Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №620/16762/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Ткаченко О.Є.,

Суддя-доповідач - Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року Справа № 620/16762/24

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Компанієць І.Д., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції

в Чернігівській області

про визнання бездіяльності протиправною та

зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - Відповідач) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, що полягає в тому, що в червні 2024 року ОСОБА_1 станом на 07.11.2015 (що є днем прийняття позивача на службу в органи поліції) не встановили збільшений розмір вислуги для визначення надбавки за вислугу років, днів додаткової оплачуваної відпустки за рахунок періоду проходження ним служби в податковій міліції;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області встановити ОСОБА_1 станом на 07.11.2015 (що є днем прийняття позивача на службу в органи поліції) збільшений розмір вислуги для визначення надбавки за вислугу років, днів додаткової оплачуваної відпустки за рахунок періоду проходження ним служби в податковій міліції.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року позовну заяву було повернуто Позивачу.

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що Позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом і не навів будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на процесуальні порушення, допущені судом.

Зокрема, Апелянт зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, викладений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, що спірним у цій справі є наказ Відповідача від 20.06.2024 № 346о/с. Також ОСОБА_1 звертає увагу на те, що суд не вирішив його заяву про відкликання позовної вимоги та не дотримався строку розгляду справи.

Окрім того, Апелянт акцентує увагу на тому, що вчинена Відповідачем бездіяльність є триваючим порушенням права на належний розмір грошового забезпечення і законом не визначено чіткий строк, коли Відповідач має вчиняти такі дії, якщо Позивач вже не проходить публічну службу в поліції.

Також Позивач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22.

На переконання ОСОБА_1 ця справа пов`язана з порушенням права на оплату праці та звертає увагу на те, що рішенням суду у справі № 620/11775/23 суд підтвердив, що від 07.11.2015 Позивач має право на зарахування до стажу служби в поліції для визначення надбавки за вислугу років, днів додаткової оплачуваної відпустки, період з 25.07.1997 по 30.11.2005.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповно встановлених обставин та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення її позовної заяви без розгляду.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2025 було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою позивача, встановлено строк для подання відзиву на неї та призначено судовий розгляд справи.

У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

27.10.2025 від представника Апелянта надійшла заява, до якої долучено документи щодо судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.

Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до частин першої - другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За приписами абзацу 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом N 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, Законом N 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Поряд з цим, відповідно до приписів статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (пункт 9 частини четвертої статті 169 КАС України).

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, перебіг процесуального строку звернення особи до суду з адміністративним позовом починається з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав або законних інтересів.

При цьому, КАС України регламентовано повноваження суду поновити особі строк звернення до суду з адміністративним позовом за наявності поважних причин його пропуску.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що спір у цій справі є способом відновлення порушеного триваючого права, а не оскарженням разового управлінського рішення.

Окрім того, судова колегія відзначає, що у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22 Велика Палата Верховного Суд констатувала, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

У справі "Лелас проти Хорватії" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

Окрім того, судова колегія звертає увагу, що зарахування (за наявності правових підстав) окремих періодів роботи до стажу служби в поліції надає особі право на встановлення надбавки за вислугу років у період з 07.11.2015 по дату звільнення, яка є складовою грошового забезпечення.

При цьому, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, зокрема й за період з 2015 по 2020 роки. А тому, застосування процесуальних строків звернення до суду у спорах щодо зарахування окремих періодів роботи до вислуги років суперечило б приписам частини другої статті 233 КЗпП України у відповідній редакції, які наділяють Позивача правом на звернення до суду з позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.

Зазначені висновки відповідають правовому підходу Великої Палати Верховного Суду, застосованому у постанові від 23 травня 2024 року у справі № 380/19324/23.

При цьому, судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про залишення без розгляду позовної заяви через пропуск строку звернення до суду та порушення права Позивача на доступ до суду.

Відповідно до ст. 320 КАС України у редакції, чинній на момент розгляду колегією суддів апеляційної скарги, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду не змінював судове рішення по суті позовних вимог, а ухвалив рішення, яким направив справу на продовження розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим у суду апеляційної інстанції не виникає підстав для вирішення питань пов`язаних з розподілом судових витрат.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 286, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 15 липня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: І.Д. Компанієць

Є.І. Мєзєнцев