операціям з боку позивача мала місце переплата ПДВ, за постачання товару, на який немає бути націнки ПДВ, а тому в цій частині оскаржувана вимога є обґрунтованою.

За таких обставин суд вважає, що пункт 9 вимоги є протиправними в частині, яка наведена у мотивувальній частині цього рішення.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції детально дослідив обставини, покладені в основу кожного із спірних пунктів Вимоги, надав оцінку акту ревізії, первинним бухгалтерським документам, поясненням сторін, висновку судової економічної експертизи, а також іншим доказам, що містяться у матеріалах справи, після чого дійшов висновку про часткову необґрунтованість висновків органу державного фінансового контролю.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції.

Фактично доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою доказів та повторюють позицію, викладену в акті ревізії та запереченнях на позов. Водночас апеляційна скарга не містить нових аргументів чи доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини або свідчили про неправильність його висновків у задоволеній частині позовних вимог.

Посилання апелянта на неповне дослідження доказів також є безпідставними.

Із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив кожний із доказів, на які посилалися учасники справи, навів мотиви прийняття одних доказів та відхилення інших, а висновки суду відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для переоцінки доказів у тій частині, у якій суд першої інстанції визнав окремі пункти Вимоги протиправними, оскільки наведені відповідачем доводи не спростовують правильності встановлених судом обставин та не свідчать про порушення норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області задоволенню не підлягає.

Щодо доводів апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» в частині пункту 2 Вимоги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування пункту 2 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області від 11 грудня 2024 року №132404-14/2893-2024, оскільки такий висновок зроблено без належного врахування всіх юридично значимих обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, первісно позивачем доплату, передбачену наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02 квітня 2020 року №768, було нараховано працівникам за період з 13 березня по 31 березня 2020 року пропорційно відпрацьованому часу.

Разом із тим за результатами інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Чернівецькій області складено припис від 18 червня 2020 року №ЧВ-7011/20/320/АВ/П, яким позивача зобов`язано здійснити доплату за весь робочий час, відпрацьований працівниками за посадою у березні 2020 року.

Матеріалами справи підтверджується, що зазначений припис був виконаний позивачем, у зв`язку із чим працівникам проведено відповідні донарахування та виплати.

Саме виконання цього припису покладено відповідачем в основу висновку про зайве використання коштів та стало підставою для винесення пункту 2 Вимоги.

Разом із тим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції фактично звів вирішення спору виключно до перевірки правильності тлумачення положень наказів Міністерства праці та соціальної політики України №145 та Міністерства охорони здоров`я України №768, залишивши поза належною правовою оцінкою визначальну для вирішення спору обставину — виконання позивачем чинного та обов`язкового до виконання припису органу державного нагляду.

Безумовно, колегія суддів погоджується з тим, що нормативне регулювання, чинне у березні 2020 року, свідчило про здійснення відповідної доплати пропорційно часу роботи в умовах карантину та виконання відповідних заходів.

Разом із тим предметом цього спору є не перевірка правильності застосування наказу МОЗ №768 як такої, а правомірність висновку органу державного фінансового контролю про порушення законодавства за обставин, коли відповідні виплати були здійснені виключно на виконання чинного припису іншого органу державної влади.

Колегія суддів звертає увагу, що на момент виконання припису Управління Держпраці він був чинним, не був скасований, не був зупинений та не був визнаний протиправним у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог законодавства приписи органів державного нагляду є обов`язковими для виконання їх адресатами до моменту їх скасування або визнання незаконними.

Отже, позивач, виконуючи припис Управління Держпраці, діяв не на власний розсуд, а виконував покладений на нього законом обов`язок.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач повинен був оскаржити припис, а його невиконання або виконання залежало виключно від власного волевиявлення підприємства, не може бути визнаний обґрунтованим.

Законодавство не надає суб`єкту господарювання права самостійно вирішувати питання про законність чи незаконність обов`язкового до виконання припису державного органу та відмовлятися від його виконання лише з підстав власної незгоди із викладеними у ньому висновками.

Сам факт можливості судового оскарження індивідуального акта не припиняє його дії та не звільняє особу від обов`язку його виконання, якщо інше не встановлено законом або судовим рішенням.

Тому колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що саме неоскарження припису Держпраці свідчить про правомірність покладення на позивача негативних фінансових наслідків.

Фактично суд першої інстанції визнав, що орган державного фінансового контролю вправі покладати на суб`єкта господарювання відповідальність за виконання чинного припису іншого державного органу лише з тих підстав, що, на думку суду або органу фінансового контролю, такий припис суперечив вимогам законодавства.

Колегія суддів не може погодитися із таким підходом.

Надання органу державного фінансового контролю права фактично ігнорувати юридичні наслідки чинного припису іншого компетентного державного органу суперечило б принципам правової визначеності, належного урядування та юридичної передбачуваності діяльності держави.

Особа не може бути поставлена у ситуацію, коли виконання обов`язкового акта державного органу в подальшому саме по собі визнається порушенням іншим державним органом.

Негативні наслідки можливої помилки державного органу не можуть перекладатися на особу, яка діяла добросовісно, виконуючи обов`язковий припис компетентного органу державної влади.

За таких обставин для висновку про правомірність пункту 2 Вимоги відповідач повинен був довести не лише невідповідність здійснених виплат положенням наказів №145 та №768, а й наявність правових підстав для покладення на позивача відповідальності за виконання чинного припису Держпраці.

Таких обставин відповідачем не доведено.

При цьому, питання щодо ретроспективності дії наказу МОЗ №768 саме по собі не може бути достатньою підставою для висновку про правомірність пункту 2 Вимоги, оскільки не усуває юридичного факту виконання позивачем чинного та обов`язкового припису компетентного органу державної влади.

Так само помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що припис Держпраці не створює жодних юридичних наслідків для вирішення цього спору.

Навпаки, саме факт його чинності на момент здійснення спірних виплат має визначальне значення для оцінки правомірності пункту 2 Вимоги, оскільки підтверджує відсутність протиправної поведінки позивача та свідчить про здійснення відповідних виплат на виконання обов`язкового рішення компетентного державного органу.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про правомірність пункту 2 Вимоги.

За правилами статті 317 КАС України це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування пункту 2 Вимоги.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача в частині висновків суду першої інстанції щодо правомірності пункту 5 Вимоги, колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення.

Як убачається із матеріалів справи, пунктом 5 Вимоги відповідач зобов`язав позивача усунути порушення, пов`язані з неналежним відновленням касових видатків при використанні бюджетних коштів, отриманих на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, а також коштів, що надійшли як відшкодування від орендарів та у складі вартості платних медичних послуг.

Суд першої інстанції, дослідивши фактичні обставини справи та нормативне регулювання спірних правовідносин, дійшов висновку, що у цій частині Вимога відповідача відповідає вимогам законодавства, оскільки позивачем не було забезпечено відновлення касових видатків у порядку, визначеному бюджетним законодавством.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачу бюджетне фінансування оплати комунальних послуг здійснювалось на підставі «Комплексної програми розвитку та фінансової підтримки комунального некомерційного підприємства «Кіцманська центральна районна лікарня» Кіцманської районної ради на 2019 - 2021 роки, яка затверджена відповідно до рішення Кіцманської районної ради від 21.02.2019 № 477-29-19 зі змінами внесеними рішенням Кіцманської районної ради від 18.06.2020 № 625-37/20 та рішенням Кіцманської районної ради від 05.11.2020 № 681-41/20.

Відповідно до вказаної Програми, остання обґрунтовує потребу у наданні комунальному некомерційному підприємству «Кіцманська центральна районна лікарня» додаткової фінансової підтримки, в тому числі з місцевого бюджету, зокрема для забезпечення комунальними послугами та енергоносіями КНП «Кіцманська ЦРЛ».

Крім цього, бюджетне фінансування оплати комунальних послуг позивачем здійснювалось на підставі «Програми розвитку охорони здоров`я на території Кіцманської територіальної громади на 2021 рік», яка затверджена відповідно до рішення Кіцманської міської ради від 24.12.2020 року № 104/12, із змінами внесеними рішенням Кіцманської міської ради від 12.11.2021 року № 512/11 та рішенням Кіцманської міської ради від 22.12.2021 року № 866/12.

Згідно акту ревізії в діяльності позивача встановлено порушення рішень Кіцманської районної та Кіцманської міської рад на 2020-2021 роки якими, на виконання підпункту «ґ» пункту 3 частини першої статті 89, частини 12 статті 23 Бюджетного кодексу України, виділено кошти загального фонду бюджету на оплату комунальних послуг для забезпечення здійснення ним своєї основної діяльності з надання медичних послуг, а Підприємством здійснено оплату за фактично спожиті комунальні послуги та енергоносії, в тому числі і за комунальні послуги спожиті орендарями та при наданні лікарнею платних медичних послуг, при цьому одержані кошти як відшкодування за комунальні послуги зараховано на рахунки лікарні без відновлення в повному обсязі касових видатків на казначейському рахунку та відповідно не повернуто в повному обсязі до бюджету, чим порушено главу 9 Порядку №938 та призвело до недоотримання місцевим бюджетом 332 786,09 грн.

В розумінні відповідача, позивач за рахунок бюджетних асигнувань, виділених з місцевих бюджетів, повинен був здійснити оплату в повному обсязі за фактично спожиті комунальні послуги та енергоносії, в тому числі за комунальні послуги, спожиті орендарями. Після цього кошти, які надійшли від орендарів на рахунок Підприємства, як відшкодування за спожиті комунальні послуги та енергоносії, мали бути використані на оплату зазначених комунальних послуг та енергоносіїв, або повернуті до відповідних місцевих бюджетів. Натомість вони були спрямовані на інші поточні витрати, чим порушено відповідні рішення органів місцевого самоврядування про виділення їм коштів на оплату комунальних послуг для забезпечення здійснення ними своєї діяльності з надання медичних послуг.

Відновлення касових видатків - це зарахування повернутих коштів на реєстраційні рахунки в Казначействі, здійснене в межах одного бюджетного року, яке, відповідно до глави 9 Порядку №938 здійснюють, як розпорядники бюджетних коштів так і одержувачі бюджетних коштів.

За своєю природою відновлення касових видатків має місце коли: відбувається повернення дебіторської заборгованості, у разі якщо постачальник повернув кошти за товар, який не був доставлений, або за послуги, які не були надані; помилкові платежі – якщо кошти були перераховані не тому отримувачу або за неправильними реквізитами, і банк повернув їх назад; повернення коштів за енергоносії, у разі коли орендар відшкодовує установі вартість спожитих комунальних послуг (електрики, води, опалення); тощо.

Водночас суд звертає увагу, що Порядок №938 розроблено на виконання вимог Бюджетного кодексу України та ним регламентовано організаційні взаємовідносини між територіальними органами Казначейства, фінансовими органами та/або Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, районними, міськими, районними у містах, селищними, сільськими радами або їх виконавчими органами, платниками податків, розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів у процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів органами Казначейства.

Вище судом встановлено, що позивачу бюджетне фінансування оплати комунальних послуг здійснювалось, як Кіцманською районною радою, так і Кіцманською міською радою, які в розумінні Бюджетного кодексу України є розпорядниками бюджетних коштів.

Така фінансова допомога носила цільовий характер, що дає підстави стверджувати про те, що отриманні коштів мали бути використанні виключно для оплату комунальних послуг, серед яких оплата електроенергії.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що позивач на підставі договорів оренди, здавав в оренду приміщення та отримував від орендарів кошти, як відшкодування за спожиті ними комунальні послуги.

Зокрема, у 2020 році позивачем нараховано та сплачено за спожиті комунальні послуги та енергоносії (в т.ч. орендарями) за 2020 рік - 5 099 634,45 грн (в т.ч. відновлення касових видатків 349 748,93 грн). Розрахунки за спожиті комунальні послуги Позивачем у 2020 році проведено в повному обсязі.

У 2020 році позивачем укладено 18 договорів оренди приміщень із загальною орендованою площею 1784.92 кв.м. з 17 особами (юридичними/фізичними)

Згідно акту ревізії та відповідно до даних бухгалтерського обліку орендарями упродовж 2020 року відшкодовано 733 936,90 грн. (ПДВ-23806,87 грн.). Частина коштів, що надійшли від орендарів як відшкодування за спожиті ними комунальні послуги упродовж 1-го півріччя 2020 року, в сумі 349 748,93 грн. зараховано на реєстраційний рахунок, відкритий в УДКСУ Кіцманського району на відновлення касових видатків за відповідними кодами економічної класифікації. Частина коштів в сумі 3035,76 гри. перераховано в дохід бюджету, як відшкодування орендарями комунальних послуг за 2019 рік.

Частина коштів, що надійшли від орендарів як відшкодування за спожиті ними комунальні послуги упродовж II-го півріччя 2020 року, в сумі 381 116,21 грн, зараховано на рахунок, відкритий в філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк»

Відповідно до даних бухгалтерського обліку у грудні 2020 року позивачем платіжною інструкцією від 30.12.2020 №1095 проведено оплату за комунальні послуги (теплову енергію) ТОВ «ГК «Укрспецтепло» з власних коштів, в тому числі коштів отриманих від орендарів (з рахунка відкритого в АТ «Ощадбанк»), як відшкодування за комунальні послуги і енергоносії) в сумі 238 311,00 грн.

Залишок коштів, що надійшли упродовж 2020 року позивачу від орендарів, як відшкодування за спожиті ними комунальні послуги, склав - 119 034,34 грн.

Також, ревізією отримання та використання коштів, які надійшли від надання платних медичних послуг встановлено, що у 2020 році та 2021 році до складу калькуляцій на платні медичні послуги включено, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Водночас встановлено, що вартість частки комунальних послуг у вартості наданих Позивачем упродовж 2020 та 2021 років платних послуг становить відповідно 213 751,75 грн, зокрема у 2020 році - 113 618,76 грн та у 2021 році - 100 132,99 грн. У 2020-2021 роках оплата вартості комунальних послуг, в тому числі комунальних послуг, які були спожиті при наданні платних медичних послуг, була здійснена в повному обсязі за рахунок бюджетних коштів, виділених за бюджетними програмами КПКВК 0212010 та КПКВК 0112010.

Однак, кошти, отримані на покриття цих витрат у складі платних медичних послуг зараховано на поточний рахунок, відкритий в філії Чернівецького обласного управління АТ «Ощадбанк» №883563340000026006302420915 та відображено, як доходи від власної діяльності.

Оцінюючи наведені правовідносини через призму бюджетного законодавства України, суд вважає, що статус «одержувач бюджетних коштів» не позбавляє позивача обов`язку дотримуватися положень Порядку №938, який є спеціальним нормативно-правовим актом, яким регламентовано організаційні взаємовідносини між територіальними органами Казначейства, фінансовими органами та/або Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, районними, міськими, районними у містах, селищними, сільськими радами або їх виконавчими органами, платниками податків, розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів у процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів органами Казначейства.

Наведене у сукупності з іншим, дає суду підстави стверджувати, що позивач не відновив на казначейських рахунках кошти, отримані ним в якості відшкодування за спожиті комунальні послуги у складі платних медичних послуг та від орендарів і зарахував їх до власних доходів, наслідок чого бюджет Кіцманської територіальної громади недоотримав коштів в сумі 332 786,09 грн, що є порушенням глави 9 Порядку №938.

Посилання апелянта на те, що положення глави 9 Порядку №938 можуть застосовуватися виключно в межах одного бюджетного року, а тому після завершення бюджетного періоду відновлення касових видатків є неможливим, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Наведені доводи фактично зводяться до власного тлумачення окремих положень бюджетного законодавства, однак не враховують характер установленого ревізією порушення.

Предметом державного фінансового контролю у даному випадку було не питання технічної можливості здійснення відповідних бухгалтерських операцій після завершення бюджетного року, а встановлення факту використання бюджетних коштів за наявності отриманого позивачем відшкодування вартості комунальних послуг від інших осіб.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до частини 6 статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, шляхом доведення йому бюджетних асигнувань та надання відповідних коштів бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти відповідно до вимог бюджетного законодавства на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань.

А згідно листа Міністерства фінансів України від 09.11.2020, №05210-14-2/34221 щодо надання роз`яснень з питань, пов`язаних з утворенням та фінансовим забезпеченням комунального підприємства, одержувач бюджетних коштів відкриває рахунок в органах Казначейства і забезпечує використання коштів на підставі плану використання бюджетних коштів (частина шоста статті 22 БК України). Розрахунково-касове обслуговування рахунків одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Казначейства, здійснюється відповідно до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну від 23.08.2012 № 938 “Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів”.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пункт 5 вимоги є правомірним та не підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на переоцінку встановлених судом першої інстанції обставин та не містять належного правового обґрунтування того, у чому саме полягає неправильне застосування судом норм матеріального права.

Посилання апелянта на висновок судового експерта також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції надав оцінку зазначеному висновку експерта, однак, зіставивши його з іншими доказами у справі та положеннями бюджетного законодавства, дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для визнання пункту 5 Вимоги протиправним.

Колегія суддів не вбачає підстав для іншої оцінки наведених доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» щодо пункту 5 Вимоги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому рішення в цій частині є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.

Колегія суддів також перевірила доводи апеляційної скарги позивача щодо помилковості висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 6 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області від 11 грудня 2024 року №132404-14/2893-2024.

Разом із тим наведені апелянтом доводи не дають підстав для висновку про незаконність рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для винесення пункту 6 Вимоги стали висновки органу державного фінансового контролю щодо порушення позивачем вимог законодавства у сфері публічних закупівель під час внесення змін до істотних умов договору про постачання електричної енергії, що, на думку відповідача, призвело до безпідставного збільшення вартості закупівлі та зайвого витрачання коштів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено невідповідність укладених сторонами додаткових угод вимогам законодавства, яке регулює порядок зміни істотних умов договору про закупівлю, а тому спірний пункт Вимоги є правомірним.

Колегія суддів погоджується із таким висновком.

Позивач оскаржує пункт 6 Вимоги від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024 в частині висновку про допущення Позивачем порушення вимог ч. 3 ст. 632 ЦК України, пп.2 п.19 Особливостей №1178 при укладенні додаткових угод №7 від 31.07.2023 року, №8 від 31.08.2023 року, №9 від 29.09.2023 року, №10 від 31.10.2023 року, №11 від 30.11.2023 року до Договору №1 від 06.01.2023 року та як наслідок, недоотримання електричної енергії (активів) у кількості 129848,11 кВт/год на загальну суму 638309,92 грн;

Згідно акту ревізії за Договором №1 від 06.01.2023 укладено додаткову угоду №7 від 31.07.2023, якою ціну збільшено до 5,55086 грн/кВт·год. Підставою слугували скриншоти з сайту ДП «Оператор ринку» про ціни РДН ОЕС: грудень 2022 – 3 347,46 грн/МВт·год та липень 2023 – 3 669,87 грн/МВт·год (зростання 9,63%). Відповідач констатував, що фактичне підвищення ціни без тарифу становило 14,6%, а не 9,63%, та що скриншоти відображають ціни до дати укладення договору.

Так, позивачем укладено з ТОВ «Національна енергетична група» договір про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу від 06.01.2023, №1.

Умовами Договору від 06.01.2023, №1 передбачено можливість зміни ціни за одиницю за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку.

Зокрема, у пункті 14.6 цього Договору зазначено наступне:

«Враховуючи вимоги пункту 17 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, що затверджені Постановою КМУ від 12.10.2022 р. за №1178, сторони дійшли згоди, що ціна 1 кВт/год. електричної енергії може бути змінена на реальний відсоток коливання ціни на ринку, в тому числі і на ринку «на добу на перед».

……………

Зміна ціни за одиницю товару (електричної енергії) допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку.

Документальним підтвердженням факту коливання ціни електричної енергії на ринку або визначеному сегменті ринку може бути довідка, видана відповідною умовноваженою організацією зокрема, але не виключно, ДП «Держзовнішінформ», Торгово-промисловою палатою, тощо. (даний перелік не є вичерпним). Сторони визнають, що документальним підтвердженням також може бути інформація з офіційного вебресурсу ДП «Оператор ринку» у формі роздруківок, скриншотів. В такому випадку, такі документальні підтвердження завіряються стороною, що ініціює внесення змін до договору.

Висновки щодо коливання ціни на ринку, на підставі оприлюднених ДП «Оператор ринку» даних щодо загального показника середньозваженої ціни електричної енергії, що склалася на ринку електричної енергії з відповідний розрахунковий період, у порівнянні з середньозваженою ціною електричної енергії на за аналогічний розрахунковий період, в якому укладено Договір (підписано Додаткову угоду до Договору про зміни ціни одиниці товару).

В контексті наведеного суд звертає увагу, що ринок електричної енергії, що включає різні сегменти купівлі-продажу, передачі та розподілу електроенергії. Його основними видами (сегментами) є ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу наперед" (РДН), внутрішньодобовий ринок (ВДР), балансуючий ринок та роздрібний ринок, згідно із законом про ринок.

Згідно змісту пункту 14.6 Договору від 06.01.2023, №1 ціна 1 кВт/год. електричної енергії може бути змінена на реальний відсоток коливання ціни на ринку, в тому числі і на ринку «на добу на перед» (РДН). Таке формування дає підстави суду стверджувати, що для зміни ціни за 1 кВт/год. електричної енергії, необхідно досліджувати коливання не тільки ціни на ринку «на добу на перед» (РДН), а й на інших ринках зокрема на внутрішньодобовому ринку (ВДР).

Ціни на купівлю електроенергії на ринку РДН є вільними та конкурентними. Їх формує ДП «Оператор ринку» під час використання алгоритму за кожний операційний період. Купівля-продаж на ВДР відбувається без перерв після закінчення аукціону на РДН та протягом доби реального споживання електроенергії.

Наведене договірне обґрунтування збільшення ціни за 1 кВт/год. електричної енергії нормативно засноване на положеннях пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015, №922-VIII (далі - Закон № 922) та підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022, №1178) (далі – Особливості №1178).

Реалізуючи положення пункту 14.6 Договору від 06.01.2023, №1 між позивачем та ТОВ «Національна енергетична група» укладено Додаткову угоду від 31.07.2023 №7, згідно якої сторони дійшли згоди пропорційно збільшити ціну електричної енергії, що постачається по Договору №1 з 01.07.2023 року та встановити ціну в розмірі 5,55086 грн. з ПДВ за 1 кВт/год.

Підставою для збільшення ціни був лист ТОВ «Національна енергетична група» від 31.07.2023 року №246 «Про внесення змін до договору», адресований Споживачам електричної енергії (за списком), в якому повідомляється, що згідно постанови НКРЕКП від 27.06.2023 №1126 «Про встановлення граничних цін на ринку на добу на перед» були змінені граничні ціни, що має наслідком зростання ціни на ринку. Крім того, у відповідності до Постанови НКРЕКП від 21.12.2022 тариф на послуги з передачі, що є складовою ціни електричної енергії становить - 0,4851,грн. за 1 кВт/ год. без ПДВ. За таких умов, з врахуванням вимог п.17 Особливостей, ТОВ «Національна енергетична група» вимушена ставити питання підняття ціни пропорційно її зростанню на ринку.

До листа, ТОВ «Національна енергетична група» надано завірені печаткою постачальника скриншоти даних з сайту ДП «Оператор ринку», у яких відображено дані про середньозважену ціну електричної енергії РДН ОЕС за грудень 2022 року -3347,46 грн ./МВт. год. та за липень 2023 року - 3669,87 грн./МВт.год., дані про середньозважену ціну електричної енергії ринку ВДР за грудень 2022 року - 3481,86 грн/МВт.год та за липень 2023 року - 3994,16 грн/МВт.год.

Судом досліджено зміст листа ТОВ «Національна енергетична група» від 31.07.2023, №246 та додатки до нього (Т.4, а.с.233-235), внаслідок чого встановлено:

- він не містить посилань на відсоткове коливання цін на ринку та обмеження відсоткового значення такого коливання ринку;

- він не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання;

- у ньому відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку;

- він лише відображає інформацію електронних торгів станом на певні періоди.

З цього приводу суд першої інстанції вірно звернув увагу на висновки щодо застосування права у подібних правовідносинах, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025, справа №920/19/24:

«…167. Велика Палата Верховного Суду враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

168. Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

169. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

170. Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

171. Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

172. Законом №922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

173. Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

174. Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

175. Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22).

176. Суди попередніх інстанцій установили, що для обґрунтування підвищення ціни ТОВ "Енергетичне партнерство" на власний розсуд обирались періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміку, а також не могло бути належним обґрунтуванням для висновків про коливання цін у бік збільшення. Крім того, у наданих ТОВ "Енергетичне партнерство" документах не міститься доказів на підтвердження пропорційного зростання ціни на товар на ринку з урахуванням періоду дії попередньої додаткової угоди.

177. Водночас наведені документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання, у них відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв`язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.»

Наведена судова практика є сталою (для прикладу див. постанову Верховного Суду від 12.02.2026, №922/2053/24) та безумовно свідчить про те, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21). Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Досліджений судом у цій справі лист ТОВ «Національна енергетична група» від 31.07.2023, №246 та додатки до нього не містить порівняння цін на електроенергію та дослідження, яке б підтверджувало факт процесу коливання; не містить даних щодо порівняння чинної ринкової ціни на товар з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення, тобто проведених досліджень коливання ринку.

Наявність інформації електронних торгів на певні періоди, не підмінює обов`язок ТОВ «Національна енергетична група» документально підтвердити факт коливання ціни електричної енергії на ринку, як того вимагає пункт 14.6 Договору від 06.01.2023, №1, а отже така інформація не могла бути підставою для збільшення ціни 1 кВт/год. електричної енергії.

Коливання ціни 1 кВт/год. електричної енергії на ринку відбувається постійно, в силу природи ринку. Однак для змін істотних умов договору необхідні відомості щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання, аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку.

Відсутність такої інформації, породило різнобачення у сторін щодо методики визначення вартості електроенергії, однак наведене не впливає на викладене вище, оскільки сторони не володіють інформацією щодо реального коливання цін за ринку електроенергії.

Аналогічна ситуація має місце і при дослідженні підстав для збільшення вартості електроенергії згідно додаткових угод №8 від 31.08.2023 року, №9 від 29.09.2023 року, №10 від 31.10.2023 року, №11 від 30.11.2023 року до Договору №1 від 06.01.2023 року.

Не позивач мав визначати рівень коливання ціни електричної енергії на ринку, а ТОВ «Національна енергетична група», яке мало довести, що це мало місце і таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, а також навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що пункт 6 вимоги в частині висновку про допущення Позивачем порушення вимог ч. 3 ст. 632 ЦК України, пп.2 п.19 Особливостей №1178 при укладенні додаткових угод №7 від 31.07.2023 року, №8 від 31.08.2023 року, №9 від 29.09.2023 року, №10 від 31.10.2023 року, №11 від 30.11.2023 року до Договору №1 від 06.01.2023 року та як наслідок, недоотримання електричної енергії (активів) у кількості 129848,11 кВт/год на загальну суму 638309,92 грн, є правомірним.

Колегія суддів не встановила неправильного застосування судом першої інстанції положень Закону України «Про публічні закупівлі», Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178, або інших норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

По суті доводи апеляційної скарги позивача спрямовані на переоцінку досліджених судом доказів та надання їм іншого правового значення, що за відсутності встановлених порушень норм матеріального чи процесуального права не є підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

Відповідно до статті 90 КАС України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який здійснює їх дослідження на підставі всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи. Підстав для висновку про порушення судом першої інстанції зазначених вимог колегією суддів не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» щодо пункту 6 Вимоги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення у цій частині відсутні.

Оцінюючи доводи обох апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів виходить із того, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим у переважній частині, оскільки ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Водночас висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 2 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області від 11 грудня 2024 року №132404-14/2893-2024 не відповідає встановленим обставинам справи та зроблений без належної оцінки юридично значимих обставин, пов`язаних із виконанням позивачем обов`язкового припису Управління Держпраці у Чернівецькій області.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо інших доводів апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства «Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», то вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо правомірності пунктів 5 та 6 Вимоги, оскільки ґрунтуються переважно на іншому тлумаченні норм матеріального права та переоцінці встановлених судом фактичних обставин, що саме по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Не знайшли свого підтвердження й доводи апеляційної скарги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду підставою для скасування рішення суду першої інстанції є не будь-яка незгода сторони із викладеними у ньому висновками, а встановлення неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права або неповного з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

У цій справі такі підстави встановлені лише щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог стосовно пункту 2 Вимоги.

Стосовно інших оскаржених частин рішення колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив зібрані у справі докази, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку встановленим обставинам та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити у відповідній частині нове судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність встановлених судом першої інстанції обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки під час апеляційного перегляду встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права лише в частині вирішення позовних вимог щодо пункту 2 Вимоги, рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року підлягає скасуванню в цій частині із ухваленням нового рішення про задоволення позову, а в іншій частині — залишенню без змін.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги позивача, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3633,6 підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також у апеляційній скарзі позивач просить стягнути з Відповідача витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 49900 грн.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч.5 ст.134 КАС України)

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п.1, 2, 6 ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З наведених правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи та підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Також відповідно до ч.ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження отриманих послуг адвоката до апеляційної скарги було надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 02.04.202026 року №34, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач і які очікує понести позивач у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції від 30.04.2026.

Відповідно до п.1.2 вказаного Договору про надання правничої допомоги, предметом даного договору за кодом ДК 021-2015 79110000-8 Послуги з юридичного консультування та юридичного представництва є: підготовка апеляційної скарги на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 у справі №600/670/25-а.

Відповідно до п.4.2цього Договору про надання правничої допомоги, сторони погодили встановити розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги передбаченої п.1.2 даного Договору у суді апеляційної інстанції у твердій грошовій сумі в розмірі 49900 грн без ПДВ.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/73 9/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, яку необхідно стягнути на користь позивача, суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, а саме, що фактично правнича допомога полягала у підготовки позовної заяви та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, та доходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу (49900,00 грн) не є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що розмір гонорару, визначений замовленнями (49900 грн), не може бути визнаний розумним і необхідним, такий розмір є явно неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача.

Верховним Судом в постанові від 28 грудня 2020 року в справі № 640/18402/19 вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом враховується, що фактично надання професійної правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи полягала у підготовки апеляційної скарги, в якій викладена позиція позивача, яка, зокрема, відображена у позовній заяві.

В розглядуваному випадку, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності розміру таких послуг, фінансового стану позивача та відповідача - суб`єкта владних повноважень, який є бюджетною установою, суд доходить до висновку, що співмірною зі складністю справи, обсягом наданих позивачу адвокатом послуг, ціною позову, значенням справи для позивача, є сума правничої допомоги в розмірі 20000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката пов`язана з розглядом даної справи в апеляційній інстанції підлягає частковому задоволенню на суму 20000 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування пункту 2 Вимоги від 11.12.2024 № 132404-14/2893-2024.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати пункт 2 Вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області щодо усунення виявлених порушень від 11.12.2024 №132404-14/2893-2024.

В іншій частині рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №600/670/25-а залишити без змін.

Стягнути на користь Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" за рахунок бюджетних асигнувань Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області суму сплаченого судового збору у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 коп.

Стягнути на користь Комунального некомерційного підприємства "Кіцманська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" за рахунок бюджетних асигнувань Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15 липня 2026 року

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.