Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №120/11535/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/11535/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

16 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 максимальним розміром.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

22.04.2026 позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України. В поданій заяві зазначив, що не зважаючи на проведення відповідачем на виконання судового рішення перерахунку пенсії, проте фактична виплата пенсії здійснюється у попередньому розмірі. Таким чином позивач вважає, що має місце невиконання судового рішення.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.04.2026 заяву позивача про встановлення судового контролю задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в місячний строк подати звіт про виконання судового рішення у справі № 120/11535/25.

29.05.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано звіт про виконання судового рішення від 02.01.2026 у якому зазначено, що на виконання цього рішення здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025 з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, без обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням раніше виплачених сум.

За результатами проведеного перерахунку позивачу донараховано кошти за період з 01.03.2025 по 30.04.2026 у сумі 117151,80 грн, які обліковано в автоматизованих базах даних Пенсійного фонду України та включено до переліку судових рішень, що підлягають фінансуванню.

Також відповідач зазначив, що у травні 2026 року позивачу виплачено 1657,00 грн на виконання судового рішення в межах виділених бюджетних асигнувань, а подальша виплата решти нарахованих сум здійснюватиметься в порядку черговості та в межах бюджетних призначень, передбачених на відповідну мету. У зв`язку з цим відповідач вважає рішення суду виконаним у межах покладених на нього зобов`язань та просив суд прийняти поданий звіт.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.05.2026 про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026 у справі № 120/11535/25.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду не виконано у повному обсязі, оскільки відповідачем проведено лише перерахунок пенсії, тоді як нарахована заборгованість залишається невиплаченою, у зв`язку з чим відсутні підстави для прийняття звіту про виконання судового рішення.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за даною скаргою та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що рішення суду щодо проведення перерахунку пенсії позивачу виконано у повному обсязі, а фактична виплата перерахованих коштів за минулий період здійснюється в межах бюджетних асигнувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Також до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій останній зазначає, що доводи пенсійного органу не спростовують аргументів апеляційної скарги, оскільки рішення суду не виконано у повному обсязі, а нарахування сум без їх фактичної виплати не свідчить про належне виконання судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України.

Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина – до Державного бюджету України.

Водночас за правилами, передбаченими абзацом 2 частини п`ятої статті 382-3 КАС України, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Як вже зазначалося вище, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026, яке набрало законної сили, було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Із наданих до звіту доказів апеляційним судом встановлено, що на виконання рішення суду у справі № 120/11535/25 відповідач з 01.03.2025 здійснив перерахунок пенсії позивача без її обмеження максимальним розміром та з урахуванням суми індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209.

Таким чином рішення суду в цій частині є виконаним.

Натомість, підставою для подання позивачем заяви про встановлення судового контролю слугувало те, що на думку останнього, виплата його пенсії і надалі обмежується максимальним розміром.

З цього приводу суд першої інстанції правильно вказав, що при вирішенні цього спору надавалась оцінка виключно наявності підстав для виплати пенсії позивачу з 01.03.2025 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, без обмеження максимальним розміром.

В свою чергу, судом не досліджувалось питання щодо виплати позивачу пенсії з врахуванням обмежувальних коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" та постановою Кабінету Міністрів України № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану", які наразі застосовані до його пенсії.

Отже, обставини наступного обмеження позивачу пенсії максимальним розміром не стосуються питань виконання судового рішення у цій справі.

Дійсно, із самого звіту ГУ ПФУ у Вінницькій області та доданих до нього доказів слідує, що на виконання рішення суду у справі № 120/11535/25 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу за період з 01.03.2025 по 30.04.2026 та донараховано 117151,80 грн., що підтверджується розрахунком на доплату.

Також відповідач зазначив, що у травні 2026 року позивачу виплачено 1657,00 грн на виконання судового рішення в межах виділених бюджетних асигнувань, а подальша виплата решти нарахованих сум здійснюватиметься в порядку черговості та в межах бюджетних призначень, передбачених на відповідну мету.

З наведеного вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області в повному обсязі не було виплачено позивачу суму перерахованої за минулий період пенсії, що пов`язано виключно з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань з Державного бюджету України.

Так, згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

За приписами пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Пунктом 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (далі – Положення № 28-2) передбачено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує, зокрема, своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Цим же пунктом Положення № 28-2 встановлено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій.

Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279 “Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги”, яка набрала чинності 01 квітня 2021 року) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2 (далі – Порядок № 21-2), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” (далі - рішення суду), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.

Пунктом 3 Розділу VII Порядку № 21-2 встановлено, що проєкт бюджету Пенсійного фонду на плановий рік протягом двох тижнів з дня прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік надсилається Міністерству соціальної політики України для погодження Міністром соціальної політики України відповідно до вимог Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 року № 1156).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення пенсійних виплат за відповідною бюджетною програмою, є Міністерство соціальної політики України, а Пенсійний фонд України є відповідальним виконавцем і розпорядником коштів нижчого рівня.

Тобто, пенсійні виплати здійснюються територіальних управлінь Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Пенсійного фонду та інших джерел, визначених законодавством. Фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили.

Водночас слід зауважити, що виділення коштів з державного бюджету на фінансування бюджетної програми з виплати пенсій (у тому числі заборгованостей з пенсійних виплат, нарахованих на виконання рішень судів) не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України, а тому невиконання судового рішення в частині виплати стягувачу нарахованої суми заборгованості відбувається з причин, які не залежать від територіального органу Пенсійного фонду України.

Фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення територіальним органом Пенсійного фонду України можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій. Покладені судом зобов`язання на суб`єкта владних повноважень в частині саме виплати нарахованих сум пенсії можуть бути виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на територіальний орган Пенсійного фонду України, лише після надходження відповідних коштів з Державного бюджету України.

Верховний Суд у своїй постанові від 31.08.2023 по справі № 560/16807/21 наголосив, що оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України є органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, то він повинен враховувати приписи статті 116 Бюджетного кодексу України, які забороняють взяття бюджетних зобов`язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків за відсутності бюджетних призначень, та Порядку, яким узгоджено механізм забезпечення виконання взятих на себе державою зобов`язань з приписами бюджетного законодавства.

Відтак, невиконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду у Вінницькій області в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а та ін., невиконання боржником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу (пенсіонеру) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

З урахуванням аналізу звіту Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про виконання судового рішення від 02.01.2026, колегія суддів вказує, що обставини, повідомлені у поданому до суду звіті, свідчать про те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень було вжито належних заходів, спрямованих на виконання рішення від 02.01.2026, яке набрало законної сили. Зокрема, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області в межах своїх повноважень були вчинені дії, пов`язані з проведенням перерахунку пенсії, однак виплата перерахованої пенсії за минулий період зумовлена виключно відсутністю необхідних бюджетних асигнувань, які мали би бути виділені з державного бюджету на цю мету. Тобто, обставини фактичної не виплати позивачу пенсії пов`язані виключно з відсутністю фінансування на ці потреби, а не з умисним невиконанням судового рішення з боку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем, в межах наданих йому повноважень, виконано рішення суду, оскільки судом не встановлено того факту, що відповідач, маючи можливість здійснити виплату коштів позивачу, створює перешкоди для його виконання.

Щодо посилань апелянта на неправильність визначення відповідачем суми заборгованості, то колегія суддів зазначає, що здійснення розрахунку сум, належних до виплати на виконання судового рішення, належить до дискреції пенсійного органу. Відтак суд не вправі втручатися у здійснений відповідачем розрахунок та надавати оцінку його правильності в межах розгляду питання щодо прийняття звіту про виконання судового рішення.

При цьому виникнення між сторонами нових правовідносин, що не були предметом дослідження у справі, не дозволяє провести їх врегулювання в порядку статті 382 КАС України. Перевірка правомірності нових рішень та дій відповідача, які стосуються нових обставин та періодів, не може бути предметом розгляду та оцінки в межах застосування процедури судового контролю.

Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду в частині виплати існуючої заборгованості спричинене об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про прийняття поданого боржником звіту.

Разом з тим апеляційний суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного процесуального питання правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.