Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №420/29811/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29811/25

Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2.10.2021р. по 30.07.2025р. у розмірі 948 769,75грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» та згідно із наказом Міністерства юстиції України №2230/к від 14.09.2021р. був звільнений зі служби.

У період з 26.03.2021р. по 1.10.2021р. йому не було нараховано та виплачене грошове забезпечення в повному обсязі, у зв`язку із чим він звернувся до суду з відповідним позовом.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/7133/24 відповідачем 1.08.2025р. було виплачено перераховане грошове забезпечення, при цьому відповідачем не нарахований та не виплачений середній заробіток за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення.

Не погодившись із діями відповідача щодо несвоєчасності повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 2.10.2021р. по 31.07.2025р..

Стягнуто з ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2.10.2021р. по 31.07.2025р. у сумі 230 353,82грн..

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)», посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги та часткового скасування рішення суду, із прийняттям у відповідній частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративного позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 1.10.2021р., Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі №420/7133/24 проведено лише 1.08.2025р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

При цьому, суд зазначив, що виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 230 353,82грн., тобто 30,51% від 755 010,9грн..

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує в частині визначення суми середнього заробітку та приймає в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України та згідно наказу Міністерства юстиції України від 14.09.2021р. №2230/к полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з 1.01.2021р. звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади начальника ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» за власним бажанням відповідно до ч.5 ст.23 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п.7 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію».

Під час проходження служби позивачу не в повному обсязі виплачувалася грошове забезпечення, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом в рамках справи №420/7133/24.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2024р. у справі №420/7133/24, яке набрало законної сили 8.10.2024р., визнано протиправними дії ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 26.03.2021р. 1.10.2021р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 1.01.2018р.; зобов`язано ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премія) за період з 26.03.2021р. по 1.10.2021р. включно, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017р., та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017р., та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018р. №925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми.

1.08.2025р. на виконання вказаного судового рішення на розрахунковий рахунок позивача 1.08.2025р. перерахована сума 197 945,8грн..

Позивач вважав, що відповідач порушив строки повного розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій ДУ «Кропивницька виправна колонія (№6)», з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..

Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 1.10.2021р. грошового забезпечення у належному розмірі.

1.08.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2024р. по справі №420/7133/24 позивачу виплачено 197 945,8грн..

Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 2.10.2021р. по 31.07.2025р..

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р. при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпП України і після цього.

Період з 2.10.2021р. до 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022р. по 31.07.2025р. регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22, від 30.11.2023р. у справі №380/19103/22, від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

У межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р. яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування саме такого способу визначення періодів для спірної виплати, однак помилково не дослідив всіх обставин та не визначив суму середнього заробітку у належному розмірі, що підлягає нарахуванню та виплаті.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі – Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки, позивача звільнено зі служби 1.10.2021р., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за серпень, вересень 2021р., врахувавши складові, що не мають разового характеру.

Як вбачається із довідки про перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.03.2021р. по 1.10.2021р.(а.с.23 з.б.) (далі – Довідка №1), що без урахування складових, які мають разовий характер, за серпень 2021р. було нараховано 42 102,03грн. (посадовий оклад – 6 480грн., оклад за спеціальним званням – 14 480гн., надбавка за вислугу років – 3 980грн., надбавка за особливості проходження служби – 5 970грн., таємність – 972грн., премія – 22 680грн., а за вересень 2021р. – 42 102,03грн. (посадовий оклад – 6 480грн., оклад за спеціальним званням – 14 480грн., надбавка за вислугу років – 3 980грн., надбавка за особливості проходження служби – 5 970грн., таємність – 972грн., премія – 22 680грн.).

Що стосується наданої відповідачем довідки про грошове забезпечення отримане ОСОБА_1 у період з серпня по вересень 2021р. (а.с.42) (далі – Довідка №2), то судова колегія зазначає наступне.

Так, вказана Довідка №2 містить всі складові, що і Довідка №1, однак розмір премії у грошовому виразі за серпень 2021р. становить 19 440грн., а за вересень 2021р. – 38 880грн..

При цьому, щомісячна премія в двох довідках становить 350%.

Відповідно до п.2 розділу 13 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018р. преміювання осіб рядового і начальницького складу здійснюється згідно з положенням про преміювання, що затверджується в кожному органі та установі, в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення з урахуванням фактичних обсягів фінансування, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, а також фінансових можливостей підприємств установ виконання покарань.

Відтак, премія розраховується, виходячи із посадового окладу.

Враховуючи те, що розмір премії визначено у розмірі 350%, то з урахуванням виплаченого посадового окладу у розмірі 6 480грн. розмір премії повинен становити 22 680грн., як правильно зазначено у Довідці №1.

Відтак, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 42 102,03грн. + 42 102,03грн. = 84 204,06грн. / 61 = 1 380,39грн..

Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 2.10.2021р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.

Вказаний вище період становить 290 календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що згідно Довідки №1 ОСОБА_1 при звільненні було виплачено 450 830,81грн..

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, на день виключення зі списків позивачу мало бути виплачено 648 776,61грн. = 450 830,81грн. + 197 945,8грн..

Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (197 945,8грн. х 100% / 648 776,61грн. = 30,51%).

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

290 днів х 1 380,39грн. = 400 313,1грн. х 30,51% = 122 135,53грн., що становить 30,51% суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу.

Що стосується періоду з 19.07.2022р. по 31.07.2025р., який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.

Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 становить з 19.07.2022р. по 18.01.2023р. та складає 184 календарних дні.

Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 31.07.2025р. становить 253 991,76грн. (184 дні х 1 380,39грн.).

При цьому, судова колегія враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8.10.2025р. у справі №489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022р..

Так, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, в даному випадку апеляційний суд вважає, що розрахунок середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 30.03.2025р. повинен становити 253 991,76грн. х 30,51% = 77 492,89грн..

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 2.10.2021р. по 31.07.2025р. становить: 199 628,42грн. (122 135,53грн. + 77 492,89грн.).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку щодо визначення суми середнього заробітку, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026р. скасувати в частині визначення суми середнього заробітку у сумі 230 353,82грн..

Прийняти в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Кропивницька виправна колонія (№6)» (25006, м.Кропивницький, вул.Яновського, буд.50, код ЄДРПОУ 08563777) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2.10.2021р. по 31.07.2025р. у сумі 199 628,42грн. (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот двадцять вісім гривень сорок дві копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук