Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №520/13552/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 520/13552/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 (суддя: Мороко А.С., м. Харків) по справі № 520/13552/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у відмові внесення запису до військового квитка ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести інформацію в військовий квиток ОСОБА_1 про виключення з військового обліку у зв`язку з досягненням ним граничного 40-річного віку перебування в запасі станом на 17.07.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не внесено запис до військового квитка ОСОБА_1 щодо виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі № 520/13552/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає вказане незаконним та безпідставним.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд не врахував, що станом на 17.07.2011 діяло законодавство, згідно з яким позивач остаточно втратив статус військовозобов`язаного. Звертає увагу суду, що спроба відповідача застосувати до позивача норми законів 2024 - 2025 років є порушенням ст. 58 Конституції України (зворотна дія закону в часі).

За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходив службу у званні солдат в армії у Військовій частині № НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 )) з 09.04.1990, потім був переведений у Військову частину № НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ).

02.06.1992 закінчив проходження військової служби в званні солдат на посаді старшого оператора.

Після проходження строкової служби в армії звільнений в запас у зв`язку з закінченням строку військової служби та поставлений на військовий облік 23.06.1992 ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як зазначає позивач, 17.07.2011, після досягнення 40 років (граничного віку перебування в запасі у розумінні приписів ч.2, ч.4 ст.28, п.4 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в редакції станом на 15.06.2011), останній був виключений з військового обліку, проте відповідної відмітки про це у військовому квитку не зроблено.

05.05.2025 позивачем встановлено додаток «Резерв+», з якого останній дізнався, що не виключений з військового обліку. У зв`язку з цим позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де пройшов ВЛК, висновком якого позивача визнано придатним до військової служби.

08.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про виключення з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.05.2025 №567 позивачу відмовлено у виключенні з військового обліку у зв`язку з внесенням змін до законодавства, відповідно до якого граничний вік перебування у запасі збільшено до 60 років.

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо внесення запису до військового квитка ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з набранням чинності змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних (60-річного віку).

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону №2232-XII, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

За приписами частини третьої статті 33 Закону №2232-XII, військовий облік всіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Відповідно до ч.4 ст. 33 Закону №2232-XII, військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Згідно з ч.1 ст. 34 Закону №2232-XII, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Запас військовозобов`язаних, згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40-річного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Згідно з ч. 2 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 15.06.2011), військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому, ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 15.06.2011) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

За приписами пункту 4 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 15.06.2011), виключенню з військового обліку у районних (міських військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 №1169-VII внесено зміни до ст. 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, та Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»» від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.

У свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60-річного віку).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У спірних правовідносинах юридичних фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі.

Вік особи як юридичний факт-стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень Законів України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку з внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Від часу опублікування (набрання чинності) змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.

Таким чином, суд вважає необґрунтованими посилання позивача про порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі.

Отже, відповідач на законних підставах поновив позивача на військовому обліку військовозобов`язаних.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент набрання чинності Законами № 1169-VII та № 1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв`язку з чим норми зазначених законів є застосовними до позивача та спірних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформульованою у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 по справі № 520/13552/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко