Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №520/10205/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 520/10205/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.01.26 по справі № 520/10205/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області Токаря Петра Танасійовича

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (надалі також - позивач), в якому просить суд:

- застосувати ефективні засоби правового захисту, як в правовому, так і практичному аспектах, які реально призведуть до поновлення порушеного права на заробітну плату при звільненні у виді суми грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, на підставі судового рішення, яким: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні основної відпустки (2023, 2024, 2025 рр.) у розмірі 156 886,48 грн. 48 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.26 по справі № 520/10205/25, провадження П/520/12353/25 - скасувати повністю та прийняти нове судове рішення, яким заявлені в суді першої інстанції позовні вимоги про застосування ефективних засобів правового захисту, як в правовому, так і практичному аспектах, які реально призведуть до поновлення порушеного права на оплату праці при звільненні, задовольнити повністю та стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області, ЄДРПОУ - 40108599, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 : грошову компенсацію за всі невикористані дні основної відпустки (2023, 2024, 2025 рр.) у розмірі 156 886 грн. 48 коп.; установлену на період воєнного стану додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 15.02.25р. по 08.03.2025р. - 23 709 грн. 68 коп.; суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні неоспорюваної відповідачем суми грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки (8192,80 грн.) після пред`явлення 18.03.25р. моїм довірителем вимоги про розрахунок (з 19.03.25р. по 27.03.25р. - 9 днів) - 27 023 грн. 22 коп.; суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні всіх належних від роботодавця сум після пред`явлення 18.03.25р. моїм довірителем вимоги про розрахунок (з 19.03,25р. по 19.09.25р.), яка за шість місяців складає 531 456 грн. 68 коп.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що грубо порушене з вини відповідача право на оплату праці шляхом односторонньої зміни діючих умов оплати праці в бік погіршення, з метою виключення ініціювання додаткових спорів з питань оплати праці та прямо випливаючих із останньої правовідносин, єдиним ефективним способом усунення конвенційних порушень с застосування апеляційним судом засобів правового захисту, як в правовому, так і практичному аспектах, які реально призведуть до поновлення порушеного права на заробітну плату при звільненні. Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі заявляє клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за його участю.

Головне управління Національної поліції в Харківській області подало до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 520/10205/25 та ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 - залишити без змін.

В обґрунтування зазначає, що розрахунок відповідача здійснено відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, з урахуванням дійсного грошового забезпечення на день звільнення без включення премій, що не підлягають виплаті відповідно до пункту 5 розділу III того ж Порядку. Доводи позивача про необхідність застосування при визначенні розміру грошової компенсації Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 є необґрунтованими, оскільки зазначений нормативно-правовий акт регулює загальні трудові правовідносини та підлягає застосуванню лише у випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовано відповідні правовідносини.

Щодо розгляду справи у відкритому судовому засіданні за його позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі заявляє клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за його участю. Разом з цим, не наводить підстав, які зумовлюють розгляд цієї справи у відкритому судовому засіданні через складність та недоцільність розгляду у письмовому провадженні.

Обставин, які б свідчили про необхідність розгляду справи за правилами ч.4 ст.12 КАС України, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи, що дану справу розглянуто судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість здійснення розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.26 по справі № 520/10205/25 в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.

За приписами п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні (ч.2 ст.311 КАС України).

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду даної апеляційної скарги у судовому засіданні за участю сторін.

Зважаючи на призначення цієї справи до розгляду в порядку письмового провадження, необхідності у призначенні справи до розгляду у відкритому судовому засіданні немає.

Відповідно до ч.1 ст.308 справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом ГУНП в Харківській області від 21.03.2023 № 135 о/с «По особовому складу» позивача прийнято на службу в поліцію на посаду слідчого слідчого відділу Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області.

Наказом ГУНП в Харківській області від 12.03.2025 № 121 о/с позивача було звільнено за п. 6 ч. 1 ст. 77 згідно з Законом України «Про Національну поліцію» у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України з виплатою компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за період з 21.03.2023 по 31.12.2023 у кількості 9 діб, за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку у кількості 30 діб за 2024 рік та за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за період з 01.01.2025 по 12.03.2025 у кількості 5 діб.

18 березня 2025 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про виплату всіх сум, що належить до виплати, оскільки в день звільнення (12.03.2025) позивач не працював.

06 квітня 2025 року позивач звернувся до відповідача із повторною вимогою про виплату усіх належних йому сум.

18 квітня 2025 року позивачем отримано відповідь від відповідача, у якій повідомлено про проведення нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки у кількості 44 календарних дні.

Як зазначено у відповіді, розрахунок грошової компенсації здійснено виходячи з розміру місячного грошового забезпечення позивача на день звільнення, а саме: посадового окладу у розмірі 2400,00 грн., окладу за спеціальним званням у розмірі 1400,00 грн., надбавки за стаж служби у розмірі 190,00 грн. та надбавки за специфічні умови проходження служби у розмірі 1596,00 грн., що в сукупності становить 5586,00 грн.

Одноденний розмір грошового забезпечення визначено шляхом ділення зазначеної суми на 30 календарних днів, після чого проведено множення на кількість невикористаних днів відпустки. Таким чином, сума грошової компенсації за 44 дні невикористаної відпустки склала 8192,80 грн. З урахуванням утримання військового збору у розмірі 5 % зазначена сума була виплачена позивачу у розмірі 7783,16 грн. шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок в АТ КБ «ПриватБанк».

Не погоджуючись із проведеним розрахунком, позивач зазначає, що відповідачем здійснено виплату грошової компенсації у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством. На обґрунтування своєї позиції позивач вказує, що при визначенні суми компенсації мала застосовуватись середня заробітна плата, обчислена виходячи з виплат за останні дванадцять місяців служби.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що загальна сума грошового забезпечення позивача за період з січня 2024 року по січень 2025 року становила 1 350 648,65 грн. Виходячи із зазначеного, на думку позивача, середньомісячний та середньоденний розмір грошового забезпечення мав визначатися шляхом ділення суми грошового забезпечення за останні дванадцять місяців на відповідну кількість місяців та календарних днів.

За таких розрахунків, як зазначає позивач, сума грошової компенсації за 44 дні невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки мала складати 165 079,28 грн., у зв`язку з чим різниця між фактично виплаченою сумою та, на переконання позивача, належною до виплати сумою становить 156 886,48 грн.

Крім того, позивач зазначає, що станом на день звернення до суду виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності за період перебування на лікарняному відповідачем не здійснена.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про необхідність застосування при визначенні розміру грошової компенсації Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначений нормативно-правовий акт регулює загальні трудові правовідносини та підлягає застосуванню лише у випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовано відповідні правовідносини. Натомість порядок визначення розміру грошової компенсації за невикористану відпустку поліцейським прямо врегульований Порядком № 260, який є чинним, не визнаним у встановленому законом порядку протиправним або нечинним, та обов`язковим до застосування відповідачем. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку у кількості 44 дні, діяв у межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII; у редакції, чинній на момент звільнення зі служби в поліції позивача) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст.60 Закону №580-VIII).

Згідно зі ст.92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 ст.93 Закону №580-VIII встановлено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч.ч. 9, 10 ст.93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1, 2 ст.94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі по тексту Порядок №260; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Указаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС України із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Так, приписами абз. 7-10 п.8 розділу III Порядку №260 (в редакції, чинній після внесення змін наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2023 №903, яка була чинна на момент звільнення позивача) встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії.

Як встановлено матеріалами справи, наказом ГУНП в Харківській області від 12.03.2025 №121 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Отже, на момент звільнення позивача питання визначення розміру та порядку виплати грошової компенсації за невикористані відпустки було спеціально врегульовано Порядком №260, який підлягав застосуванню відповідачем під час проведення остаточного розрахунку.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про необхідність застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, є безпідставними, оскільки зазначений Порядок регулює загальні трудові правовідносини та застосовується лише за відсутності спеціального правового регулювання. Спірні правовідносини врегульовані спеціальними нормами Порядку №260, які й підлягають застосуванню.

Відтак відповідач правомірно здійснив розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки, виходячи з вимог Порядку №260, а саме з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого позивач мав на день звільнення, із визначенням одноденного розміру грошового забезпечення шляхом ділення його на 30 календарних днів.

Щодо вимог позивача стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 : установлену на період воєнного стану додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 15.02.25р. по 08.03.2025р. - 23 709 грн. 68 коп.; суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні неоспорюваної відповідачем суми грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки (8192,80 грн.) після пред`явлення 18.03.25р. моїм довірителем вимоги про розрахунок (з 19.03.25р. по 27.03.25р. - 9 днів) - 27 023 грн. 22 коп.; суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні всіх належних від роботодавця сум після пред`явлення 18.03.25р. моїм довірителем вимоги про розрахунок (з 19.03,25р. по 19.09.25р.), яка за шість місяців складає 531 456 грн. 68 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, зазначені вимоги позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлялися, судом першої інстанції не досліджувалися та не вирішувалися.

За таких обставин їх розгляд судом апеляційної інстанції виходив би за межі повноважень, визначених статтею 308 КАС України, а тому колегія суддів не надає їм правової оцінки та не вирішує їх по суті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю у відкритому судовому засіданні.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 520/10205/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко