Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №400/11418/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11418/25

Категорія: 113070200Головуючий у суді І інстанції: Величко А. В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом адвоката Сафронова Юрія Івановича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство Снігурівський колос», до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови

в с т а н о в и В:

У жовтні 2025 року адвокат Сафронов Ю. І., діючи в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство Снігурівський колос» (далі – ТОВ «СГВП Снігурівський колос»), через підсистему «Електронний суд», звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – Укртрансбезпека), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № ОПШ 051474 від 19.08.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн, у зв`язку з перевезенням вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 частиною 1 статті 60 указаного Закону.

В обґрунтування позовних вимог адвокат пояснив, що 15.07.2025 на а/д М-14, в`їзд на територію ТОВ «ТІС-ЗЕРНО», працівниками Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено рейдову перевірку транспортного засобу позивача марки МАН реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час якої встановлено відсутність у водія картки до цифрового тахографу та роздруківки режиму праці та відпочинку водія за 15.07.2025, що, на думку перевіряючих, є порушенням статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатами рейдової перевірки, працівниками Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт від 15.07.2025 за №042353.

19.08.2025 Відділом державного нагляду (контролю) в Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті за результатами розгляду указаного акту прийнято спірну постанову №ОПШ 051474 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Адвокат вважає, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки за правовим аналізом положень Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі – Інструкція №385) та Закону України «Про автомобільний транспорт», є підстави стверджувати, що законодавство не містить вказівки на обов`язок водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення встановлювати та використовувати контрольні прилади (тахографи) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, а відповідно і мати особисту картку водія до цифрового тахографа.

Оскільки транспортний засіб позивача, у даному випадку, здійснював внутрішнє перевезення вантажів за маршрутом «Виноградне обл., с. Виноградне – Миколаївська обл., с. порт Південний ТОВ «ТІС-ЗЕРНО»», що підтверджується товарно транспортною накладною №909018 від 15.07.2025, то позивач не мав обов`язку по встановленню та експлуатації тахографу, незважаючи на те, що тахограф у нього був встановлений.

На думку адвоката, експлуатація тахографу, в даному випадку, є правом перевізника, а не обов`язком.

Також у позовній заяві адвокат наполягає на тому, що відповідач не забезпечив повідомлення позивача про розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт у належний спосіб, що є порушенням його права бути присутнім при розгляді справи та надавати пояснення.

За ствердженням адвоката, позивач не отримував запрошення відповідача на розгляд справи, а тому, розглянувши 19.08.2025 справу без повідомлення та участі позивача, суб`єкт владних повноважень порушив право суб`єкта господарювання на участь у розгляді справи.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ТОВ «СГВП Снігурівський колос» задоволено.

Суд визнав протиправною та скасував постанову Укртрансбезпеки №ОПШ 051474 від 19.08.2025 про застосування до ТОВ «СГВП Снігурівський колос» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

Також, суд першої інстанції вирішив питання судових витрат, понесених позивачем у вигляді сплати судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи, представниця Укртрансбезпеки подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Мотиви апеляційної скарги складаються з такого.

По-перше, з посиланням на численну практику Верховного Суду, скаржник акцентує увагу на тому, що товарно-транспортна накладна є тим документом, з якого можна встановити автомобільного перевізника.

Так, згідно з товарно-транспортною накладною від 15.07.2025 №909018, яка наявна в матеріалах справи та була пред`явлено водієм під час проведення пепервірки, автомобільним перевізником зазначено ТОВ «СГВП Снігурівський колос». Товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення вантажу, документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської діяльності з постачання, що підтверджено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 810/3713/16.

По-друге, пункт 1.4 Положення про робочий час та відпочинок водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 (далі – Положення №340) передбачено, шо це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Водночас, скаржник акцентує увагу на тому, що позивач є юридичною особою, суб`єктом господарювання, який використовує працю найманого водія ОСОБА_1 , а, отже, дія Положення №340 розповсюджується на позивача незважаючи на те чи надає він послуги з перевезень вантажів чи здійснює перевезення вантажів для власних потреб.

Тому, виходячи з фактичних обставин справи, у спірних правовідносинах ТОВ «СГВП Снігурівський колос» є автомобільним перевізником та суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

По-третє, скаржник указує, що підприємству був направлений виклик на розгляд справи рекомендованим листом з повідомленням від 01.08.2025 № 68145/34/24-25 на адресу місцезнаходження юридичної особи відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань – вул. Погранична, буд. 2А. с. Шевченкове, Миколаївська область.

Вказаний лист повернувся на адресу суб`єкта владних повноважень. Факт направлення даного листа був підтверджений доданим до відзиву на позовну заяву рекомендованим листом з повідомленням.

Представниця скаржника вважає, що надсилання повідомлення рекомендованим листом поштового відправлення за місцезнаходженням позивача є належним виконанням обов`язків відповідачем щодо інформування суб`єкта господарювання про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Сторона позивача не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, громадських формувань, ТОВ «СГВП Снігурівський колос» є юридичною особою основним видом діяльності якої є: 01.11 – Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

15.07.2025 о 18:55 год. на а/д М-14, виїзд ТОВ «ТІС-Зерно», посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку транспортного засобу позивача марки MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки CARNEHL реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 на предмет додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Вказані транспортні засоби належать на праві власності ТОВ «СГВП Снігурівський колос», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.11).

За результатами проведеної перевірки складено акт серії ОАР №042353 від 15.07.2024, яким зафіксовано порушення статі 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час перевезень вантажів, а саме: перевізником не забезпечено водія карткою (при цифровому тахографі) та/або роздруківки режиму праці та відпочинку водія за 15.07.2025, що передбачено наказом МТЗУ №340 від 04.06.2010 та наказом МТЗУ №385 від 24.06.2010, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Під час проведення перевірки, водій ОСОБА_1 надав працівникам Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну від 15.07.2025 №909018, де автомобільним перевізником, замовником та вантажовідправником указано ТОВ «СГВП Снігурівський колос» (а.с.69 об.).

05.08.2025, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, позивачу було направлено запрошення, оформлене листом від 01.08.2025 № 68145/34/24-25, для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення на 19.08.2025.

Указане рекомендоване повідомлення про вручення повернулося до відділу (а.с.70 об., 71 об.).

Однак, позивач не з`явився на розгляд справи, своїх доводів та заперечень не надав.

19.08.2025, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, на підставі акту серії ОАР №042353 Відділом державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №ОПШ 051474 про застосування до ТОВ «СГВП Снігурівський колос» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн за вчинення правопорушення передбаченого абз.3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: за перевезення вантажів за відсутності документів передбачених статтею 48 Закону.

Не погоджуючись з вказаною постановою, адвокат Сафронов Ю. І., діючи в інтересах ТОВ «СГВП Снігурівський колос», звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірну постанову про застосування до ТОВ «СГВП Снігурівський колос» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн за вчинення правопорушення передбаченого абз.3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд першої інстанції виходив із того, що, згідно товарно-транспортної накладної №909018 від 15.07.2025, яка використовувалась під час перевезення вантажу в спірних правовідносинах, в графах «Вантажовідправник», «Автомобільний перевізник» та «Замовник» зазначено ТОВ «СГВП Снігурівський колос», а «Вантажоодержувачем» вказано ТОВ «ТІС-Зерно».

Керуючись статтею 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» та гл. I «Правил перевезення вантажів», суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не міг укласти договір про перевезення вантажів сам із собою, а тому перевозив власний вантаж в межах господарської діяльності.

При цьому, суд першої інстанції врахував ту обставину, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, громадських формувань ТОВ «СГВП Снігурівський колос» є юридичною особою основним видом діяльності якої є: 01.11 – Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Отже, на думку суду першої інстанції, з урахуванням вищевикладених законодавчих вимог щодо укладення договорів про перевезення вантажів та правил заповнення товарно-транспортних накладних, а також висновків Верховного Суду, позивач, як сільгоспвиробник не надавав транспортних послуг, а перевозив власний вантаж в межах господарської діяльності, а тому в спірних правовідносинах не відповідав вимогам, що кваліфікують його, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, суд першої інстанції відзначив, що відповідач не надав доказів отримання позивачем запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 19.08.2025.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відповідач не забезпечив своєчасного повідомлення позивача про розгляд справи у належний спосіб, що є порушенням його процесуальних прав бути присутнім при розгляді справи, надавати пояснення, докази тощо.

Разом з цим, суд першої інстанції відхилив посилання позивача на те, що, оскільки останній здійснював внутрішні перевезення, на нього не розповсюджується обов`язок встановлювати та використовувати контрольні прилади (тахографи) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, а відповідно і мати особисту картку водія до цифрового тахографа.

Суд відзначив, що Верховним Судом неодноразового надавалися висновки, відповідно до яких вимога щодо обладнання вантажних автомобілів тахографами, яка почала діяти з 01.06.2015, застосовується при виконанні, в тому числі і внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тон до 12 тон. Зокрема такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №440/17062/21.

Розглянувши дану справу, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що стосується задоволення позову, з огляду на таке.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України «Про автомобільний транспорт», відповідно до частини 12 статті 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини 1 та 4 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» закріплюють, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам.

Згідно із частиною 2 статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема:

- мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень;

- дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

24.06.2010 Міністерством транспорту та зв`язку України видано наказ №385 «Про затвердження Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241.

Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, визначено порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Зазначений підзаконний нормативно-правовий акт поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до п.1.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (як указано вище Інструкція №385), контрольний пристрій (тахограф) – обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно із п.2.4 Інструкції №385 транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1 - 2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.

Пунктом 3.3 Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до п.3.5 Інструкції №385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запис, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

Пунктом 3.6 Інструкції №385 встановлено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

- правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР;

- наявності та цілісності таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;

- дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

- дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

- наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

- строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку визначено Положенням №340, вимоги якого поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Згідно із п.6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Із наведених приписів слідує, що водії транспортних засобів, які обладнані цифровими тахографами, повинні надавати інспектору для контролю картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, а автоперевізники зобов`язані здійснювати періодичний контроль за належним використанням водіями карток водія до цифрового тахографу шляхом зберігання впродовж 12 місяців роздруківок даних роботи цифрового тахографу.

З 20.12.2010 набула чинності поправка №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970 в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Отже, водії мають надавати інспектору для контролю реєстраційні заповнені тахокарти у кількості, що передбачена Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів у разі обладнання аналоговим тахографом, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а в разі відсутності тахокарт - бланк підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як установлено матеріалами справи, під час перевезення вантажу перевізник, яким у даній справі є ТОВ «СГВП Снігурівський колос», не забезпечив водія карткою при цифровому тахографі, та/або роздруківкою режиму праці та відпочинку за 15.07.2025, що передбачено статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Інструкцією №385.

Тобто, саме при перевірці водій не надав роздруківку з цифрового тахографа щодо режиму праці та відпочинку водія за 15.07.2025, в слоті тахографа була відсутня картка водія.

Відповідальність за дане порушення визначене абз. 3 частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відсутність необхідних документів (в даному випадку – роздруківки з цифрового тахографа щодо режиму праці та відпочинку водія за 15.07.2025, в слоті тахографа відсутня картка водія), визначених положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 15.07.2025 №042353.

Транспортний засіб позивача обладнано цифровим тахографом, а тому обов`язковим є наявність роздруківки, а картка водія повинна постійно використовуватись під час перевезень.

Основною підставою для скасування судом першої інстанції спірної постанови є те, що позивач, як сільгоспвиробник не надавав транспортних послуг, а перевозив власний вантаж в межах господарської діяльності, а тому в спірних правовідносинах не відповідав вимогам, що кваліфікують його, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

З цього приводу суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Пунктом 1.3. Інструкції №385 визначено, що ця інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Однак, вказаною нормою не визначено поняття власні потреби перевізника.

Обов`язок для перевізника встановлювати на відповідному вантажному транспорті тахограф визначений Положенням №340.

При цьому, пунктом 1.4 Положення №340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Отже, з наведених вище правових норм вбачається, що, зокрема, вантажні перевезення задля власних потреб – це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «СГВП Снігурівський колос» зареєстроване як юридична особа, яка здійснює господарську діяльність, основним видом якої є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а одним із додаткових видів діяльності – вантажні перевезення.

Також слід звернути увагу, що, згідно з товарно-транспортною накладною від 15.07.2025 №909018, під час спірної перевірки позивачем здійснювалось перевезення пшениці 2025 року, тобто зернової культури, вирощуванням і торгівлею яких займається позивач; авто, яке перевірялось під час перевірки (MAN реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки CARNEHL реєстраційний номер НОМЕР_2 ) належить позивачеві на праві власності.

За таких умов, ураховуючи, що позивач є юридичною особою, здійснює господарську діяльність задля отримання прибутку, твердження суду першої інстанції про здійснення перевезення за власної потреби є безпідставним, наявність власних потреб є опцією лише фізичної особи.

Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 (справа №440/5873/23) указав про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо неправильного визначення Укртрансбезпекою під час перевірки суб`єкта правопорушення.

На думку Верховного Суду, суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач є юридичною особою, здійснює господарську діяльність задля отримання прибутку, а тому твердження судів попередніх інстанцій про здійснення перевезення за власної потреби є безпідставним.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи дану справу за позовом ТОВ «СГВП Снігурівський колос», керується указаною правовою позицією суду касаційної інстанції.

Такий обов`язок передбачений частиною 5 статті 242 КАС України, яка регламентує, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наступною підставою для задоволення судом першої інстанції позову було не повідомлення позивача про розгляд справи у належний спосіб, що, на думку суду, є порушенням процесуальних прав підприємства бути присутнім при розгляді справи, надавати пояснення, докази тощо.

З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пунктів 17, 19 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, справа про порушення розглядається у присутності автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи.

Про час і місце розгляду справи про порушення автомобільному перевізнику або його уповноваженій особі повідомляється не пізніше ніж за сім календарних днів до дня розгляду особисто під підпис чи шляхом надсилання повідомлення засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) або на адресу електронної пошти (за наявності) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

У разі неявки автомобільного перевізника або його уповноваженої особи справа про порушення розглядається без їх участі.

За результатами розгляду справи про порушення керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник:

за наявності порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за які передбачена частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», виносить постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу за формою згідно з додатком 5.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2025 Відділом державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено запрошення, оформлене листом № 68145/34/24-25, яким повідомлено, що розгляд справи відбудеться 19.08.2025 з 09:00 год. до 11:00 год.

Таке запрошення, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, скеровано на адресу ТОВ «СГВП Снігурівський колос» (вул. Погранична, буд. 2А. с. Шевченкове, Миколаївська область) 05.08.2025, тобто за 14 днів до розгляду справи.

Однак, органом поштового зв`язку таку кореспонденцію було повернуто на адресу відправника.

За таких підстав, колегією суддів з`ясовано, що суб`єкт владних повноважень виконав свій обов`язок щодо повідомлення суб`єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Водночас, неявка суб`єкта господарювання на розгляд такої справи не є перешкодою для її розгляду та прийняття відповідного рішення.

Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 по справі №560/11763/22 дійшов аналогічного висновку, зазначивши про те, що Порядком №1567 установлено обов`язок органу державного контролю повідомити суб`єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення транспортного законодавства.

Водночас, неявка суб`єкта господарювання на розгляд такої справи не є перешкодою для її розгляду та прийняття відповідного рішення.

При цьому, як відзначив суд касаційної інстанції, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи дану справу та задовольняючи позов з підстав, які були перелічені вище, неправильно застосував норми матеріального права, що виразилось у неправильному тлумаченні закону.

З урахуванням викладеного, наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення судом апеляційної інстанції постанови про відмову ТОВ «СГВП Снігурівський колос» в задоволенні позову.

Ураховуючи, що в задоволенні позову слід відмовити, підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті – задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року – скасувати.

Ухвалити у справі постанову, якою в задоволенні позову адвоката Сафронова Юрія Івановича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство Снігурівський колос», до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький