Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №440/11886/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 440/11886/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР - 2019" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 (суддя: С.С. Сич, м. Полтава) по справі № 440/11886/25

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР - 2019"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі – позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" (надалі - відповідач, ФГ "АГРОЦЕНТР-2019"), в якому просило стягнути з Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 81811,13 грн. та пеню у розмірі 5113,75 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем до 15.04.2024 не сплачено адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 440/11886/25 позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Європейська, 49, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 13937406) до Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" (вул. Матросова, 22, с. Пустовари, Полтавський район, Полтавська область, 38440, ідентифікаційний код 42737355) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 27270 грн. 38 коп. (двадцять сім тисяч двісті сімдесят гривень тридцять вісім копійок) та пеню у розмірі 1704 грн. 40 коп. (одна тисяча сімсот чотири гривні сорок копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 440/11886/25 в частині задоволення позову та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції залишено поза увагою лист Фонду соціального захисту інвалідів листом N?1/6-30/06 від 27.01.2009 року (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6-30317-09#Text) на доручення Мінпраці від 16.01.2009 N?395/0/14-89, згідно з яким норми стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року. Крім того, з листа Фонду соціального захисту інвалідів України №1/6-172 від 26.03.2007 ожна встановити, що на запитання, чи обов`язково, щоб інвалід був працевлаштований саме з початку року, було надано відповідь, інвалід не обов`язково має бути працевлаштований на початку року, але повинен пропрацювати не менше півроку (https://zakononline.ua/documents/show/134253 134253).

Таким чином, враховуючи, що відповідачем з 29 травня 2024 року була працевлаштована одна особа з інвалідністю, яка працювала до завершення 2024 року, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів за звітний 2024 рік складала 1 (одиницю), оскільки (фактичний час працевлаштованої особи з інвалідністю (7 місяців (червень-грудень 2024 року включно) / 12 місяців) = 0,5833 особи, тобто з урахуванням закруглення становить 1 особа, що вказує на відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача.

Крім того, повідомив, що відповідачем 12.03.2025 було подано уточнюючий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, з якого вбачається, що за звітний (податковий) період (травень-грудень 2024 року) ОСОБА_1 належить до категорії застрахованих осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, як працюючі особи з інвалідністю на підприємствах, в установах і організаціях, що підтверджується графою 08, яка заповнюється платником єдиного внеску та зазначено «2».

Таким чином, у 2024 році ФГ «Агроцентр-2019» виконало норматив (1 особа з інвалідністю з необхідних 1), а відповідно відсутні підстави для добровільної сплати адміністративно-господарських санкцій чи їх стягнення в судовому порядку, а інформація показників за попередній період у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо працівника ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи була наявна станом на 31 березня 2025 року.

Також повідомив, що відповідачем були понесені витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн..

Відповідач, у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Наполягав, що адміністративно-господарська санкція нарахована у спосіб та у порядку, визначеному законом, а посилання відповідача на власний порядок нарахування санкцій, зазначений у апеляційній скарзі, є безпідставним.

Заперечував можливість врахування у спірних правовідносинах листів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за 2007- 2009 роки, оскільки Міністерство юстиції України в листі від 19.09.2015 року № III-16216/10.2 зазначило, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно правовими актами і не можуть встановлювати нові правові норми, а мають лише інформаційний, рекомендаційний та роз`яснювальний характер та є службовою кореспонденцією. Вважає, що у зв`язку зі зміною законодавства вищезгадані листи втратили свою актуальність і не застосовуються до порядку (механізму) розрахунку адміністративно-господарських санкцій, визначеного Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Просив врахувати, що роботодавцем уточнюючі звіти не подавались у встановлений законом строк, а відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця, тому несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є його ризиком і не звільняє від сплати санкції.

Крім того, просив суд врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2025 по справі № 280/3642/23 та від 17.06.2025 N 320/21865/23.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження)

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що, згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, керівником територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ОСОБА_2 нараховано ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" суму адміністративного-господарських санкцій за 2024 рік, виходячи з наступних даних: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік 9 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників 1472600,40 грн.; середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) 163622,27 грн.; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03 02) 0,00 одиниць; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05*06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2) 81811,13 грн. /а.с. 3/.

Вказаний документ розміщено в електронному кабінеті роботодавця ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025, що підтверджено квитанцією від 04.03.2025 /зворот а.с. 3/.

Згідно з розрахунком суми пені /а.с. 4/ ФГ "АГРОЦЕНТР-2019", за недотримання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю в 2024 році нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 81811,13 грн.. Згідно з Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №233, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України за кожен календарний день прострочення (наведених у постановах Правління Національного банку України), що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. На підставі викладеного, проведено розрахунок пені, а саме: ставка НБУ на момент сплати 18 серпня 2025 року 15,5%; відсотки від ставки НБУ, законодавчо встановлені для розрахунку розміру пені 120%; розрахунковий розмір пені 15,5 * 120% : 366 = 0,05%; сума заборгованості зі сплати АГС на 18 серпня 2025 року 81811,13 грн.; сума пені за один день прострочення 81811,13 * 0,05% = 40,91 грн.; кількість днів прострочення з 16 квітня 2025 року по 18 серпня 2025 року включно - 125 днів; сума пені 16 квітня 2024 року по 18 серпня 2025 року включно 40,91 грн. * 125 = 5113,75 грн..

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з цим позовом

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративно-господарські санкції підлягають стягненню з відповідача за одне робоче місце за п`ять місяців у розмірі 27270,38 грн. та пені - 1704 грн. 40 коп., оскільки у відповідача ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" з 29 травня 2024 року була працевлаштована одна особа з інвалідністю, тому останній позбавлений обов`язку сплачувати штрафні санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів, за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2024 року, а має сплатити за січень-квітень 2024 року, у яких відповідачем не вживалися передбачені законом належні заходи для працевлаштування інвалідів за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливість для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі по тексту - Закон № 875-XII).

Згідно зі статтею 19 Закону № 875-XII (в редакції від 01.01.2025, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

У разі зміни до 31 березня показників за попередній рік у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що впливають на визначену згідно із частиною дванадцятою цієї статті суму адміністративно-господарських санкцій, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю до 10 червня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності формує та надсилає уточнений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Зміна показників у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування після 31 березня не призводить до зміни сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені у відповідному розрахунку або уточненому розрахунку.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування.

Щодо правомірності застосування оскаржуваних санкцій та пені, колегією суддів встановлено, що ПОВ ФСЗОІ в автоматичному режимі сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням ФГ «АГРОЦЕНТР-2019» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 81811,13 грн. та пені – 5113,75 грн., з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності та за допомогою програмного комплексу Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону № 875-ХІІ, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частиною 3 статті 17 Закону № 875-ХІІ передбачено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, четвертої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

При цьому суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 15.04.2019 у справі №820/2190/17, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у даній справі до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції за те, що середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю на ФГ «АГРОЦЕНТР- 2019» у 2024 році була менша, ніж встановлена нормативом, передбаченим ст. 19 Закону № 875-ХІІ .

З матеріалів справи вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2024 рік складала 9 осіб, отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ для ФГ «АГРОЦЕНТР 2019» є 1 особа.

Під час апеляційного перегляду справи підтверджується, що відповідачем надано до матеріалів у ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" документи, з яких вбачається, що з 29 травня 2024 року була працевлаштована одна особа з інвалідністю ОСОБА_1 , що підтверджується наказом про прийняття на посаду бригадира на дільницях основного виробництва від 28.05.2024 /а.с. 44/, трудовим договором №18 від 29.05.2024 /а.с. 45/, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №098211 /а.с. 46/, витягом з трудової книжки ОСОБА_1 /а.с. 47/.

З наведеного слідує, що у відповідача ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" з 29 травня 2024 року була працевлаштована одна особа з інвалідністю.

При цьому, з відомостей про нарахування заробітної плати застрахованим особам (Додаток Д1 до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску), вбачається, що за звітний (податковий) період (травень-грудень 2024 року) ОСОБА_1 належить до категорії застрахованих осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, як працюючі особи з інвалідністю на підприємствах, в установах і організаціях, що підтверджується графою 08, яка заповнюється платником єдиного внеску та зазначено «2».

Суд апеляційної інстанції наголошує, що вказаний звіт був поданий до ДПС України 12.03.2025, що підтверджується квитанцією № 2 від 12.03.2025 (а.с. 49), тобто до 31.03.2025, а отже, на виконання ст. 19 Закону №875-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю до 10 червня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності формує мав надіслати уточнений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Однак, у спірному випадку, дані обставини були залишені позивачем поза увагою.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що, відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ст. 1 Закону №875-ХІІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, середньооблікова кількість штатних працівників - осіб з інвалідністю - показники кількості працівників роботодавців, визначені за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.

Отже, визначальним для наявності підстав для сплати адміністративно-господарських санкцій в розумінні ст. 20 Закону №875-ХІІ є встановлення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю.

Також, суд враховує зміст листа Мінсоцполітики від 27.01.2009 №1/6-30/06, у якому акцентована увага на тому, що норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо особа з інвалідністю пропрацювала на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівника відповідатимуть цим шести місяцям звітного року згідно частиною другою пункту 3.2 2 Інструкції №286.

За правилами заокруглення, якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення. Тому, якщо підприємству потрібна 1 особа з інвалідністю, то такий норматив вважатиметься виконаним, якщо особа з інвалідністю працювала 6 повних місяці звітного року, оскільки 6 (місяців): 12 (місяців) = 0.5 = 1 особа.

Таким чином, з урахуванням наявних в матеріалах справи податкових розрахунків, у відповідача у 2024 році протягом 7 місяців працював ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, а, отже, слід дійти висновку, що ФГ «Агроцентр-2019» виконало норматив (1 особа з інвалідністю з необхідних 1), а відповідно відсутні підстави для добровільної сплати адміністративно-господарських санкцій чи їх стягнення в судовому порядку.

Посилання позивача на практику Верховного суду від 24.04.2025 по справі №280/3642/23 та від 17.06.2025№ 320/21865/23 суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на нерелевантність до спірних правовідносин, оскільки остання не надає відповідь на питання, чи буде вважатися виконаною норма стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо особа з інвалідністю працювала на підприємстві більше 6 місяців звітного року.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми випливає, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів відповідача ФГ "АГРОЦЕНТР-2019" у цій справі здійснювалося адвокатом Беркутою В.Л. на підставі ордеру серії ВІ №1333231 про надання правничої допомоги /а.с. 26/.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу відповідачем надано до суду копії таких документів: договору про надання правової допомоги від 10.09.2025 /а.с. 64-66/, додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 12.09.2025 /зворот а.с. 66-а.с 67/, акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 15.09.2025 /зворот а.с. 67/.

Крім того, на підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції до матеріалів справи надано додаток № 1 до договору від 25.11.2025.

За змістом акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 15.09.2025, адвокатом надана правова допомога передбачена пунктом 1 Договору, а саме: 1) зустріч із клієнтом з метою з`ясування обставин справи №440/11886/25 та правовий аналіз наданої клієнтом позовної заяви та додатків до неї; 2) збирання доказів для підтвердження виконання нормативу робочих місць; 3) відзиву на позовну заяву в адміністративній справі №440/11886/25; сума - 9000 грн. 2. За надані послуги клієнт має сплатити адвокату гонорар у розмірі 9000 грн. відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 10.09.2025.

Також, відповідно до додатку № 1 до договору від 25.11.2025, сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару у розмірі 5000 гривень 00 копійок за надання Адвокатом правової допомоги вказаної в Договорі в суді апеляційної інстанції в адміністративній справі N?440/11886/25 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ФІ «Агроцентр-2019» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 81811, 13 грн. та пені у розмірі 5113,75 грн..

Отже, сума витрат на правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань позивача складає 9000 грн. за представництво інтересів в суді першої інстанції та 5000 грн. за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів враховує, що дана справа є справою незначної складності, яка призначена до розгляду та розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, а заявлена відповідачем до стягнення сума є завищеною щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи та витрачений адвокатом час.

Зважаючи на викладене вище, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, а також враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу.

Водночас, розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції виходив з часткового задоволення позову, однак під час апеляційного перегляду справи не підтвердилась наявність підстав для задоволення позовних вимог, а отже, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 4000 грн. за представництво інтересів в суді першої інстанції та 3000 грн. за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції.

Отже, на користь Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю судові витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 7000 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги 3633 грн. 60 коп. відповідно до платіжної інструкції № 52 від 28.11.2025.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, неповно з`ясувавши обставини справи та неправильно застосувавши норми процесуального права, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 317 КАС України рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 134, 139, 229, 241, 243, 250, 252, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР - 2019" - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 по справі № 440/11886/25 - в частині задоволення позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністюта розподілу судових витрат скасувати.

Прийняти в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Європейська, 49, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 13937406) на користь Фермерського господарства "АГРОЦЕНТР-2019" (вул. Матросова, 22, с. Пустовари, Полтавський район, Полтавська область, 38440, ідентифікаційний код 42737355) судові витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 7000 (сім тисяч) грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги 3633 (три тисячі шістьсот тридцять три) грн. 60 коп..

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова