Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №240/10457/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10457/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

16 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Канигіної Т.С. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови,

В С Т А Н О В И В :

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Волинської митниці про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено. Зокрема, визнано протиправними та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UА205140/2025/000093/2 від 10.03.2025 та картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА205140/2025/000676 від 10.03.2025, прийняті Волинською митницею Державної митної служби України.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Волинської митниці Державної митної служби України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 4846,78 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.03.2025 з метою митного оформлення ввезеного на територію України транспортного засобу комерційного призначення, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано митну декларацію № 25UА205140014524.

До митної декларації долучено такі документи: рахунок-фактуру (інвойс) № VК00209554 від 18.02.2025; автотранспортну накладну б.н. від 28.02.2025; декларацію про походження товару VК00209554 від 18.02.2025; банківський платіжний документ, що підтверджує вартість товару № 613 від 17.02.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиторських послуг ТК2500039 від 03.03.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 07032025-2 від 07.03.2025; зовнішньоекономічний контракт № 2025/007 від 12.02.2025; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація № 1 від 12.02.2025; договір (контракт) про перевезення № 41 від 27.02.2025; копія митної декларації країни відправлення № 25DЕ835654345468В5 від 27.02.2025.

За результатами вивчення поданих декларантом документів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару № UА205140/2025/000093/2 від 10.03.2025.

У зв`язку з коригуванням митної вартості Волинською митницею 10.03.2025 прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації № UА205140/2025/000676 та роз`яснено право щодо випуску товару за рішенням про коригування.

Не погоджуючись із вказаними рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернувся до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до митного оформлення було подано всі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, які містили достатні та достовірні відомості для її визначення за основним методом, тоді як відповідачем не доведено наявності обґрунтованих підстав для витребування додаткових документів, коригування митної вартості товару за резервним методом та оформлення картки відмови.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі - МК України).

Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України митні органи – центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Відповідно до положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 МК України).

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, – банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності – інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, – страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами першою, другою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом – за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Положеннями частини п`ятої статті 54 МК України унормовано, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний – за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод – за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У даному ж випадку, як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, 07.03.2025, з метою митного оформлення ввезеного на територію України транспортного засобу комерційного призначення, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано митну декларацію № 25UА205140014524.

До митної декларації долучено такі документи: рахунок-фактуру (інвойс) № VК00209554 від 18.02.2025; автотранспортну накладну б.н. від 28.02.2025; декларацію про походження товару VК00209554 від 18.02.2025; банківський платіжний документ, що підтверджує вартість товару № 613 від 17.02.2025; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиторських послуг ТК2500039 від 03.03.2025; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 07032025-2 від 07.03.2025; зовнішньоекономічний контракт № 2025/007 від 12.02.2025; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація № 1 від 12.02.2025; договір (контракт) про перевезення № 41 від 27.02.2025; копія митної декларації країни відправлення № 25DЕ835654345468В5 від 27.02.2025.

Аналізуючи зміст таких документів колегія суддів доходить висновку, що вони є достатніми для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до вимог чинного законодавства.

Натомість відповідач поставив під сумнів їх достовірність у зв`язку з виявленням певних розбіжностей, про які зазначено в оскаржуваному рішенні № UА205140/2025/000093/2 від 10.03.2025.

Надаючи оцінку відповідним зауваженням та доводам митного органу, колегія суддів враховує наступне.

Щодо доводів апелянта про відсутність належного підтвердження включення до митної вартості транспортних витрат та витрат на навантажувально-розвантажувальні роботи, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем до митного оформлення було подано, зокрема, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиторських послуг, документи щодо вартості перевезення товару, договір перевезення, а також інші документи, які містили відомості про витрати, пов`язані з транспортуванням товару.

При цьому зі Специфікації № 1 до контракту № 2025/007 від 12.02.2025 вбачається, що сторони погодили умови поставки FCA Reitberg. Відповідно до змісту таких умов поставки навантаження товару на транспортний засіб покупця здійснюється продавцем та включається до вартості товару. Відтак покупець не несе окремих витрат на навантажувально-розвантажувальні роботи, а тому відсутність окремого відображення таких витрат у декларації митної вартості не свідчить про їх невключення до митної вартості та не може бути самостійною підставою для висновку про недостовірність заявленої митної вартості.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів того, що будь-які витрати на навантаження фактично понесені позивачем додатково та не були враховані під час визначення митної вартості товару. Відтак твердження митного органу не підтверджуються належними доказами.

Щодо доводів апелянта про ненадання документів щодо вартості транспортування товару, то колегія суддів виходить із наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортування товару від м. Reitberg (Німеччина) до м. Жижин (Польща) здійснювалося перевізником Forklift Group, а вартість такого перевезення становила 1200 євро. На підтвердження зазначених обставин позивачем було надано рахунок-фактуру на транспортно-експедиторські послуги, акт здачі-приймання виконаних робіт та калькуляцію транспортних витрат.

Отже, декларантом було подано документи, які містили відомості щодо вартості перевезення оцінюваного товару та давали можливість митному органу перевірити правильність визначення відповідної складової митної вартості.

При цьому відповідачем не доведено, які саме відомості були відсутні у наданих документах та чому наявні документи не дозволяли встановити розмір транспортних витрат. Таким чином, наведені обставини не можуть свідчити про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товару

Посилання апелянта на те, що в копії митної декларації країни відправлення зазначено умови поставки EXW, тоді як у специфікації до контракту зазначено FCA, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Суд враховує, що митна декларація країни відправлення не належить до документів, які відповідно до частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товару. Такий документ використовується переважно для підтвердження факту митного оформлення товару в країні відправлення та не визначає зміст договірних відносин між сторонами зовнішньоекономічного контракту.

Більше того, відповідачем не доведено, яким саме чином зазначена розбіжність вплинула на числове значення митної вартості товару або свідчить про недостовірність ціни, фактично сплаченої за товар.

Сам по собі факт зазначення різних умов поставки у різних документах не може бути достатньою підставою для висновку про заниження митної вартості за відсутності доказів того, що така обставина призвела до неврахування певних витрат або зміни ціни товару.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи відповідача про те, що наявність різниці між вартістю товару, зазначеною в інвойсі, та вартістю, наведеною у митній декларації країни відправлення, свідчить про недостовірність заявленої митної вартості.

Судом встановлено, що згідно з рахунком-фактурою вартість товару становила 144750 євро, тоді як у митній декларації країни відправлення зазначено суму 145500 євро. Різниця між зазначеними показниками становить 750 євро.

Позивачем надано пояснення, що зазначена сума є статистичною вартістю внутрішнього перевезення на території Німеччини та використовується продавцем виключно для цілей митного оформлення в країні експорту. Водночас така сума не підлягає оплаті покупцем та не входить до ціни товару за зовнішньоекономічним контрактом.

Зазначені пояснення відповідачем не спростовані, а доказів того, що позивач фактично сплатив або повинен був сплатити іншу суму, ніж зазначена в інвойсі та підтверджена банківським платіжним документом, митним органом не надано.

За таких обставин сама по собі різниця між відомостями інвойсу та декларації країни відправлення не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості товару.

Щодо доводів апелянта про відсутність банківського документа щодо оплати транспортних послуг, то колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції, рахунком-фактурою про надання транспортно-експедиторських послуг було передбачено відтермінування їх оплати до 03.04.2025.

Отже, станом на дату здійснення митного оформлення товару строк виконання обов`язку щодо оплати транспортних послуг ще не настав, а тому відсутність платіжного документа обумовлена об`єктивними причинами та не свідчить про неподання декларантом необхідних відомостей щодо митної вартості товару.

При цьому вартість перевезення була підтверджена іншими документами, які містили всі необхідні відомості для перевірки відповідної складової митної вартості. Тому наведені обставини не могли бути підставою для відмови у визнанні заявленої митної вартості.

Визначаючи митну вартість за резервним методом, митний орган зазначив, що джерелом числового значення митної вартості є:

товар 1 - на рівні 174919 євро/од за ЕМД № UА400040/2025/004583 від 03.03.2025.

Митницею за основу коригування митної вартості взято вартість товару: «Трактор для сільськогосподарських робіт, марка - John Deere; тип двигуна - дизель; об`єм двигуна -8984смЗ; Модельний рік виготовлення -2017».

Митницею додатково здійснено аналіз цінової інформації товару «Трактор для сільськогосподарських робіт John Deere 8370» інших років, а саме: трактор 2015р - 163700 євро (згідно ЄАІС Держмитслужби); трактор 2016 р - 164180 євро (згідно ЄАІС Держмитслужби).

Разом з тим митний орган не навів при цьому порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що не відповідає вимогам статті 55 МК України.

Верховний Суд з цього питання сформував правову позицію, яка викладена, зокрема, у постановах від 21.02.2018 у справі № 820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі № 818/1186/17. Вона полягає у тому, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Крім того, у постанові від 29.09.2020 у справі № 520/7041/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

У свою чергу, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватися як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Крім того, можливість поставки товару іншим покупцям за меншою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв`язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Суд наголошує, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як акцентовано Верховним Судом у постанові від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з цим саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що витребування додаткових документів у позивача не було виправданим дійсною необхідністю, адже відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах таких розбіжностей, які б впливали на можливість визначення митної вартості товару та могли бути перевірені (усунені) наданими декларантом документами. Зауваження та сумніви митного органу могли бути перевірені та знівельовані на основі аналізу поданих документів та окремо або у сукупності не свідчать про наявність підстав для винесення рішення про коригування митної вартості.

При цьому колегія суддів додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню; до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом і визначив митну вартість за резервним методом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2025/000093/2 від 10.03.2025 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2025/000676 від 10.03.2025 не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять нових обставин, які б спростовували його висновки.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, апеляційний суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Беручи до уваги результат апеляційного розгляду, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Канигіна Т.С. Кузьмишин В.М.