Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №520/31690/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 520/31690/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 (суддя: Бадюков Ю.В., м. Харків) по справі № 520/31690/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Харківській області), в якому просив:

- визнати умисну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області в частині невиплати чи затримання виплат ОСОБА_1 пенсії протиправною та протизаконною;

- визнати умисну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області в частині своєчасного ненадання ОСОБА_1 інформації протиправною та протизаконною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області погасити у найкоротші строки утворену заборгованість по пенсії та надалі здійснювати виплати пенсії відповідно до норм, встановлених законами;

- ухвалити рішення про відшкодування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області завданої ОСОБА_1 моральної шкоди з урахуванням санкцій, передбачених ст. 175 Кримінального кодексу України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з 01.10.2025.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 по справі №520/2022/25, яке набрало законної сили 18.07.2025, згідно з розпорядженням від 28.07.2025, ОСОБА_1 було призначено пенсію з 30.12.2024 без урахування вимог Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» у наступних розмірах: з 30.12.2024 - 4958,00 грн., з 01.03.2025 - 5528 гривень.

У серпні 2025 на поточний рахунок банківської установи АТ «Ощадбанк» нараховано до виплати пенсію за період з 01.08.2025 по 31.08.2025 у сумі 5528,00 грн. та пенсію за період з 30.12.2024 по 31.07.2025 у сумі 37875,87 грн., у вересні 2025 - за вересень 2025 у сумі 5528 гривень.

Оскільки цей перерахунок було виконано невірно з причини відсутності програмного забезпечення на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», виплату пенсії було призупинено з 01.10.2025.

Розпорядженням від 28.11.2025 пенсійну справу приведено у відповідність до вимог ПКМУ 821.

За результатами надходження відповідного програмного забезпечення, на виконання вищезазначеного рішення суду, пенсійну справу було доопрацьовано, внаслідок чого розмір пенсії склав з 30.12.2024 - 4958,00 грн., з 01.03.2025 - 5528,00 грн., та поновлено виплату пенсії з 01.10.2025, яка фактично буде виплачена з 01.01.2026.

Виплата нарахованих коштів за рішенням суду буде здійснюватися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 за №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 30.12.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком.

Враховуючи, що з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено Постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", розгляд заяви заявника було здійснено ГУ ПФУ в Хмельницькій області.

За результатами розгляду вказаної заяви, ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення від 01.01.2025 № 045750020038 про відмову у призначенні пенсії, причина відмови: недостатньо страхового стажу, оскільки відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний вік становить 63 роки. Вік позивача на час звернення становить 63 роки 1 день. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України" Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 21 рік

На момент звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України становив 20 років 4 місяці 8 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи на посаді учня фрезерувальника, фрезерувальника Краснолучського машзаводу з 23.10.1987 по 06.08.1988 та на посаді редактора Рекламного агентства "Собор" з вересня 1997 року по лютий 1998 року.

Позивач оскаржив вищевказане рішення в частині незарахування стажу роботи з 23.10.1987 по 06.08.1988 та з вересня 1997 року по лютий 1998 року до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 по справі № 520/2022/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 045750020038 від 01.01.2025 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду в цій справі. Відмовлено в задоволені інших вимог.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі № 520/2022/25, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зараховано до страхового стажу періоди роботи з 24.10.1987 по 06.08.1988, з 25.03.1997 по 28.02.1998, повторно розглянуто заяву від 30.12.2024 та призначено пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 30.12.2024 ОСОБА_1 .

Також, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 по справі № 520/11755/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.01.2026, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування військової служби ОСОБА_1 у період з 22.08.2014 по 31.01.2015 до страхового стажу, з яких період з 02.09.2014 по 14.09.2014 - на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок стажу військової служби ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду у даній справі.

Як встановлено з відзиву відповідача та не заперечувалось позивачем, у серпні 2025 року на поточний рахунок банківської установи АТ «Ощадбанк» нараховано до виплати пенсію за період з 01.08.2025 по 31.08.2025 у сумі 5528,00 грн. та пенсію за період з 30.12.2024 по 31.07.2025 у сумі 37875,87 грн., у вересні 2025 року - за вересень 2025 року у сумі 5528 гривень.

Оскільки цей перерахунок було виконано невірно з причини відсутності програмного забезпечення на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», виплату пенсії було призупинено з 01.10.2025.

Розпорядженням від 28.11.2025 пенсійну справу приведено у відповідність до вимог ПКМУ 821.

За результатами надходження відповідного програмного забезпечення, на виконання вищезазначеного рішення суду, пенсійну справу було доопрацьовано, внаслідок чого розмір пенсії склав з 30.12.2024 - 4958,00 грн., з 01.03.2025 - 5528,00 грн. та поновлено виплату пенсії з 01.10.2025, яку фактично буде виплачено з 01.01.2026.

Представником відповідача до матеріалів справи не надано доказів виплати заборгованості з пенсії позивачу з 01.10.2025, а також не надано доказів виплати поточної пенсії позивачу.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з неотриманої пенсії за період з 01.10.2025 та поточної пенсії, призначеної на підставі судового рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних у межах цієї справи правовідносин суд має застосувати приписи ст. 46 Закону № 1058-IV, а не ПКМУ № 821. А тому з метою повного та ефективного захисту прав позивача, запобіганню повторного неодноразового звернення до суду з аналогічних підстав, керуючись приписами ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вирішив вийти за межі позовних вимог та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з 01.10.2025 та зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.10.2025.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та безпідставності.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Статтею 8 Закону України Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону 1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Згідно зі ст. 46 Закону № 1058-VI, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.

Виключно цим Законом № 1058-IV визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону №1058-IV).

За приписами статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду України, як заборгованість по виплаті пенсії, але не виплаченої, за період з 01.10.2025, а також станом на час розгляду справи позивачу не поновлено виплату поточної пенсії у призначеному розмірі. Однак, відповідач зазначає, що виплату таких коштів буде здійснено при їх надходженні з Державного бюджету України до бюджету Пенсійного фонду України.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач вказує, що заборгованість за спірний період буде виплачуватися з застосуванням механізму, визначеного ПКМУ № 821.

Однак, відповідачем ігнорується механізм передбачений безпосередньо ч. 1 ст. 46 Закону № 1058-IV, що частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Окремо слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Враховуючи, що Постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» не є законом, а є підзаконними нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу та значно звужує встановлене законодавством право позивача на отримання належних йому пенсійних виплат, застосування його приписів відповідачем у спірних правовідносинах є протиправним.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява № 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах "Хентріх проти Франції" від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A № 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії" № 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" Суд звертав увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду справи судом не встановлено правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з неотриманої пенсії за період з 01.10.2025 та поточної пенсії, призначеної на підставі судового рішення, отже, така невиплата є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, у зв`язку з чим бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати позивачу заборгованості з неотриманої пенсії за період з 01.10.2025 та поточної пенсії порушує право позивача на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом 1058-IV та є протиправною.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з 01.10.2025 та зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.10.2025.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/31690/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова