Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №560/1587/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1587/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

16 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, в якій просила:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача у розгляді заяви про визнання особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Краснокутськ, Україна.

- зобов`язати управління ДМС у Хмельницькій області прийняти й розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання її особою без громадянства з урахуванням правової оцінки та висновків суду та провести процедуру визнання особою без громадянства відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ № 317 від 24 березня 2021 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалась на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зокрема, скаржниця посилається на те, що пункт 44 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 №317 (далі – Порядок №317), не містить норм, які б забороняли особі повторно звертатись із заявою про визнання її особою без громадянства.

Крім того, апелянт вказує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами її належність до громадянства Російської Федерації, оскільки посилання на аналіз законодавства іноземної держави не є доказом у розумінні статті 72 КАС України, а обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається саме на відповідача відповідно до статті 77 КАС України.

Також, скаржниця вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вона є набувачем громадянства Російської Федерації в силу закону цієї держави, оскільки будь-якого документа, що підтверджує громадянство, вона не отримувала, а надісланий нею лист відповідного органу Російської Федерації, за твердженням апелянта, спростовує наявність такого громадянства.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.

20.08.2025 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, викладених у оскаржуваному рішенні, а також з посиланням на неможливість здійснення офіційної перевірки належності позивачки до громадянства Російської Федерації через компетентні органи цієї держави у зв`язку з припиненням дипломатичних та договірних відносин з державою-агресором.

26.08.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій наголошено, що саме на відповідача покладається обов`язок доведення обставин, якими він обґрунтовує своє рішення, а посилання на законодавство іноземної держави як на єдину підставу для висновку про належність особи до її громадянства є неприпустимим у розумінні норм КАС України.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що 15.05.2023 Державною міграційною службою України прийнято рішення №008017300019110 про відмову у визнанні ОСОБА_1 особою без громадянства на підставі абзацу 2 частини 3 статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI). Вказане рішення набрало законної сили та в судовому порядку не оскаржувалося.

27.11.2024 ОСОБА_1 звернулась до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (далі - Управління, відповідач) з письмовою заявою, в якій просила прийняти та розглянути її заяву про визнання особою без громадянства.

Листом №Л-98/6/6801-24/6801.4/119-24 від 19.12.2024 Управління розглянуло звернення позивачки в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», та повідомило, що право на повторне звернення із заявою про визнання особою без громадянства відповідно до підпункту 2 пункту 44 Порядку №317 виникає лише у разі зміни або усунення обставин, які стали підставою для попередньої відмови, а таких обставин позивачкою не наведено.

Вважаючи бездіяльність відповідача у розгляді її заяви від 27.11.2024 протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Таким чином, спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу оцінки правомірності дій відповідача щодо розгляду заяви позивачки від 27.11.2024 у порядку розгляду звернень громадян, а не за процедурою, встановленою Порядком №317, для повторного розгляду заяви про визнання особою без громадянства.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що рішення ДМС від 15.05.2023 №008017300019110 про відмову у визнанні ОСОБА_1 особою без громадянства є чинним і не оскарженим, а право на повторне звернення із такою заявою за п.44 Порядку №317 виникає лише за наявності зміни чи усунення обставин, які стали підставою відмови, чого позивачка при зверненні 27.11.2024 не довела. При цьому суд встановив, що мати позивачки є громадянкою рф, батько невідомий, а тому за ст. 12 ФЗ РФ №62-ФЗ позивачка є набувачем громадянства рф в силу закону, а надана нею довідка УМВС РФ цього не спростовує — відтак відповідач правомірно розглянув її звернення в порядку звернень громадян.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 15 статті 1 Закону №3773-VI особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.

Аналогічне визначення міститься у статті 1 Конвенції про статус апатридів 1954 року, до якої Україна приєдналась у 2013 році, а також випливає зі змісту Конвенції про скорочення безгромадянства від 30.08.1961.

Відповідно до пункту 44 Порядку №317 уповноваженою особою ДМС приймається рішення про відмову у визнанні особою без громадянства, зокрема, у разі, коли особа, яка подала заяву, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв`язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу (підпункт 2).

При цьому за особою, якій було відмовлено у визнанні особою без громадянства на підставі підпункту 2 цього пункту, залишається право повторного звернення із заявою про визнання особою без громадянства лише у разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їй було відмовлено.

Отже, законодавець прямо пов`язує право на повторне звернення із заявою про визнання особою без громадянства не з самим фактом спливу часу після прийняття попереднього рішення, а з наявністю нових обставин, які усувають підстави попередньої відмови.

Колегія суддів встановила, що рішенням Державної міграційної служби України від 15.05.2023 №008017300019110 позивачці відмовлено у визнанні особою без громадянства на підставі абзацу 2 частини 3 статті 6-1 Закону №3773-VI. Дане рішення не оскаржувалось у встановленому законом порядку, набрало законної сили, є чинним та породжує визначені ним правові наслідки.

Зі змісту заяви позивачки від 27.11.2024, а також долучених до неї документів (свідоцтва про народження, витягу з ДРАЦС, листа МВС РФ, довідки УВКБ ООН, автобіографії), на яку посилається й сама апелянт, не вбачається наведення будь-яких нових обставин чи доказів, які би свідчили про зміну чи усунення підстав, з якими було пов`язано попередню відмову у визнанні особою без громадянства. Матеріали справи таких обставин також не містять.

За таких умов колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивачки станом на звернення 27.11.2024 відсутні законні підстави для повторного розгляду її заяви за процедурою, встановленою Порядком №317, а тому розгляд цього звернення відповідачем у порядку, передбаченому законодавством про звернення громадян, з наданням мотивованої відповіді, не є протиправною бездіяльністю.

Доводи апеляційної скарги про те, що норми Порядку №317 та Закону №3773-VI не містять прямої заборони на повторне звернення, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність прямої заборони не є тотожною наявності безумовного права на повторний розгляд поза межами умов, встановлених підпунктом 2 пункту 44 Порядку №317.

Колегія суддів зазначає, що право на повторне звернення є обумовленим, а не абсолютним, і виникає лише за наявності зміни чи усунення обставин, які стали підставою попередньої відмови.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно недоведеності відповідачем належності позивачки до громадянства Російської Федерації, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що матір позивачки - ОСОБА_2 - на момент народження позивачки та станом на час розгляду справи є громадянкою Російської Федерації, документованою відповідним паспортом громадянина цієї держави. Згідно з витягом з ДРАЦС відомості про батька позивачки записані зі слів матері, відомості про батька відсутні. Із заявою про оформлення набуття позивачкою громадянства України за народженням мати позивачки не зверталася.

Відповідно до статті 12 Федерального закону РФ «Про громадянство Російської Федерації» від 31.05.2002 №62-ФЗ дитина набуває громадянства цієї держави за народженням, якщо на момент народження дитини її мати є громадянкою цієї держави, а батько невідомий.

Колегія суддів враховує, що визначення особи без громадянства (пункт 15 статті 1 Закону №3773-VI, стаття 1 Конвенції про статус апатридів 1954 року) пов`язується з тим, чи розглядається особа як громадянин певної держави в силу дії закону цієї держави, а не виключно з фактом видачі такій особі відповідного документа, що посвідчує громадянство. Тому сама відсутність у позивачки паспорта громадянина Російської Федерації не спростовує факту набуття нею громадянства цієї держави за законом в силу народження від матері - громадянки Російської Федерації за відсутності відомостей про батька.

Лист відповідного територіального органу Російської Федерації, на який посилається апелянт, за своїм змістом підтверджує лише те, що позивачка не звертались із заявою про прийняття до громадянства Російської Федерації та не одержувала документ, що підтверджує це громадянство, тобто стосується добровільного порядку набуття громадянства, а не автоматичного набуття громадянства в силу закону за фактом народження. Відповідно, цей документ не спростовує висновку про належність позивачки до громадянства Російської Федерації за законом цієї держави та не є доказом наявності нових обставин у розумінні підпункту 2 пункту 44 Порядку №317.

Колегія суддів також враховує, що з 25 лютого 2022 року у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та припиненням дипломатичних відносин з державою-агресором, а також у зв`язку з прийняттям Закону України від 01.12.2022 №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах», компетентні органи України, зокрема Державна міграційна служба України, є позбавленими можливості звертатися з офіційними запитами до органів Російської Федерації з метою перевірки належності/неналежності особи до громадянства цієї держави.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.09.2024 у справі №990/163/23, відповідно до якої зазначені обставини об`єктивно унеможливлюють взаємодію компетентних органів України з відповідними органами держави-агресора, а тому висновки щодо статусу особи в такому разі можуть формуватися на основі наявних у справі документів та системного аналізу законодавства, чинного для держави походження такої особи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на звернення позивачки 27.11.2024 підстав для скасування чи перегляду рішення Державної міграційної служби України від 15.05.2023 №008017300019110 не було, а дії відповідача щодо розгляду цього звернення в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян, з наданням мотивованого роз`яснення, не є протиправною бездіяльністю.

Посилання апелянта на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024 у справі №560/3336/24 та постанову Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/3925/22 колегія суддів відхиляє, оскільки предмет та фактичні обставини наведених справ не є тотожними обставинам цієї справи, а відповідні правові висновки формувались за інших фактичних підстав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.