Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №420/31298/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31298/25

перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,

повний текст судового рішення

складено 12.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначення пенсії №156050028338 ОСОБА_1 від 18.06.2025 року, яке було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком з 08.05.2025 року із зарахуванням до розрахунку стажу періодів роботи з 21.08.2001 року по 03.11.2001 року в ТОВ «Вікторія ЛТД» та з 01.01.2003 року по 04.11.2004 року в ТОВ спільне Українсько-Нідерландське підприємство «Техно Юніон» на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач 11.06.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №156050028338 від 18.06.2025 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

Разом з тим, позивач не погоджується із зазначеним рішенням відповідача та вважає його протиправними, з огляду на що звернулась до суду з вказаним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №156050028338 від 18.06.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 року про призначення їй пенсії за віком, і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 01.04.1993 року по 01.08.1997 року в малому підприємстві «ДАНКО», з 21.08.2001 року по 03.11.2001 року у ТОВ «Вікторія ЛТД», та з 01.01.2003 року по 04.11.2004 року у СП «Техно-Юніон».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 21.08.2001 року по 03.11.2001 року у ТОВ «Вікторія ЛТД», та з 01.01.2003 року по 04.11.2004 року у СП «Техно-Юніон», при цьому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не доведено протягом часу розгляду справи обґрунтованості рішення №156050028338 від 18.06.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення про відмову у призначені пенсії є законним та обґрунтованим, позаяк, пенсійний орган не мав законних підстав для зарахування зазначених в рішенні спірних періодів трудової діяльності позивача до страхового стажу.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , після досягнення 60 років, звернулась 11.06.2025 року до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком в порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До вказаної заяви вона додала, зокрема, але не виключно, трудову книжку серії НОМЕР_1 , заповнену 20.07.1973 року, в якій наявні наступні записи про періоди роботи:

з 01.04.1993 року по 01.08.1997 року в малому підприємстві «ДАНКО» (записи №7-8);

з 22.06.1999 року по 31.12.2002 року на посаді продавця-касира господарських товарів в ТОВ «Вікторія ЛТД» (записи №10-11);

з 01.01.2003 року по 04.11.2004 року у СП «Техно-Юніон» (записи №12-13).

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розподілено на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Внаслідок розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №156050028338 від 18.06.2025 року у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (27 років 5 місяців 19 днів з необхідних 32 років).

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:

- період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 01.04.1993 року по 01.08.1997 року, оскільки наявне виправлення в даті наказу на звільнення, яке не посвідчено належним чином;

- період роботи з 22.06.1999 року по 31.12.2002 року зараховано по 20.08.2001 року, з урахуванням даних персоніфікованого обліку, а період з 01.01.2003 року по 04.11.2004 року не зараховано, оскільки відсутня інформація в даних персоніфікованого обліку в період з 21.08.2001 року по 04.11.2004 року.

Для зарахування вищезазначених періодів роботи пенсійним органом в оскаржуваному рішенні було рекомендовано надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.

Факт зарахування до страхового стажу лише 27 років 5 місяців 19 днів підтверджується розрахунком стажу форми РС-право (надалі – спірне рішення, а.с.10зв).

Отже законність винесення спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що ''пенсія за віком'' - це свого роду ''державний депозит'' (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом №1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.

Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

В контексті обставин цієї справи та доводів пенсійного органу, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення пенсійного органу до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача .

Відтак, висновуючи про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо не підтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певні періоди.

Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31.01.2025.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що спірний період роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв`язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на яких позивач працював.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що обов`язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, а відтак, наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

За наведеного, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

В той же час, суд першої інстанції помилково установив, що спірне рішення прийняте ГУ ПФУ в Одеській області, оскільки як свідчить зміст цього рішення, воно прийняте Відділом призначення пенсії Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (а.с.10 зв). Тобто, ГУ ПФУ в Одеській області не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії від 18.06.2025 року, копію рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області було направлено позивачу ГУ ПФУ в Одеській області 27.06.2025 року (а.с.10).

Тобто, суд першої інстанцій помилково установив обставини, зокрема визначив орган, який у порядку екстериторіальності здійснив розгляд заяви позивача про призначення пенсії та прийняв за результатом такого розгляду рішення, які не відповідають дійсним обставинам.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Статтею 44 Закону № 1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до п.1.1 наведеного вище Порядку 22-1 в редакції на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Пунктом 4.2 цього Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У даній справі заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким і прийнято оскаржуване рішення. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у цьому спорі є належним відповідачем.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення за заявою позивача не приймалось, тобто суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення суб`єкта владних повноважень, якого в правовій площині не існує.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про скасування рішення саме Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити певні дії, оскільки відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

Принагідно колегія суддів повторює, що розгляд справи проводиться у межах доводів апеляційної скарги і в частині позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції.

Наведене вище відповідно до ч.2 ст.9 та ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У ч.6 ст.139 КАС України закріплено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого судового з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в розмірі 968,96 за рахунок його бюджетних асигнувань, оскільки саме зазначеним суб`єктом владних повноважень було прийнято протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії.

Дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 420/31298/25 скасувати та ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №156050028338 від 18.06.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 року про призначення їй пенсії за віком, і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 01.04.1993 року по 01.08.1997 року в малому підприємстві «ДАНКО», з 21.08.2001 року по 03.11.2001 року у ТОВ «Вікторія ЛТД», та з 01.01.2003 року по 04.11.2004 року у СП «Техно-Юніон».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко