Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №520/25882/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 р. Справа № 520/25882/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 22.01.26 по справі № 520/25882/25

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету цивільного захисту України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України (надалі також - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні,

стягнути з Національного університету цивільного захисту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обрахований шляхом множення показника середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед звільненням, на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням обмежень ст.117 КЗпП, що становить, шість місяців без урахування принципу співмірності, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.26 у справі № 520/25882/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 64 763,06 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Також, зауважує, що якщо брати до уваги приписи ст.116 КЗпП на яку посилається ОСОБА_1 , то звільненим працівником вимога про розрахунок не пред`являлась, тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, вважаємо незаконними та безпідставними, так як, у відповідності до вимог п.10 розділу І, п.4 розділу XXVII інструкції МВС № 623 від 20.07.2018, як наслідок в Національного університету цивільного захисту України відсутні правові підстави для здійснення ОСОБА_1 стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 20.08.2024 (день звільнення) по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. Крім того, вказує, що Університетом виплачено грошове забезпечення згідно довідки від 16.11.2020 № 138 у строки визначені пунктом 10 інструкції МВС № 623 від 20.07.2018 інший порядок та строки для виплат грошового забезпечення при звільненні для осіб рядового і начальницького складу до яких належав ОСОБА_1 вищезазначеною інструкцією не передбачено. Разом з тим відповідач вважає, що вимоги позивача, щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби призводять до несправедливості та створюють реальні передумови нанесення економічних збитків державі в умовах дії воєнного стану та існуючого дефіциту бюджетних коштів, вкрай необхідних у цей час для потреб Збройних Сил України. Аналіз вищевказаних норм, та вивчення відповідних документів дає підстави вважати, що зі сторони відповідача, не порушувались права та не вчинялись протиправні та неправомірні дії по відношенню до позивача, так як Університет є бюджетною установою та керується виключно Інструкцією №623 та Законодавством України.

Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить частково задовольнити, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено колегією суддів, що ОСОБА_1 проходив службу в Національному університеті цивільного захисту України до 20.08.2024.

Внаслідок нездійснення відповідачем позивачеві індексації грошового забезпечення, позивач звернувся у судовому порядку за захистом своїх прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 по справі № 520/32590/24, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 р., було, серед іншого, зобов`язано Національний університет цивільного захисту України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

НУЦЗУ на виконання Рішення по справі № 520/32590/24 було перераховано позивачу 29.08.2025 року індексацію грошового забезпечення, однак, відповідна сума повинна була бути сплачена йому при звільненні 20.08.2024, у чому вбачається порушення ст.116 КЗпП.

Позивач через адвоката звернувся до відповідача з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповідь отримано листа про відсутність підстав для вчинення означених дій.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що кількість календарних днів служби позивача за два останні місяці служби червень 2024 та липень 2024, що передували місяцю його звільнення становила 61 календарний день. Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 1 591,23 грн. (97065 грн./61). Щодо періоду затримки такий становить з 21.08.2024 (наступний день після звільнення позивача) до дня фактичного розрахунку при звільненні 29.08.2025 шість місяців, або 21.08.2024 по 21.02.2025 – 185 днів. Середній заробіток становить 294 377,55 грн. ( 1591,23 грн. х 185 днів ) та не є співмірним щодо сум, виплачених з затримкою 64391,43 грн. Отже, відповідальність відповідача в порядку ст.117 КЗпП з урахуванням принципу співмірності розраховується на виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 із виділенням істотної частки 64391,43 грн./ 294 377,55 грн.х100% = 22%.Таким чином співмірний середній заробіток становить 22 % істотної частки від повної відповідальності в порядку ст. 117 КЗпП 294 377,55 грн. та складає 64 763,06 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України ( у редакції Закону № 2352-IX, що чинна на день виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу наведених вище законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За обставинами справи, ОСОБА_1 по 20.08.2024 проходив публічну службу в Національному університеті цивільного захисту України.

У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

29.08.2025, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 520/32590/24, відповідачем виплачено на користь позивача кошти в розмірі 64 391,39 грн., тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.

Отже, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Університетом виплачено грошове забезпечення згідно довідки від 16.11.2020 № 138 у строки визначені пунктом 10 інструкції МВС № 623 від 20.07.2018, спростовуються рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 520/32590/24, яким встановлено факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 30.11.2018 в належному розмірі.

Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58,60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди мають присудити особі такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі №520/2009/24.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 1 591,23 грн. (97065 грн./61).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 20.08.2024 по 29.08.2025 (в межах шести місяців) становить 292 786, 32 грн. (184 дні * 1 591,23 (середньоденне грошове забезпечення)).

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 95 702, 68 грн. (31311, 29 грн. нараховано при звільнення згідно довідки Національного університету цивільного захисту України від 12.06.2026 №151 + 64 391,39 грн. виплачено на виконання рішення по справі № 520/32590/24).

Відповідно, сума виплаченої на виконання судового рішення по справі № 520/32590/24 у розмірі 64 391,39 грн. становить 67,28 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні.

Як вже було зазначено, загальний розмір обрахованої судом відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 292 786, 32 грн.

За таких обставин, колегія суддів, з виходячи з принципу пропорційності, враховуючи висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 196 986,64 грн. (67,28 % від 292 786, 32 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що під час визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено більший розмір такої виплати, ніж визначений судом першої інстанції. Однак рішення суду першої інстанції в цій частині позивачем не оскаржувалося, а тому з урахуванням положень статті 308 КАС України підстави для зміни резолютивної частини рішення виключно з метою збільшення присудженої суми відсутні.

Водночас, доводи відповідача щодо відсутності правої підстави для здійснення ОСОБА_1 стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 20.08.2024 (день звільнення) по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/25882/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді О.А. Спаскін Я.М. Макаренко