Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №160/35999/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/35999/25 (суддя Боженко Н.В., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №160/35999/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18 грудня 2025 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з яким, просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у повторному взятті позивача, на військовий облік та внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно нього відомостей про розшук;

- зобов`язати відповідача виключити позивача, з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про зняття його з розшуку з повідомленням відповідного відділу поліції про зняття його з розшуку.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо повторного взяття позивача на військовий облік. Позивач стверджує, що його було виключено з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку - 40 років. Позивачем своєчасно через застосунок "Резерв+" оновлено дані - 12.07.2024 року. Згодом під час оновлено даних було з`ясовано, що статус протиправно змінився на військовозобов`язаного.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до приписів статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов`язаним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача виключити позивача, з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про зняття його з розшуку з повідомленням відповідного відділу поліції про зняття його з розшуку.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач просить у її задоволені відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що згідно з військовим квитком позивача від 03.10.1986 року НОМЕР_1 позивача виключено з військового обліку 14.09.2010 року (сторінка 33) в зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Листом від 10.12.2025 року №ВВОБр/8005 відповідач повідомив позивачу, що його автоматично взято на облік згідно з Постановою №932.

Згідно з електронного військово-облікового документа позивача «Резерв+» позивач перебуває на обліку у відповідача як військовозобов`язаний.

Правомірність дій відповідача пов`язані з повторним взяттям позивача на військовий облік та зобов`язання відповідача виключити позивача з військового обліку є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні» введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було продовжено.

Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За змістом частини першої, третьої та дев`ятої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Згідно з ч. 1-2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).

Статтею 2 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивача було виключено з військового обліку в зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. Такі дії вчинені 14.06.2010 року.

Водночас, суд першої інстанції правильно зауважив, що у цій справі суд оцінює виключно правомірність перебування позивача на військовому обліку наразі, а не правомірність виключення/зняття з військового обліку 14.06.2010 року.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців

За ч. 1, 2 ст. 28 Закону №2232-ХІІ в редакції, чинній станом на 14.06.2010 року запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

Частина 4 ст. 28 Закону №2232-ХІІ мала наступний вигляд:

1) Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (в редакції до 20.07.2023 року);

2) Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі (в редакції з 21.07.2023 року).

Перебування в запасі раніше обмежувалося віком 40 років (до 31.03.2014 року, до набрання чинності Законом №1169-VII), а також віком 50 років (до 12.07.2014 року, до набрання чинності Законом №1604-VII). З 13.07.2014 року в зв`язку з набранням чинності Законом №1604-VII перебування у запасі ІІ розряду обмежено віком 60 років.

Водночас положення Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавали змін.

Так, Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.

При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності змін до Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного суду викладеними у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2026 року по справі № 280/6524/24.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду.

Враховуючи зазначені положення законодавства щодо продовженням граничного віку перебування в запасі, позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від його перебування на військовому обліку, оскільки позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не досягнув 60-річного віку, а тому повинен перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Отже підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправними дій відповідача, які полягають у повторному взятті позивача, на військовий облік та внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно нього відомостей про розшук відсутні.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими посилання позивача на необхідність застосування до спірних відносин положень статті 58 Конституції України, згідно з якою Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, оскільки спірні відносини не стосуються відповідальності особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення на військовому обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що законне поновлення позивача на військовому обліку не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.

Окрім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами у цій справі правовідносини виникли у 2025 році, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Зважаючи на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин діяла норма статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», яка передбачала набуття шестидесятирічного віку, в той час як позивач не досяг зазначеного віку, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача не було підстав для зняття або виключення позивача з військового обліку за зазначеною нормою.

Отже, вимоги позивача щодо зобов`язати відповідача виключити позивача, з військового обліку військовозобов`язаних та внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про зняття його з розшуку з повідомленням відповідного відділу поліції про зняття його з розшуку задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Щодо доводів позивача викладених в апеляційній скарзі, та які є аналогічні доводам викладеним у позові, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає.

Відносно інших доводів позивача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі №160/35999/25 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 16 липня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва