Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №631/904/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 631/904/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 (суддя: Мороко А.С., м. Харків) по справі № 631/904/23

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання рішення безпідставним та його скасування,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУДПС у Харківській області), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, які викладені в запереченні на відзив, просив суд:

- визнати нарахування боргу на суму 13463,78 грн. незаконним;

- скасувати вимогу від 08 травня 2023 року про заборгованість ЄСВ на суму 11170,72 грн. і вилучити дані про заборгованість з обліку ГУ ДПС у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування. 08.05.2023 отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-42183-12, відповідно до якої позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску за період: 4 квартал 2017 року - 4 квартал 2018 року, в сумі 11170,72 грн.. Позивач стверджує, що 07.01.2016 досяг 60-річного віку та, як пенсіонер, відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464), звільнений від сплати єдиного внеску за себе.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057) про визнання рішення безпідставним та його скасування задоволено частково.

Скасовано вимогу від 08 травня 2023 року про заборгованість ЄСВ на суму 11170 (одинадцять тисяч сто сімдесят) грн. 72 коп., та вилучено дані про заборгованість з обліку ГУ ДПС у Харківській області.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що 27.09.2017 ОСОБА_1 подав заяву 5-ОПП до податкового органу для взяття на облік як фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність. На момент подання заяви є особою, яка отримує пенсію за вислугу років. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, в редакції, чинній станом на 01.01.2017 та на момент подання позивачем заяви 27.09.20217, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Та саме в цій редакції Закону №2464 було зазначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Лише з 01.01.2021 законодавцем змінено вищевказану редакцію статті та зазначено, що особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Однак, вищезазначений пункт 1 Закону № 592-ІХ набрав чинності з 1 січня 2021 року та не має зворотної дії.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 24.09.2012 зареєстрований та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Харківські області як фізична особа-підприємець за КВЕД 69.10 «Діяльність в сфері права».

З 09.03.2005 отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 . 08.01.2016 позивачу виповнилось 60 років, у зв`язку з чим останній подав заяву до контролюючого органу про звільнення від сплати ЄСВ по досягненню пенсійного віку. З цього часу позивачем не сплачувався ЄСВ.

27.09.2017 позивачем до податкового органу подану заяву форми 5-ОПП, відповідно до якої в облік податкової служби внесена ознака здійснення незалежної професійної діяльності - адвокат, поза діяльністю ФОП.

У травні 2023 року на адресу позивача надійшов лист від ГУ ДПС у Харківській області з вимогою про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21457,87 грн..

Не погоджуючись зі спірною вимогою в частині нарахування боргу в розмірі 11170,72 грн., позивач подав скаргу до ГУ ДПС у Харківській області, яка розглянута податковим органом та залишена без задоволення.

Не погоджуючись зі спірною вимогою в частині нарахування боргу в сумі 11170,72 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з позивачем не укладалася відповідна угода про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно з вимогами частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що є виключною умовою для визнання позивача платником єдиного внеску за наведених обставин, позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивач у запереченнях на відзив, ознайомившись з доданими до відзиву документами, дізнався, що станом на 31.01.2019 борг за ЄСВ становить 13463,78 грн.. При цьому, позивачем до суду не надано копії документів, з яких вбачалась можливість підтвердити суму даного боргу або інших доказів на підтвердження доводів позивача.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваної вимоги), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з положеннями п. 4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 5 вказаного Закону, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (частин7а 4 статті 25 вказаного вище Закону).

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Питання про призначення пенсій військовослужбовцям врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.

Статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше; б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

За визначенням цієї ж статті, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідач наводить доводи про те, що фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, які отримують пенсію за вислугу років, звільняються від сплати єдиного внеску з 01.01.2021.

При цьому, станом на 08.05.2023 за позивачем рахується недоїмка у сумі 21457,87 грн., згідно з вимогою Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-42183-12, що видана 08.05.2023. При цьому, позивач погоджується з частиною вимоги про сплату боргу (недоїмки) у сумі 10287,15 грн., в частині якої сплатив, у зв`язку з тим, що несвоєчасно подав звіти до податкового органу.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України від 13 травня 2020 року № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" було внесено зміни, зокрема, до статті 4 до Закону України № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - у частині четвертій цифру "4" замінено цифрами "4, 5", а після слів "отримують пенсію за віком" доповнити словами "або за вислугу років".

Закон набув чинності 01.01.2021.

Положення частини 4 статті 4 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" не пов`язує звільнення особи від сплати єдиного внеску із досягненням нею певного віку. Необхідними умовами застосування вищезазначеного положення є статус пенсіонера за віком або інваліда та отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги.

У свою чергу, винесення вимоги про сплату недоїмки виключно за умови, що позивач отримує пенсію не на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", не відповідає вимогам положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки правовою нормою, яка міститься в ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", рівно як і іншими нормами права, не встановлено, що звільненню від сплати єдиного внеску підлягають лише ті фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та, що пенсіонери, яким призначено пенсію за іншими (спеціальними) законами, не мають право на пільгу щодо звільнення від сплати єдиного внеску на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Тобто, частина 4 статті 4 вищевказаного Закону передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком. Також, у зазначеній нормі законодавцем не виключені особи, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком за іншими (спеціальними) законами.

Системно аналізуючи положення статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", позивача можна віднести до пенсіонера за віком, у зв`язку з чим до нього застосовуються положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

При цьому, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлений частиною третьою статті 10 Закону України №2464-VI, а саме особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Таким чином, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Колегія суддів наголошує, що позивачу призначено пенсію з 09.03.2005 за вислугу років.

Оскільки позивач досяг 60-річного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», такий звільняється від обов`язкової сплати єдиного внеску і може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач заяви про добровільну сплату єдиного внеску до податкового органу не подавав, договір про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування з ним не укладався.

Отже, позивач, будучи суб`єктом господарювання, не приймав добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідачем не надано суду апеляційної інстанції доказів звернення позивача з заявою про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки з позивачем не укладалася відповідна угода про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно з вимогами частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що є виключною умовою для визнання позивача платником єдиного внеску за наведених обставин, позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску.

Отже, для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 08 травня 2023 року про заборгованість ЄСВ на суму 11170 грн. 72 коп. та вилучити дані про заборгованість з обліку ГУ ДПС у Харківській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 631/904/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 631/904/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова