Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №520/15679/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 520/15679/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 (суддя: Панов М.М., м. Харків) по справі № 520/15679/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту – відповідач, ГУПФУ в Харківській області), у якому просив:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.12.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.12.2023 по 24.06.2024 включно.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскільки в судовому порядку було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, дії відповідача щодо невиплати пенсії з 18.12.2023 є протиправними та такими, що порушують його право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.12.2023.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.12.2023 по 24.06.2024 включно.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 24.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням №204650017521 від 03.03.2023 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, з 24.02.2023.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області проведено перевірку пенсійної справи позивача та за результатами перевірки встановлено невідповідність прийнятого рішення про призначення пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

За результатом проведеної перевірки пенсійної справи ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення №204650017521 від 18.12.2023 про скасування рішення від 03.03.2023 №204650017521 про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 по справі №520/4694/24, яке набрало законної сили 14.05.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

17.05.2024 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про негайне виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 по справі №520/4694/24, а саме - негайно виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) пенсію за період часу грудень 2023 року - квітень 2024 року, відповідно до рішення про призначення пенсії за віком № 204650017521 від 03.03.2023, та негайно поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) відповідно до рішення про призначення пенсії за віком № 204650017521 від 03.03.2023.

Листом від 31.05.2024 за вих. № 16605-16830/Б-03/8-2000/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило представника позивача, що « ... Жодних зобов`язань на орган Пенсійного фонду даним рішенням суду не покладено» та «Оскільки рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521, яке визнано судом протиправним, було скасовано попереднє рішення від 03.03.2023 за №204650017521 про призначення пенсії ОСОБА_1 , даним органом Пенсійного фонду буде повторно розглянуто заяву від 24.02.2023 ОСОБА_1 про призначення пенсії, про результати чого заявник може ознайомитися за матеріалами своєї електронної пенсійної справи в особистому кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України».

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на виплату пенсії з 18.03.2023, а таку виплату має проводити пенсійний орган за місцем фактичного проживання особи-пенсіонера, тобто Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993№ 637 (надалі - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.

Згідно з п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судовим розглядом встановлено, що 24.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням №204650017521 від 03.03.2023 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, з 24.02.2023.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області проведено перевірку пенсійної справи позивача та за результатами перевірки встановлено невідповідність прийнятого рішення про призначення пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

За результатом проведеної перевірки пенсійної справи ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення №204650017521 від 18.12.2023 про скасування рішення від 03.03.2023 №204650017521 про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивачу до загального страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи: з 20.02.1993 по 31.12.2003, оскільки в трудовій книжні відсутній наказ про звільнення з роботи; з 02.09.1993 по 31.12.1994 - відсутні дані про систему оподаткування та сплату страхових внесків; з 01.01.2000 по 31.12.2002 - відсутні дані про систему оподаткування та сплату страхових внесків; з 01.04.1997 по 30.09.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998 - відсутні дані про сплату страхових внесків.

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 по справі №520/4694/24, яке набрало законної сили 14.05.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Як встановлено судом у зазначеному рішенні, ОСОБА_1 25.09.1979 оформлено трудову книжку.

Згідно з записами трудової книжки, позивач у період з 20.02.1993 працював у приватній фірмі "Щит".

Так, згідно з записом №15, ОСОБА_1 20.02.1993 прийнятий у Приватну фірму "Щит" на посаду інженера по інвалідам, згідно з наказом №5-ок від 20.02.1993.

Однак, у трудовій книжці позивача відсутній запис про звільнення, тому період роботи з 20.02.1993 по 31.12.2003 у Приватній фірмі "Щит" не зарахований до загального трудового стажу позивача.

Однак, відповідачем не було надано доказів того, що позивач не працював у вказаний період у Приватній фірмі "Щит", натомість пенсійний орган самостійно вказує період роботи ОСОБА_1 у Приватній фірмі "Щит" - з 20.02.1993 по 31.12.2003.

Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Постановою Міністерства юстиції України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція № 58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення, а також про нагороди вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо заповнення трудової книжки, внесення виправлення до трудової книжки вказаною Інструкцією покладався саме на адміністрацію підприємства, а не на працівника.

Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вказує на відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо записів у трудовій книжці, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача період роботи з 02.09.1993 по 31.12.1994; з 01.01.2000 по 31.12.2002; з 01.04.1997 по 30.09.1997, з 01.01.1998 по 31.12.1998, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідки форми ОК-5) відсутні відомості про сплату страхових внесків, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону № 1058-ІV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частиною 5 статті 20 Закону № 1058-ІV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Відповідно до ч. 10 ст. 20 Закону № 1058-ІV, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 106 Закону №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а, отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 01.03.2021 у справі №423/757/17 та інших.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 17.05.2024 з заявою про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 у справі №520/4694/24.

За результатом розгляду заяви позивача відповідачем було надано відповідь, сформовану листом від 31.05.2024 за вих. № 16605-16830/Б-03/8-2000/24, яким Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило представника позивача, що « ... Жодних зобов`язань на орган Пенсійного фонду даним рішенням суду не покладено» та «Оскільки рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.12.2023 №204650017521, яке визнано судом протиправним, було скасовано попереднє рішення від 03.03.2023 за №204650017521 про призначення пенсії ОСОБА_1 , даним органом Пенсійного фонду буде повторно розглянуто заяву від 24.02.2023 ОСОБА_1 про призначення пенсії, про результати чого заявник може ознайомитися за матеріалами своєї електронної пенсійної справи в особистому кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України».

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у листі від 31.05.2024 за вих. № 16605-16830/Б-03/8-2000/24 обставини свідчать, що пенсійний орган фактично самоусунувся від виконання свого ж рішення про призначення пенсії за віком від 03.03.2023 за №204650017521, яке є чинним та не скасоване.

Фактично Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області створило ситуацію, в якій ОСОБА_1 змушений звертатися до суду з позовом про зобов`язання здійснювати виплату належної йому пенсії за віком на підставі рішення про призначення пенсії, яке прийнято самим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягають у нездійсненні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , позбавлені будь-якого логічного змісту та грунються виключно на вільному тлумаченні чинного законодавства, у зв`язку з чим є грубим порушенням конституційних прав ОСОБА_1 на соціальний захист, які гарантовані ст. 46 Конституції України.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.12.2023 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 18.12.2023 по 24.06.2024 включно.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 по справі № 520/15679/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова