Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №320/54183/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/54183/24 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком №262440024973 від 02.08.2024 ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 04.03.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1984;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 26 липня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно відмовило у призначенні з 26.07.2024 пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.08.2024 року №26244002973 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 04.03.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1984.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію із зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 26 липня 2024 року.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211 (однієї тисячі двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Судове рішення мотивоване тим, що згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.08.2024 року №26244002973 період роботи позивачки з 01.01.1992 року по 04.03.1992 року не зарахований до страхового стажу, оскільки російська федерація та Україна припинили участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення. Суд вважав неправомірними дії та рішення щодо відмови зарахувати позивачці цей стаж, оскільки набуття нею трудового стажу у спірний період відбулося за чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України, а тому вихід з Угоди не може мати негативні наслідки на законне право позивачки щодо призначення пенсії. Таким чином, вимоги позивачки в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління пенсійного фонду України у Донецькій області № від 02.08.2024 року №26244002973 року щодо відмови у зарахуванні спірного періоду роботи є обґрунтованими. ОСОБА_1 має посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), що підтверджується також даними довідки №23-14-107 від 26.04.2024 Відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади, та оскільки вона досягла пенсійного віку (55 роки) і звернулася із заявою про призначення пенсії 26.07.2024, то пенсія за віком має бути призначена їй з дня такого звернення.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області просить скасувати це судове рішення як необгрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 04.03.1992 правомірно не зараховано до страхового стажу, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Зарахувати довідку про реєстрацію від 26.04.2024 №23-14-107 теж не має можливості, оскільки вона не відповідає п.2.1 пп.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1. Таким чином, резюмує апелянт, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до

пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання на відповідній території радіоактивного забруднення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ладижинським МВ УМВС України у Вінницькій області 18.09.2008 року.

19.09.2008 року Вінницькою обласною державною адміністрацією було видано позивачці посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_3 .

Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 26.07.2024 про призначення пенсії за віком, однак за результатом розгляду документів за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №262440024973 від 02.08.2024.

Підставою для відмови у призначенні пенсії стало те, що період проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року відсутній, тому нема підстав для зниження пенсійного віку. Також не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 04.03.1992, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Не погоджуючись з рішенням і діями відповідача, позивачка звернулася до суду з позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та на тимчасово окупованих територіях України після 19 лютого 2014 року особі, яка після 19 лютого 2014 року проходила військову службу (службу) у збройних силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, перебувала на посадах державної служби, на посадах в органах місцевого самоврядування у відповідних органах (формуваннях) Російської Федерації, добровільно займала посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, утворених на тимчасово окупованій території України, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, у незаконних судових або правоохоронних органах, а також добровільно брала участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, утворених на тимчасово окупованій території України, та/або у збройних формуваннях держави-агресора.

З трудової книжки позивачки серія НОМЕР_1 від 15.08.1984 вбачається, що позивачка певний період працювала в російській федерації: в СМП «СаратовБАМстрой» з 26.11.1989, а з 09.04.1990 в дитячому садочку №54 селища Іса Відділу навчальних закладів Байкало-Амурської залізної дороги на посаді вихователя ( записи № 8-11) по 04.03.1992 року та звільнена за власним бажанням ( запис № 11, наказ від 04.03.1992 року).

Відповідно до статті 1 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 року, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 року №290/95-ВР, яка була підписана, зокрема, Урядами російської федерації та України, дана угода регулювала основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування.

За статтею 4 Угоди трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Статтею 9 Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (та) двосторонніми угодами.

Згідно із статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі- Угода про пенсійне забезпечення) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди про пенсійне забезпечення передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

За приписами статті 6 Угоди про пенсійне забезпечення призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Відповідно до статті 11 Угоди про пенсійне забезпечення необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.

За приписами статті 13 Угоди про пенсійне забезпечення пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, цією Угодою визначено, що набутий в республіках бувшого СРСР трудовий стаж підлягає безумовному врахуванню при визначенні пенсії в Україні, а пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.08.2024 року №26244002973 вбачається, що через припинення участі російської федерації та України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення період роботи з 01.01.1992 року по 04.03.1992 року не зарахований позивачці, що суперечить нормам Угоди про пенсійне забезпечення та вимогам національного пенсійного законодавства.

Тому, вимоги позивачки в частині зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу є обґрунтованими.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Статтею 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796) унормовано, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.

Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.

Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.

Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 21.11.2019 у справі №572/47/17 та від 15.01.2021 у справі №520/7846/.

За даними довідки від 26.04.2024 №23-14-107 Відділу ведення реєстру Ладижинської територіальної громади позивачка була зареєстрована у період з 27.09.1985 по 12.04.2011 за адресою АДРЕСА_1 , яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, до 31.12.2014 року відносилось до зони посиленого радіологічного контролю.

Як зазначалось, 19.09.2008 Вінницькою обласною державною адміністрацією позивачці видано дублікат посвідчення (замість посвідчення НОМЕР_4 від 28.10.94 р.) громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_3 .

Отже, вказаними документами підтверджується проживання позивачки у відповідний період на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Згідно із статтею 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

- особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Відповідно до примітки до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Наявність у позивачки не менше 15 років страхового стажу відповідач не заперечив і ця обставина підтверджується записами її трудової книжки.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про зниження пенсійного віку позивачки на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Оскільки позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , то набула право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796 після досягнення нею 55 років.

У зв`язку з цим суд обгрунтовано визнав протиправним і скасував рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Частиною першою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV обумовлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивачка досягла пенсійного віку (55 роки) та звернулася із заявою про призначення пенсії 26.07.2024, то пенсія за віком має бути призначена їй з дня такого звернення.

Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, тому на законних підставах зобов`язав саме цей орган відновити порушені права позивачки - призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку.

При цьому слід зазначити, що застосована судом компетенція, передбачена частиною четвертою статті 245 КАС України, не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Судові витрати у справі розподілені відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.