Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №420/32215/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32215/25

Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі № 420/32215/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 153 від 15.04.2025, про відмову в призначенні пенсії за вислугою років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, в частині не зарахування до страхового стажу періодів служби з 24.10.2006 по 31.10.2006, та з 01.02.2007 по 02.09.2015 та періодів роботи на підприємстві “БІОГУМУС” з 01.07.1994 по 25.08.1994, з 06.081998 по 20.12.1998, з 20.04.2000 по 12.06.2001 р. ОСОБА_1 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу періодів служби з 24.10.2006 по 31.10.2006, та з 01.02.2007 по 02.09.2015 та періодів роботи на підприємстві “БІОГУМУС” з 01.07.1994 по 25.08.1994, з 06.081998 по 20.12.1998, з 20.04.2000 по 12.06.2001 ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся з письмовою заявою, щодо призначення пенсії за вислугою років до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. 15.04.2025 відповідачем була надано рішення № 153 про відмову у призначенні пенсії. Причиною відмови стала відсутність необхідного страхового стажу 25 років і більше для виходу на пенсію за вислугою років, з яких не менше 12 років 6 місяців календарної вислуги (військова служба, служба в органах внутрішніх справ) осіб з числа визначеного статтею 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Відповідачем не було зараховано до страхового стажу періоди служби, а саме період служби з 24.10.2006 по 31.10.2006, та з 01.02.2007 по 02.09.2015, оскільки згідно довідки ОК-5 відсутня інформація про нараховану заробітну плату та сплату страхових внесків. Також не було зараховано до страхового стажу періодів роботи на підприємстві “БІОГУМУС” з 01.07.1994 по 25.08.1994, з 06.081998 по 20.12.1998, з 20.04.2000 по 12.06.2001, оскільки з наданої трудової книжки на печатці установи відсутній код ЄДРПОУ, та в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про роботу.

Позивач зазначає, що записи його трудової книжки повністю відповідають положенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці № 58 від 29.07.1993. Окрім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення Позивача його конституційного права на соціальний захист.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що згідно з поданням Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 24.03.2025 №8/1-24 про призначення пенсії на день звільнення зі служби, тобто 28.02.2025, позивач не досяг 45-річного віку. Оскільки на момент звільнення, тобто на 28.02.2025 календарна вислуга років позивача складала 20 років 09 місяців 04 дні, правові підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “а” ст. 12 Закону України 2262 відсутні. Відповідач вважає, що дії Головного управління є правомірними. При розгляді питання про призначення пенсії за вислугу років Позивачу Головне управління не порушувало норм чинного законодавства та прав Позивача.

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2026 у справі № 420/32215/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 153 від 15.04.2025 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 .

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди служби з 24.10.2006 по 31.10.2006, з 01.02.2007 по 02.09.2015 а також періоди роботи на підприємстві “БІОГУМУС” з 01.07.1994 по 25.08.1994, з 06.081998 по 20.12.1998, з 20.04.2000 по 12.06.2001 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 1211,20 грн. сплаченого судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Невідповідність даних, зокрема, таких як відсутність на печатці підприємства коду ЄДРПОУ не можуть бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Також суд вказав, що наявність відомостей про роботу позивача у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування за періоди до впровадження реєстру не може бути визначальним при зарахуванні таких періодів роботи до страхового стажу.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що наданими позивачем до матеріалів справи довідками підтверджується сплата страхових внесків за час проходження служби позивачем в Одеська виправній колонії №14,

За наведеного суд виснував, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку даних про нарахування грошового забезпечення та сплату страхових внесків, при підтвердженні належними доказами проходження служби позивача в органах кримінально-виконавчої служби, не може бути підставою для не зарахування періодів служби до страхового стажу та позбавлення позивача права на призначення пенсії.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним, позаяк прийнято з підстав відсутності у позивача необхідного страхового стажу 25 років і більше;

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що неприведення Малим підприємством «БІОГУМУС» печатки у відповідність до законодавчих положень додатково вказує на наявність неточностей, або помилок у заповненні трудової книжки, що може ставити під сумнів достовірність зазначених у ній відомостей;

- інші доводи відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в Одеській виправній колонії №14.

Згідно витягу з наказу начальника Одеської виправної колонії №14 Про особовий склад №11/ОС-25 від 14.02.2025, звільнено ОСОБА_1 28.02.2025. Вислуга років на день звільнення становить у календарному обчисленні 20 років 9 місяців 4 дні; цивільний стаж 6 років 5 місяців 22 дні; загальний трудовий стаж 27 років 2 місяці 26 днів; вислуга у пільговому обчисленні 27 років 2 місяці 27 днів; вислуга в ДКВС України 19 років 5 місяців 13 днів; вислуга для виплати одноразової грошової допомоги 20 років 9 місяців 4 дні.

Позивач звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

15.04.2025 Головним управління ПФУ в Одеській області було прийнято рішення №153 про відмову в призначенні пенсії, у якому зазначено, що згідно з поданням Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 24.03.2025 № 8/1-204 про призначення пенсій за вислугу років ОСОБА_1 та наданими документами, на день звільнення зі служби, тобто на 28.02.2025, календарна вислуга років складає 20 років 09 місяців 04 дні.

За наданими документами ОСОБА_1 має страховий стаж 16 років 06 місяців 11 днів. До страхового стажу не зараховано періоди служби з 24.10.2006 по 31.10.2006 та з 01.02.2007 по 02.09.2015, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку (довідка форми ОК-5) відсутні дані про нарахування грошового забезпечення та сплату страхових внесків.

Довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески за періоди з 24.10.2006 по 31.10.2006 та 01.02.2007 по 02.09.2015 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України під 21.08.2019 № 770 та постанови правління Пенсійного фонду України від 04.02.2021 № 3-1 не надавались.

Також у рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи 01.07.1994 по 25.08.1994, 06.08.1998 по 20.12.1998, 20.04.2000 по 12.06.2001 на малому підприємстві “БОГУМУС” Великомихайлівського району Одеської області згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.07.1994, оскільки на печатці установи відсутній код ЄДРПОУ та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу. До управління контрольно-перевірочної роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області направлена службова записка від 15.04.2025 № 15047/03-16 щодо перевірки факту роботи ОСОБА_1 па МП “БІОГУМУС”.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 153 від 15.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "б" статті 12 Закону № 2262 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років і більше.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів служби з 24.10.2006 по 31.10.2006, та з 01.02.2007 по 02.09.2015 та періодів роботи на підприємстві “БІОГУМУС” 3.01.07.1994 по 25.08.1994, з 06.081998 по 20.12.1998, з 20.04.2000 по 12.06.2001, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, визначає Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з пунктом "б" статті 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань.

Відповідно до статті 2 Закону №2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Приписами пункту "б" частини першої статті 12 Закону №2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Колегією суддів з оскаржуваного рішення встановлено, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є відсутність необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди служби з 24.10.2006 по 31.10.2006 та з 01.02.2007 по 02.09.2015, а також періоди роботи 01.07.1994 по 25.08.1994, 06.08.1998 по 20.12.1998, 20.04.2000 по 12.06.2001 на малому підприємстві “БОГУМУС” згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.07.1994.

Надаючи оцінку вищевказаним підставам прийняття оскаржуваного рішення відповідача колегія суддів виходить з таких міркувань.

Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи на малому підприємстві “БОГУМУС”.

Так, статтею 1 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Положеннями ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом

До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із ст.62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

29.07.1993 Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України видано наказ № 58 “Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників”.

У п. 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції №58, передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Водночас, пунктом 18 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06 вересня 1973 р. № 656 “Про трудові книжки робітників і службовців” визначено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках, іншу відповідальність.

З огляду на викладене, основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає про незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.07.1994 по 25.08.1994, 06.08.1998 по 20.12.1998, 20.04.2000 по 12.06.2001 на малому підприємстві “БІОГУМУС” Великомихайлівського району Одеської області згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.07.1994, з підстав відсутності на печатці установи коду ЄДРПОУ та відсутності в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про роботу.

Щодо вказаних доводів апелянта колегія суддів зазначає таке.

Як правильно встановлено судом першої інстанції з копії трудової книжки серія НОМЕР_2 від 01.07.1994, остання була видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та у ній містяться наступні записи про роботу позивача на малому підприємстві “БІОГУМУС”:

№1 – 01.07.1994 – зарахований на посаду робочого (наказ №18 від 01.07.94);

№2 – 25.08.1994 – звільнений за власним бажанням (наказ №25 від 25.08.94);

№4 – 06.08.1998 – зарахований на посаду механіка (наказ №26 від 06.08.1998);

№5 – 20.12.1998 – звільнений у зв`язку з відходом до армії (наказ №47 від 20.12.98);

№7 – 20.04.2000 – зарахований на посаду механіка (наказ №8 від 20.04.2000);

№8 – 12.06.2001 – звільнений у зв`язку з поданою заявою (наказ №63 від 12.06.2001).

Із вказаних записів вбачається, що записи про трудову діяльність позивача внесені у хронологічному порядку, в тому числі із зазначенням дати прийняття на роботу, звільнення з роботи, реквізитів розпорядчих документів, засвідченням цих записів підписом уповноваженої особи та відтиском печатки підприємства.

Тобто, в трудовій книжці позивача є всі необхідні відомості про роботу за спірні період, що не викликають сумнівів у їх достовірності.

Щодо посилань відповідача про відсутність на печатці установи коду ЄДРПОУ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (далі - Положення №118).

Відповідно до пунктів 15, 16 Положення №118 (у редакції чинній на момент прийняття) у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування.

Використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб`єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до п.7 Положення №118 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 р. № 499 “Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України) ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що після затвердження Кабінетом Міністрів України Положення №118, кожній юридичні особі має бути присвоєний ідентифікаційний код, який є незмінним під час провадження такою особою своєї господарської діяльності.

Однак, як правильно зауважив суд першої інстанції, обов`язкове використання ідентифікаційного коду на його печатках та штампах встановлене з часу викладення Положення №118 в редакції постанови Уряду від 22 червня 2005 року.

За наведеного, відмова у зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача на малому підприємстві “БІОГУМУС”, з підстав відсутності на печатці установи коду ЄДРПОУ, є протиправною.

Поза тим, апеляційний суд акцентує, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Невідповідність даних, зокрема, таких як відсутність на печатці підприємства коду ЄДРПОУ не можуть бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Тотожні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Щодо відмови відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 01.07.1994 по 25.08.1994, 06.08.1998 по 20.12.1998, 20.04.2000 по 12.06.2001 на малому підприємстві “БОГУМУС” з підстав відсутності в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про роботу, та відповідних посилань скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року “Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування”.

Пунктами 1, 3, 5, 10 вказаного Положення визначено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).

В основі персоніфікованого обліку лежить обов`язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб.

Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях.

Роботодавці, зокрема, зобов`язані в установленому порядку подавати повноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.

Поряд з цим, відповідно до ст.16 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI (в редакції на момент прийняття) Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.

Ведення Державного реєстру здійснюється на підставі положення про Державний реєстр, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст. 18 Закону № 2464-VI джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; державних органів реєстрації актів цивільного стану; органів державної податкової служби; органів державної статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; органів Державного казначейства України; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.

Відповідно до Положення про Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 08.10.2010 № 22-1 (в редакції чинній на час його затвердження) Пенсійний фонд України формує та веде Державний реєстр, який складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

З наведеного вище виходить, що з моменту впровадження персоніфікованого обліку саме на роботодавців був покладений обов`язок подавати Пенсійному фонду достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них з метою забезпечення ведення персоніфікованого обліку.

Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником вказаного обов`язку, а відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про роботу позивача не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів його роботи, у разі підтвердження зайнятості позивача на роботах записати трудової книжки, здійсненими у відповідності до положень чинного законодавства.

Окрім того, варто зазначити, що спірними періодами, які не зараховані відповідачем до страхового стажу є періоди роботи позивача з 01.07.1994 по 25.08.1994, 06.08.1998 по 20.12.1998, 20.04.2000 по 12.06.2001, в той час як Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування був створений та почав функціонувати у 2011 році, відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, який набув чинності 1 січня 2011 року.

За наведених обставин, наявність відомостей про роботу позивача у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування за періоди до впровадження реєстру не може бути визначальним при зарахуванні таких періодів роботи до страхового стажу.

Відтак, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.07.1994 по 25.08.1994, 06.08.1998 по 20.12.1998, 20.04.2000 по 12.06.2001 та, як наслідок, задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо аргументів скаржника про неможливість зарахування до страхового стажу періодів служби з 24.10.2006 по 31.10.2006 та з 01.02.2007 по 02.09.2015, у зв`язку з тим індивідуальних відомостях про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку (довідка форми ОК-5) відсутні дані про нарахування грошового забезпечення та сплату страхових внесків.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №770 від 21.08.2019 затверджено Порядок подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2016 р., необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським.

Цей Порядок установлює механізм, форму та строки подання до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь (далі - територіальні органи Пенсійного фонду України) необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2016 р. у разі їх відсутності в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 3,4 вказаного Порядку, відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться Пенсійним фондом України до реєстру застрахованих осіб на підставі інформації з податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формами № 8 ДР і № 1 ДФ, які ДФС передає Пенсійному фонду України в електронному вигляді на центральному рівні в порядку, встановленому Пенсійним фондом України та ДФС. При цьому Пенсійний фонд України обчислює щомісячні суми грошового забезпечення виходячи із середнього розміру сум доходу квартальної звітності за формами № 8 ДР і № 1 ДФ за період, за який подано інформацію.

У разі відсутності інформації з податкового розрахунку сум доходу відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться територіальними органами Пенсійного фонду України до реєстру застрахованих осіб на підставі поданого військовими частинами чи органами, які виплачують (виплачували) грошове забезпечення (далі - страхувальники), або подаються органами, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи), до територіальних органів Пенсійного фонду України у вигляді звіту за формою згідно з додатком.

Поряд із цим, відповідно до п.2 Порядку зарахування періодів служби до страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу за період з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2006 р, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №770 від 21.08.2019, під час звернення за призначенням пенсії (переведенням на пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”) особою, яка належить до однієї із категорій, зазначених у пункті 1 цього Порядку, територіальний орган Пенсійного фонду України перевіряє індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2006 р., що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб).

Територіальний орган Пенсійного фонду України зараховує відповідні періоди служби до страхового стажу на підставі реєстру застрахованих осіб, якщо в ньому є необхідні для обчислення страхового стажу відомості щодо грошового забезпечення та сплати страхових внесків.

У разі відсутності в реєстрі застрахованих осіб відомостей щодо грошового забезпечення страховий стаж зараховується на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески, виданої військовою частиною чи органом, який виплачує (виплачував) грошове забезпечення.

Форми довідок про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески затверджуються правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 04 лютого 2021 року № 3-1 затверджено форму довідки про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески.

Таким чином, вказаними Порядками передбачено внесення інформації пенсійним органом про сплату страхових внесків на підставі інформації з податкового органу або на підставі інформації наданої, зокрема органами, які виплачують (виплачували) грошове забезпечення. Пенсійний орган перевіряє індивідуальні відомості про застраховану особу та у разі їх відсутності страховий стаж зараховується на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески, виданої органом, який виплачує (виплачував) грошове забезпечення.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.2, 4 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1) при прийманні документів працівник органу, що призначає пенсію, зокрема: повідомляє заявника або посадову особу уповноваженого органу (структурного підрозділу) про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; видає заявнику або посадовій особі уповноваженого органу (структурного підрозділу) розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 9 до цього Порядку) та/або надсилає уповноваженому органу (структурному підрозділу) повідомлення про перелік документів, які необхідно подати додатково, та строк їх подання.

Орган, що призначає пенсію, повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних державних електронних інформаційних реєстрах, системах, базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Отже, на пенсійний орган законодавець поклав обов`язок щодо вчинення дій по перевірці відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, повноти наданих документів та підтвердження ними відомостей, необхідних для призначення пенсії. У разі відсутності таких документів пенсійний орган зобов`язаний повідомити заявника або посадову особу уповноваженого органу (структурного підрозділу) про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів.

Однак, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.

Відповідачем не було повідомлено позивача чи уповноваженого органу про необхідність надання довідок про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески, за формою затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 04 лютого 2021 року № 3-1, згідно Порядку №770, у зв`язку із відсутністю в реєстрі застрахованих осіб відомостей щодо грошового забезпечення позивача та сплачених страхових внесків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції з довідок про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески №18,19,20 від 18.04.2025, ОСОБА_1 проходив службу в Одеській виправній колонії УДДУ з ПВП в Одеській області з 24.10.2006 по 02.09.2015 та у період служби йому нараховувалося грошове забезпечення та сплачувалися страхові внески. Довідки видані на підставі особових рахунків за 2006-2009 роки.

Отже, вказаними довідками підтверджується сплата страхових внесків за час проходження служби позивачем в Одеська виправній колонії №14.

Поміж тим, апеляційний суд акцентує, що позивач не може нести відповідальність за не подання, зокрема, органом у якому позивач проходив службу, інформації про сплачені страхові внески безпосередньо до пенсійного органу, як те передбачено Порядком №770.

Відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку даних про нарахування грошового забезпечення та сплату страхових внесків, при підтвердженні належними доказами проходження служби позивача в органах кримінально-виконавчої служби, не може бути підставою для не зарахування періодів служби до страхового стажу та позбавлення позивача права на призначення пенсії.

З огляду на викладене, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів служби з 24.10.2006 р. по 31.10.2006р., та з 01.02.2007 р. по 02.09.2015 р.

За наведеного, враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційних скарг.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 у справі № 420/32215/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик